1.2. Рослинний і тваринний світ території

Лісостепові ландшафти почали формуватися в неогені. У цей періодпосилювалася континентальність клімату, що зумовило зміну тропічних і субтропічних лісів, які панували раніше, на савани. Похолодання клімату сприяло трансформації ландшафтів саван у Лісостеп помірних широт, а на берегах Чорного та Азовського морів зміни дійшли до утворення степових ландшафтів. Під час дніпровського зледеніння площа лісів на півдні Східноєвропейської рівнини значно скоротилася, а на їх місці утворювався Лісостеп.

У після льодовиковий період почалося різке зростання лісистості на півдні рівнини. Лісова рослинність наступала на степові простори.

Пізніше, навпаки, степова рослинність наступала на лісові масиви.

Вирішальну роль у спрямуванні процесів відіграли тепловий і водний режими території. Унаслідок господарської діяльності людини площі лісів зменшилися, а зросли площі сільськогосподарських угідь і забудованих територій.

Рослинний покрив лісостепової зони представлений залишками остепнених лук і степів на плакорах, масивів дубових і дубово-грабових лісів (на Лівобережжі -- дубово-кленово-липових). За історичний період лісистість зменшилася від 50 до 11%. Нині найбільш лісистою є західна частина Лісостепу. Великі діброви на Україні збереглися мало (Чорний ліс у Кіровоградській області і ряд лісових масивів у Хмельницькій, Тернопільській і Львівській областях). Понад 50% лісопокритої площі займає дуб; 25% -- сосна; 8,6 -- граб; 2,7 -- ясен; 2,6 -- бук; 2,6% -- осика. Найбільші площі зайняті дібровами, переважно їх свіжими типами.

Для свіжих дубово-грабових лісів характерна така структура: перший ярус у них утворює дуб з домішкою ясена, у другому ярусі панує граб з домішкою клену гостролистого або явора. Підлісок складається з ліщини, бруслини, гліду, свидини. Травяний покрив розвинутий добре. У Лівобережному Лісостепу основним типом лісу є ясенево-липова діброва; другий ярус її складається в основному з клена гостролистого і липи серцелистої, береста.

У заплавах річок ростуть заплавні ліси з дуба, ясена, вяза і верби.

Піщані тераси річок засаджені борами, суборами й судібровами. Основ-ні масиви їх знаходяться на заході Лісостепу. Соснові ліси зростають на торфових болотах, виходах гранітів і крейди.

Степові ділянки збереглися в заповідних місцях (Михайлівська цілина, Канівський заповідник). На них поширені ковила, костриці, келерія, а також північностепове різнотравя -- гадючник шестипелюстковий, шавлія лучна тощо. У долинах річок на евтрофних і алкалітрофних болотах зростають з вологолюбні рослини -- осокові (осока, камиш, пухівка), злакові (очерет, куничник), рогіз, верба та ін.

Заплавні луки, які поділяються на сухі, свіжі, вологі і заболочені, мають своєрідний видовий склад. На сухих луках росте костриця борозниста, стоколос безостий, конюшина гірська, деревій звичайний. На свіжих луках спостерігається значна різноманітність видів, але найбагатшіна рослинність вологі луки, де поширені різні види мітлиці, костриці, конюшини тощо.

Лісостеп має велике значення для сільськогосподарського виробництва країни. Тут знаходиться понад третина всієї орної землі, на якій вирощують понад 90% урожаю цукрових буряків і більше як 30% зерна України.

Рослинні організми в ході свого розвитку виробляють органічну речовину, яка після загибелі рослини нагромаджується у грунті у вигляді коріння або в наземній масі у вигляді опаду. Після мінералізації опаду та коріння, частина органічної маси рослин йде на утворення гумусу грунту, який забарвлює верхні горизонти в темни колір. Під травляною рослинністю формуються чорноземи, а під хвойними лісами підзолисті грунти. Рослини, особливо вищі, акумулюють у грунті різні хімічні елементи.

Після відмирання рослин та їх розкладу, хімічні елементи залишаються у грунті. Чим більше рослинних решток залишається у грунті, тим більше нагромаджується хімічних елементів, особливо в чорноземах, які формуються під покривом трав при наявності вуглекислого кальцію в материнській породі. Велика роль в нагромадженні органічної маси в грунті та її мінералізації належить нижчим рослинам та мікроорганізмам. Сучасні дослідження в мікробіології грунтів свідчать, що більша частина грунтів складає «живу фазу», яка не тільки обумовлює кількість та якість органічних речовин, а й впливає на фізичні характеристики грунту.

Рослинність господарства представлена злаково - різнотравними угруповуваннями. Густота покриття поверхні травостоєм становить 50-60 %. Із злаків поширені: тонконіг вузьколистий, пирій повзучий. Дуже різноманітні трави.

1.3. Геологічна будова території на ґрунтотворні породи

Господарство розташоване в Дніпровсько -Донецької западини в межах Придніпровської низовини.

Дніпровсько-Донецька западина (ДДЗ) - відносно молода, накладена на докембрійський фундамент складна внутрішньоплатформенна тектонічна структура, яка пройшла кілька стадій розвитку. Перша, рифтова стадія почалася в середньому девоні (340 млн. років тому). Унаслідок розколу древнього Сарматського щита на початковій стадії герцинського геотектонічного циклу утворилася глибока розломна зона, яку в науковій літературі називають палеорифтом або Доно-Дніпровським грабеном. Внаслідок подальшого розширення поблизу поперечних розломів протікав базальтовий вулканізм. Одночасно в утворених замкнутих басейнах накопичувались вапняки, піски, соленосні відклади. Упродовж верхнього палеозою внаслідок пульсацій ? стиснення і розширення (з амплітудою 17-26 млн. років) неодноразово відбувались відповідно підняття і опускання земної кори із зміною умов накопичення різних груп осадових порід. Так, в середньому карбоні в умовах низької заболоченої суші і вологого теплого клімату утворились вугленосні відклади (нині залягають на значній глибині). У мезозої та на початку кайнозою структура існувала як внутрішньо-платформенна синекліза. Вона більшу частину часу покривалась неглибоким морем. У кінці палеогенового періоду море повністю залишило територію западини. Почали формуватись покривні континентальні відклади.

Отже, осадовий чохол ДДЗ складений товщами відкладів девонового, карбонового, пермського, тріасового, юрського, крейдового, палеогенового, неогенового й антропогенового періодів.

ДДЗ має досить складну геологічну будову. В її складі в межах Полтавщини виділяють південно-західний відносно пологий борт та відділену серією розломів і опущену центральну частину (палеорифт, або Доно-Дніпровський грабен). Межу південно-західного борту й грабену ДДЗ проводиться по лінії Пирятин - Хорол - Білики, яка приблизно відповідає глибині залягання кристалічного фундаменту - 1500м.

У геологічному відношенні виділяється фундамент і осадовий чохол ДДЗ. Фундамент ДДЗ складений докембрійськими кристалічними породами -- мігматитами, гранітами, гнейсами. У районі Полтави (яка розташована в межах грабену) фундамент залягає на глибині 12 км. Максимальне ж занурення фундаменту за геофізичними даними (до 15 км) відзначається на сході області, в Карлівському районі, а мінімальне - на півдні області (південно-західному борті ДДЗ). Фундамент ДДЗ розбитий розломами на окремі блоки, в різній мірі підняті (сідловини) чи занурені (улоговини).

Основними ґрунтотворними породами є четвертинні відклади, які представлені: 1) лесами та лесовидними суглинками, 2) алювіальними відкладами, 3) делювіальними відкладами.

Найбільш поширеними ґрунтотворними породами є леей. Вони представлені шаром товщиною 4 - 8 м, а на вододілах до 10 м, розділеним похованимгрунтом на 2-3 яруси. Верхній ярус лесу потужний до 2-3 м, за зовнішніми ознаками являє собою світло - палевий суглинок, карбонатний. У верхній частині лес переритий кротовинами, заповненим гумусовим матеріалом.

Леc характеризуються великим вмістом карбонатів кальцію, що сприяє покращенню фізико - хімічних властивостей ґрунтів.

Вони мають добре виражену вертикальну подільність, яка сприяє легкому розмиву на схилах і утворенню промоїн. За механічним складом леей важко суглинисті. Вміст фізичної глини становить 47, 8 %, мулу 28, 0 %, крупного пилу 50,4 %, піску 5,34 %. На них сформувалися найбільш родючі фунти: чорноземи типові, опідзолені і реградовані.

По дну балок та шлейфів схилів ґрунтотворні породи представлені шаруватими делювіальними відкладами. Вони складаються з шарів різної товщини і механічного складу, різної ступені гумусованості. Утворились вони внаслідок перевідкладення та осідання слабо відсортованих, змитих та