9.4. Тритикале
Господарське значення. Тритикале — новий рід у родині злакових. Створене селекціонерами схрещуванням пшениці й жита ще наприкінці ХІХ ст. в Німеччині. Залежно від підбору компонентів для схрещування тритикале може бути дво- або тривидовим гібридом. Двовидові гібриди — це гексаплоїдне тритикале від схрещування твердої пшениці (тетраплоїд) з житом. Тривидове тритикале одержали в результаті синтезу спадковості м’якої, твердої пшениць
і жита.
Двовидові тритикале як менш урожайні не набули поширення у виробництві. Тривидове тритикале — високоврожайний гібрид, який не розщеплюється, і його створення є видатним досягненням вітчизняної селекції, зокрема селекціонера професора А. Ф. Шулиндіна.
За вмістом білка в зерні тритикале переважає пшеницю на 1 – 2, жито — на 3 – 5 %. Білки його повноцінні за амінокислотним складом.
Зерно тритикале, яке за протеїновою поживністю переважає пшеничне на 9,5 %, ячмінне та кукурудзяне — майже на 40 %, особливо ціниться у тваринництві. Використовують його переважно як високоякісний компонент комбікормів. У хлібопекарській промисловості воно не набуло достатнього поширення. Хліб з його борошна розпливчастий, малого об’єму. Зрідка борошно застосовують як домішку (20 – 30 %) до пшеничного при випіканні деяких сортів хліба. Із борошна тритикале виготовляють різні кондитерські вироби — печиво, бісквіти тощо.
Кормові сорти тритикале вирощують на зелений корм, силос, для виготовлення трав’яного борошна, кормових гранул. Солому згодовують тваринам як грубий корм.
Вирощують тритикале в Україні поки що на обмеженій площі (до 100 тис. га). Пояснюється це тим, що у нього при достиганні легко обламується колосся і утруднюється збирання; в окремі роки спостерігається також значна череззерниця і зерно формується щуплим.
Основними районами поширення тритикале в СНД є Північний Кавказ, Центральночорноземна зона Росії та Україна, включаючи Степ, Лісостеп і Полісся. За сприятливих умов вирощування і дотримання високої агротехніки урожайність зерна тритикале досягає 50 – 60 ц/га, зеленої маси 450 – 550 ц/га.
Морфобіологічні та екологічні особливості. Назва злаку походить від поєднання початку родової назви пшениці (Triti…) і закінчення родової назви жита (…cale).
Тритикале є проміжною між пшеницею і житом формою рослин. Колос поєднує в собі багатоколосковість жита з багатоквітковістю колоска пшениці. Цінні ознаки тритикале — крупне зерно з високим вмістом білка (13 – 18 %) та лізину, комплексний імунітет до грибних захворювань, висока зимостійкість, великий потенціал продуктивності, здатність рости на бідних ґрунтах та ін.
Пшенично-житні амфідиплоїди дуже молоді в еволюційному відношенні рослинні форми, тому в них є недоліки: не завжди достатня зимостійкість, важко обмолочується, висока череззерниця, низька якість борошна та ін.
Існують озимі і ярі форми тритикале. Селекцією його займаються в Європі, США та інших країнах.
Завдяки добре розвиненій кореневій системі, яка вже після проростання зерна обганяє в рості пшеничну, а також наявності на пагонах значного воскового нальоту тритикале переважає за посухостійкістю озиму пшеницю. Особливо цим відзначаються сорти АДМ-8, Київське раннє, Амфіплоїд 296, які добре витримують посуху протягом усієї вегетації. Проте у більшості інших сортів у посушливу погоду в період інтенсивного росту вегетативної маси (у фазі трубкування і ще більшою мірою під час формування і наливання зерна, коли нестача вологи затримує ріст зерна і відкладання в ньому органічних речовин) формується дрібне зерно, маса 1000 шт. якого не перевищує 35 – 40 г замість звичайної маси близько 50 – 55 г. Сприятлива для тритикале вологість ґрунту 70 % НВ.
За морозостійкістю тритикале займає проміжне місце між озимою пшеницею і житом, витримує зниження температури на глибині залягання вузла кущення до мінус 17 – 19 °С, інколи і до мінус 20 °С, а за зимостійкістю більше наближається до озимої пшениці.
Коренева система тритикале відзначається достатньо високою здатністю до засвоєння поживних речовин з ґрунту, тому його можна з успіхом вирощувати не тільки на родючих, а й на бідних ґрунтах. Сприятливою реакцією ґрунтового розчину для нього є нейтральна або слабкокисла (рН 5,5 – 7,0).
Тритикале добре кущиться, утворюючи по 3 – 7 пагонів на одну рослину навіть у загущених посівах, а в зріджених — до 14 – 17 і більше. Протягом вегетації росте досить інтенсивно, формує більшу надземну масу, ніж пшениця. Як і в пшениці, у тритикале переважає самозапилення, проте залежно від його форм і погоди перехресне запилення може становити від 5 – 10 до 40 %. Тритикале відзначається більш тривалим періодом від колосіння до цвітіння
(7 – 9 днів) порівняно із пшеницею (2 – 5 днів). Вегетаційний період залежно від сорту й умов вирощування становить у тритикале від 250 до 325 днів.
Районовані сорти: зернового тритикале — АДМ-4, АДМ-5, АДМ-8, АДП-2, Амфіплоїд 42, Амфіплоїд 60, Київське раннє, Зеніт одеський та ін.; кормового — Амфіплоїд 44, Простор та ін.
У 1995 р. в Україні вперше районовано зерновий сорт ярого тритикале — Аїст харківський, який висівають на малих площах у Лісостепу та на Поліссі.
Технологія вирощування. Вищі урожаї тритикале в Степу при розміщенні після чорного або зайнятого пару, люцерни на один укіс, гороху, кукурудзи на силос; у Лісостепу — після зайнятого пару, багаторічних трав на один укіс, гороху, кукурудзи на зелений корм і силос; на Поліссі — після зайнятого пару, люпину на зелений корм, ранньої картоплі, конюшини на один укіс, гороху, льону-довгунця.
Основний і передпосівний обробіток ґрунту аналогічний обробітку під озиму пшеницю.
Тритикале виносить з урожаєм значну кількість поживних речовин, тому добре реагує на внесення добрив. Удобрюють його переважно мінеральними добривами, а органічні вносять під попередники. На родючих ґрунтах і після кращих попередників рекомендується вносити під тритикале у середньому по 60 кг/га азоту, фосфору і калію, після гірших попередників та на менш родючих ґрунтах — по 90 кг/га основних елементів живлення. Фосфорні і калійні доб-
рива вносять під основний обробіток ґрунту, азотні — у веснянолітні підживлення: на ІІ – ІІІ та IV етапах органогенезу — по 30 кг/га азоту щоразу. На бідних ґрунтах рекомендується частину азотних добрив вносити під основний обробіток ґрунту — у дозі 30 кг/га азоту. Під час сівби тритикале вносять у рядки гранульований суперфосфат у дозі 10 – 15 кг/га фосфору.
Виявлено негативну реакцію тритикале як на ранні, так і на пізні строки сівби. Більшість районованих сортів рекомендується висівати в середині оптимальних строків сівби озимої пшениці. Сіють кондиційним насінням із схожістю не менше 92 %, мінімальною чистотою 98 %. Насіння має бути добре сформованим, ваговитим, завчасно або за 2 – 3 дні до сівби протруєним одним з протруювачів, рекомендованих для озимої пшениці (вітавакс, фундазол, байтан та ін.).
Основний спосіб сівби за інтенсивної технології — звичайний рядковий із залишенням технологічних колій. Застосовують також перехресний та вузькорядний способи сівби. Норма висіву при звичайній сівбі у Степу після парових попередників 4 – 4,5 млн схожих зерен на 1 га, після непарових 4,5 – 5,5 млн; в Лісостепу і на Поліссі —відповідно 4,5 – 5 млн/га; при перехресній або вузькорядній сівбі її збільшують на 10 – 15 %. Середня глибина загортання насіння 4 – 6 см, на важких ґрунтах на 1 – 2 см мілкіше, на легких і при підсиханні посівного шару — на 1 – 2 см глибше.
Догляд за посівами тритикале такий самий, як і за озимою пшеницею: застосовують інтегровану систему захисту рослин від шкідників, хвороб, бур’янів та вилягання з використанням препаратів та дотриманням доз і строків застосування, рекомендованих для озимої пшениці.
Збирають тритикале у фазі воскової стиглості зерна роздільним способом, а у фазі повної стиглості — прямим комбайнуванням. Не можна допускати перестою рослин на пні через можливі обламування колосся і втрати зерна. Зважаючи на значну крупність зерна тритикале, обмолот, особливо насінних посівів, слід здійснювати при меншій частоті обертання барабана — до 600 об./хв, що зберігає його від травмування. Тритикале, яке вирощують на зелений корм, скошують до колосіння, на силос — у фазі наливання зерна. Технологія вирощування ярого тритикале аналогічна рекомендованій для ярого ячменю.
- Рослинництво
- 1.2. Коротка історія розвитку рослинництва як галузі і науки
- 1.3. Світові ресурси рослинництва
- 1.4. Класифікація польових культур
- 1.5. Стан і перспективи розвитку рослинництва в україні
- 1.6. Дослідна справа
- 2. Еколого-біологічні
- 2.1. Екологічні основи рослинництва
- 2.1.1. Біосфера землі
- 2.1.2. Навколишнє природне середовище і антропогенний фактор
- 2.1.3. Основні заходи поліпшення екологічних умов на полях
- 1988, З посиланням на Реуце і Кістря, 1986)
- 2.1.4. Особливості вирощування польових культур на місцевостях, забруднених радіонуклідами
- 2.1.5. Екологічні особливості польових культур
- 2.2. Біологічні основи рослинництва
- 2.2.1. Посів як фотосинтезуюча система
- 2.2.2. Біологічні особливості польових культур
- 2.2.3. Коренева система польових культур
- 2.3. Деякі біоекологічні фактори і їх роль у сучасному рослинництві
- 2.3.1. Біоекологічні фактори ґрунту
- 2.3.2. Сівозміна та інші біологічні фактори
- 2.3.3. Відношення культур до механічного догляду
- 2.3.4. Захист рослин від шкідників, хвороб і бур’янів
- 2.3.5. Альтернативні хімічним засоби захисту рослин. Проблеми і можливості
- 3. Агротехнічні основи рослинництва
- 3.1. Основні закони землеробства і рослинництва. Природна і ефективна родючість ґрунту
- 3.2. Бур’яни та боротьба з ними
- 3.3. Сівозміна як агротехнічний фактор рослинництва
- 3.4. Регулювання умов вегетації рослин механічним обробітком ґрунту
- 3.5. Просторове і кількісне розміщення рослин
- 3.6. Обробіток ґрунту в системі догляду за посівами. Реакція рослин на обробіток
- 3.7. Збиральні роботи
- 3.8. Якість виконання польових робіт при вирощуванні сільськогосподарських культур
- 3.9. Змішані та проміжні посіви
- 3.9.1. Змішані, сумісні та ущільнені посіви польових культур
- 3.9.2. Проміжні посіви польових культур
- 4. Агрохімічні основи
- 4.1. Загальні питання удобрення польових культур
- 4.2. Вапнування і гіпсування ґрунтів
- 4.3. Баланс поживних речовин у ґрунті
- 4.4. Удобрення і економія енергії
- 5. Організаційно-господарські, біоенергетичні
- 5.1. Організаційно-господарські основи рослинництва
- 5.2. Біоенергетичні основи рослинництва
- 5.3. Економічні основи рослинництва
- 6.1. Значення та етапи процесу програмування
- 6.2. Основні принципи (елементи) програмування
- 7. Основи насіннєзнавства
- 7.1. Основні показники якості насінного матеріалу
- 7.2. Підготовка до зберігання і зберігання насіння
- 8. Загальна характеристика зернових культур
- 8.1. Зернові культури в україні і снд
- 8.2. Загальні поняття про систематику зернових культур
- 8.3. Морфологічні особливості зернових культур
- 8.4. Ріст і розвиток зернових хлібів. Пшениця
- 9. Озимі хліба
- 9.1. Озима пшениця
- 9.2. Озиме жито
- 9.3. Озимий ячмінь
- 9.4. Тритикале
- 9.5. Перезимівля озимих хлібів та заходи захисту рослин від несприятливих умов зимівлі
- 10. Ярі зернові і круп’яні культури
- 10.1. Яра пшениця
- 10.2. Ярий ячмінь
- 10.3. Овес
- 11. Кукурудза, сорго і круп’яні культури
- 11.1. Кукурудза
- 11.2. Сорго
- 11.3. Рис
- 11.4. Гречка
- 11.5. Просо
- 12. Зернові бобові культури
- 12.1. Загальна характеристика зернобобових культур
- 12.2. Горох
- 12.3. Соя
- 12.4. Люпин
- 12.5. Квасоля
- 12.6. Нут
- 12.7. Чина
- 12.8. Кормові боби
- 12.9. Сочевиця
- 13. Бульбоплоди
- 13.1. Загальна характеристика бульбоплідних культур
- 13.2. Картопля
- 13.3. Земляна груша (топінамбур)