1.5. Стан і перспективи розвитку рослинництва в україні

В аграрному виробництві України є дві головні галузі — рослинництво і тваринництво і третя проміжна — кормовиробництво, яка у великих господарствах має свою специфіку, структуру, організаційно-економічні основи та ін. На рослинництво і кормовиробництво припадає близько 93 % орних земель в Україні, з них до 30 % відведено під кормові культури. У рослинництві 40 – 50 % становить побічна продукція — солома хлібів, стебла кукурудзи й сорго, жом, патока та інші, які через проміжну галузь — кормовиробництво використовуються у тваринництві. Тому гармонійне поєднання рослинництва, тваринництва, кормовиробництва — необхідна умова успішного функціонування всього аграрного комплексу країни. Рослинництво в Україні, як уже зазначалося, все більше набуває рис біологічного, тобто такого, що ґрунтується на широкому використанні альтернативних — біологічних і пов’язаних з ними агротехнічних — методів вирощування сільськогосподарських культур з мінімальним застосуванням засобів хімізації в системі захисту рослин та з максимальним — біологічних джерел живлення рослин.

Ґрунтово-кліматичні умови України досить різноманітні по зонах Нечорноземної смуги (Полісся, його західна, центральна і східна частини, Лісостеп, Степ). Лісостеп і Степ поділяють на північну, центральну і південну частини (підзони). У зонах і підзонах різні ґрунтові покриви, кількість опадів і тепла, тривалість вегетаційного періоду, умови перезимівлі, що свідчить про необхідність враховувати екологічні та біологічні особливості сільськогосподарських культур при їх розміщенні в системі землекористування. Наприклад, тривалість безморозного періоду в Україні, залежно від зони, коливається від 130 – 140 до 180 – 190 днів, у Західній Європі і Північній Америці ці коливання становлять 190 – 240 днів. Сума активних температур в Україні — відповідно 2000 – 4000 °С, в Європі — 2500 – 6500 °С, США — 2500 – 8000 °С; опадів — 320 – 600, 900 – 1000, 800 – 1000 мм.

Розрахунки показують, що для забезпечення постійної врожайності зернових 60 – 80 ц/га на всій площі в Україні потрібно принаймні 600 – 700 мм опадів. У середньому випадає їх дві третини необхідної кількості, а стосовно Європи й Америки — в кращому разі половина. Гідротермічний коефіцієнт (ГТК), як важливий показник умов зволоження, в Степу не перевищує 0,9 – 1, у Лісостепу становить близько одиниці і лише на Поліссі — понад одиницю.

У зв’язку з цим площа ріллі в Україні, де можна вирощувати сталі врожаї, не перевищує 20 % загальної, тоді як у Європі і США — 70 – 80 %. Разом з тим, незважаючи на наявні агрокліматичні ресурси і недостатнє матеріально-технічне забезпечення рослинництва, врожайність озимих та ярих хлібів у 90-х роках в Україні значно підвищилася. Наприклад, у 1993 р. вона сягала 40 ц/га на всій площі посіву, дещо нижчою була в 1994 р. у зв’язку з посухою.

Попри несприятливі умови 1994 р. деякі області, в тому числі Черкаська, Київська, Вінницька, Хмельницька, отримали в середньому по 40 – 45 ц/га зернових. Багато господарств зібрали по 60 – 70 ц/га і більше озимої пшениці — основної зернової культури країни. Майже такими самим були врожаї ячменю. Слід зазначити, що в Україні на початку 90-х років різко підвищилася врожайність ярої пшениці. Причому врожайність навіть сортів ярої твердої пшениці, яка раніше не перевищувала 18 ц/га, завдяки досягненням селекції (Ін-

ститут зернового господарства УААН, Миронівський інститут пшениці ім. Ремесла, Одеський селекційно-генетичний інститут УААН, Інститут зернових культур ім. Юр’єва УААН та ін.) нині становить 36 – 40 ц/га і більше.

В Україні вирощують три основні групи сільськогосподарських культур — зернові, технічні та кормові. Деякі площі займають ефіроолійні та лікарські культури. Серед зернових і зернобобових головними є пшениця, ячмінь, кукурудза, овес, жито, просо, гречка, горох, менші або незначні площі займають сорго, соя, чина, нут, квасоля, сочевиця та деякі ін. З технічних культур сіють цукрові буряки і соняшник, льон, коноплі, ріпак, тютюн і махорку.

Найбільша за кількістю рослин є група кормових культур. Це багаторічні й однорічні трави, кукурудза, сорго, хрестоцвіті, корене- та бульбоплоди, баштанні й деякі ін. Ці основні групи польових культур вирощують в усіх зонах, проте співвідношення площ їх посіву неоднакове.

Значні площі зрошуваних земель зосереджені переважно в Херсонській, Миколаївській, Одеській, частково в інших областях, а також у Криму. На них вирощують високі врожаї зернових і кормових культур. У південному Степу є умови для вирощування бавовнику. Тут також культивують рис, хоч площі його посіву поки що незначні. Зокрема, в південно-західній частині Дніпропетровської області, у плавнях Дніпра, ще в довоєнний період вирощували рис.

Більше того, роботами Уманського СГІ (кафедра рослинництва, В. І. Бородін, Г. Ю. Дизик) наприкінці 30-х років була доведена можливість вирощування рису в Лісостепу України. Результати досліджень були запроваджені у виробництво. У с. Піківець Уманського району навіть одержували рис на трудодні.

Останнім часом значно збільшено площі посівів цукрових буряків у степових областях України. Все це свідчить про необхідність подальших досліджень щодо вирощування деяких польових культур в областях, де вони до цього не висівались або були малопоширеними, наприклад соняшнику й люцерни в західному Лісостепу, кукурудзи на Поліссі та в західному Лісостепу, сої в центральному Лісостепу тощо.

Загальна площа земель на початок 90-х років в Україні становила 60 356 тис. га, в тому числі сіножаті й пасовища, присадибні ділянки і орні землі — 41 973,4 тис. га, з них ріллі — 33 400 тис. га.

Остання цифра ще зменшилася у зв’язку з виділенням значних площ орних земель у приміських зонах під дачні ділянки. На жаль, площа сільськогосподарських угідь на одного жителя в Україні за останні роки значно зменшилась і це при тому, що кількість населення за цей час практично не збільшилась. Так, у 1960 р. в середньому на одного жителя припадало 1,01 га сільськогосподарських угідь, в 1980 р. — 0,85, а в 1991 р. — 0,81 (табл. 2). Стабілізація цього показника — питання великого державного значення. Його можна і треба вирішити насамперед законодавчо.

Значна частина орних земель (14 181,3 тис. га) — кислі, заболочені та перезволожені, засолені й солонцюваті та кам’янисті ґрунти (табл. 3).

Частина ріллі розміщена на землях третьої категорії — схилах балок, які піддаються водній ерозії. Їх треба вилучати з польових сівозмін і відводити під посіви багаторічних трав. Натомість у польових сівозмінах можна буде вирощувати зернові й технічні культури.

У 80-х — на початку 90-х років в Україні було досягнуто значного зростання врожайності зернових, технічних та кормових культур. Цей період знаменує собою перехід до інтенсивних технологій вирощування сільськогосподарських культур. Здійснено його передусім на основі поліпшення системи удобрення, впровадження нових сортів і технологічних прийомів.

Проте резерви біологічного потенціалу продуктивності районованих і перспективних сортів та гібридів ще великі, про що свідчать досягнення ряду господарств, де озимої пшениці збирають по 80 – 100, цукрових буряків — 500 – 600, гороху — 45 – 50, соняшнику — 30 – 40 ц/га.

Так, у Золотоніському районі Черкаської області у 1993 р. було отримано по 107 ц/га пшениці сорту Альбатрос Одеський на площі 120 га. З усієї площі посіву озимої пшениці (близько 800 га) зібрано по 84 ц/га, гороху — 40 ц/га. Такі приклади показують, що є можливість збільшити врожайність основних польових культур принаймні в 1,5 – 2 рази.

У деяких зарубіжних країнах виробництво зернових за останні 75 років зросло в 2 – 3 рази. Це спостерігається і в Україні. Наприклад, у Черкаській області за останні 20 років урожайність зернових збільшилася в 2,5 раза.

У 1993 р. в Україні було одержано понад 40 ц/га зерна по всій площі зернових, що свідчить про її значні можливості як великого виробника й експортера високоякісного зерна та іншої рослинницької продукції.

Динаміка площ сільськогосподарських угідь на одного жителя, га

(за даними кафедри екології, меліорації, лісівництва і геодезії Уманської ДАА)

Україна ще значною мірою поступається розвиненим країнам за продуктивністю праці, раціональним використанням земельного фонду. Тому реформи в галузі рослинництва лише тоді матимуть позитивні наслідки, коли буде задіяно весь науковий і економічний потенціал країни для підвищення ефективності аграрного сектора як основи подальшого зростання матеріального виробництва. Для цього необхідно забезпечити рослинництво сучасною технікою, удосконалювати технології вирощування польових культур, і не обов’язково за рахунок збільшення хімізації сільськогосподарського виробництва. Є достатньо прикладів ефективного використання альтернативних — агротехнічних і біологічних — прийомів вирощування зернових, кормових і технічних культур. Велике значення має оптимізація структури посівних площ, широке використання бобових культур, органічних джерел живлення рослин, біологічних і агротехнічних методів їх захисту, виведення сортів, що не уражуються шкідниками та хворобами, сортів, стійких проти бур’янів. Ще значними є втрати врожаю під час збирання. Причини цього різні: недосконалість збиральної техніки і технології збирання, низька технологічність сортів і гібридів, вилягання хлібів тощо. Багато потрібно зробити і стосовно меліорації земель, зокрема зменшити поверхневий стік. Завдяки лісонасадженням на полях в цьому напрямі вже багато зроблено. Однак великої шкоди завдає вітрова та водна ерозія земель. Тому необхідно запроваджувати також контурну й контурно-меліоративну системи землекористування, використавши напрацьований науковий потенціал, що є в Україні, республіках СНД, за кордоном. Великої уваги щодо цього заслуговують розробки Інституту землеробства УААН (В. Ф. Сайко, О. Г. Тараріко).

Характеристика якості орних земель сільськогосподарських

підприємств станом на 01.11.94 р., тис. га (за даними кафедри

екології, меліорації, лісівництва і геодезії Уманської ДАА)

Крім виведення високопродуктивних і високотехнологічних сортів та гібридів, велике значення має вдосконалення системи насінництва. Треба в більших масштабах використовувати методи біотехнології, зокрема міроклонування, яке дає змогу в стислі строки отримувати високоякісний насінний матеріал.