1. Дія хімічних хвороботворних чинників.

До хімічних хвороботворних чинників відносяться неорганічні і органічні сполуки: кислоти, луги, солі важких металів, алкалоїди, глікозиди, сапоніни і ін.

Розрізняють загальну і місцеву дію хімічних хвороботворних чинників.

Міцні кислоти при дії на тканини викликають денатурацію білків, тобто їх руйнування, некроз. Вони діють, переважно, поверхнево через те, що денатуровані поверхневі шари тканин утруднюють проникнення кислоти в глибину.

Міцні луги при дії на тканину шляхом гідролізу проникають глибоко в тканини і їх пошкоджують, викликаючи також їх некроз.

Солі важких металів на тканини діють по-різному в залежності від концентрації. В невеликих концентраціях (0,1, 0,25, 0,5%) ця дія в’яжуча, тобто на поверхні тканини, наприклад, на слизовій оболонці утворюється плівка з коагульованого білка – альбумінат, яка виконує захисну функцію: захищає рецептори, звужує судини, діє протимікробно. Така дія низьких концентрацій солей важких металів іноді використовується при запальних процесах на слизових оболонках: при кон’юнктивіті, вагініті, стоматиті тощо.

В середніх концентраціях солі важких металів діють подразливо, у великих – припікаюче, тобто викликають некроз.

Загальна дія хімічних хвороботворних чинників проявляється після їх всмоктування (резорбції). Для багатьох хімічних речовин характерна тропність, тобто вибіркова дія на певні тканини і органи.

Є речовини нейротропної (на нервову систему) дії, нефротропні (на нирки), ентеротропні (на шлунково-кишковий тракт), гепатотропні (на печінку). Є також речовини, які діють токсично майже на всі тканини організму – загальноклітинні отрути.

Для солей важких металів, сполук миш’яку характерна токсична дія шляхом блокування сульфгідрильних груп ферментів. При отруєнні хімічними речовинами використовують протиотрути – антидоти.

В ряді рослин містяться алкалоїди, глікозиди, сапоніни і ін., які теж можуть викликати резорбтивну – токсичну дію.