logo
konspekt_lektsiy_Semenenka

2. Класифікація реактивності:

- видова реактивність;

- групова реактивність (породна);

- фізіологічна реактивність;

- патологічна реактивність;

- неспецифічна фізіологічна реактивність;

- специфічна раективність.

Реактивність проявляється у резистентності й витривалості, що зумовлені неспецифічними та специфічними чинниками, особливостями реакцій цілісного організму у відповідь на дію ушкоджувальних чинників.

Виділяють:

- видову реактивність;

- групову реактивність;

- фізіологічну реактивність;

- патологічну реактивність;

- неспецифічну реактивність;

- специфічну реактивність.

Біологічна або видова реактивність – у тварин виявляється незалежно від їх віку, виду, породи тощо.

Механізм її передається спадково, не залежить від статі, віку чи впливу навколишнього середовища.

Видова р-ть виявляється у здатності організму реагувати на вплив найрізноманітніших чинників.

Наприклад:

-певному виду птахів притаманні сезонні перельоти;

-деякі тварини линяють, впадають у зимову сплячку;

-коні не хворіють на чуму; ВРХ – на сап;

-свині і птиця – чутливі до кухонної солі;

-кішки не переносять фенолу.

Деякі захворювання вражають переважно молодняк (рахіт, мит та ін.).

У ранньому віці реактивність послаблена:

- з одного боку – недостатній розвиток у них бар’єрних пристосувань;

- з іншого – стійкість до деяких інфекцій, внаслідок отримання певної кількості а/т через плаценту (плацентарним шляхом).

В період статевого дозрівання реактивність організму підвищується в результаті повного сформування у тварин нервової системи і захисних пристосувань; у них добре виражені імунологічні властивості, зокрема:

- вироблення а/т і фагоцитоз.

У старих тварин реактивність знижується внаслідок ослаблення бар’єрних функцій і реакцій нервової системи:

- а/т, фагоцитоз – виражені слабо;

- такі тварини схильні до захворювань (пневмонія, вірусні захворювання, слизові оболонки та ін.)

На основі видової реактивності формується:

- групова (породна) реактивність;

- індивідуальна.

Групова (породна) реактивність - характерна для певної групи тварин.

Індивідуальна реактивність – це р-ть, яка залежить від індивідуальних особливостей організму: спадковість, вік, стать; від умов зовнішнього середовища.

Фізіологічна реактивність – притаманна окремій тварині і має певні обмеження. Це зміна життєдіяльності здорового організму під впливом адекватних подразників ( температура навколишнього середовища, барометричний тиск, інсоляція).

Патологічна реактивність – це змінена реактивність організму внаслідок його хвороби.

Фізіологічна і патологічна форми реактивності виявляються у вигляді:

- неспецифічних реакцій;

- специфічних реакцій.

Тому їх називають, відповідно:

- неспецифічна реактивність;

- специфічна реактивність.

Неспецифічна реактивність – в основі неспецифічної реактивності лежить активізація механізмів і реакцій, які мають неспецифічний характер.

Це:

- активізація діяльності регуляторних систем: нервової та ендокринної;

- посилення функцій органів і систем організму, яке спрямоване на відновлення порушеного гомеостазу.

До механізмів неспецифічної реактивності організму відносять:

- бар’єрні (пристосування) системи;

- фагоцитоз;

- обмін речовин.

Бар’єрні системи – це морфофункціональні утворення, функція яких спрямована на захист організму від шкідливого впливу різних патогенних чинників.

Розрізняють:

- зовнішні бар’єрні (пристосування) механізми;

- внутрішні бар’єрні (пристосування) механізми.

Зовнішні бар’єрні пристосування:

- шкіра;

- слизові оболонки.

Шкіра є:

1. Механічною перешкодою щодо впливу фізичних, хімічних, біологічних чинників;

2. Через потові залози та жирові залози із шкіри виділяються мікроби, токсини та ін.;

3. Виділення шкіри є бактерицидними до патогенних мікроорганізмів (гемолітичного стрептокока, кишкової палички, коків).

Слизові оболонки:

1. Ротової порожнини, органів дихання, очей, сечостатевої системи є перешкодою для проникнення в організм збудників (патогенних чинників);

2. Виділення слизових оболонок мають бактерицидну дію на багатьох збудників хвороб. Це: лізоцим, молочна та соляна кислота, гідрокарбонат.

Наприклад:

1. Лізоцим діє на холерний вібріон, менінгококи та інші мікроби (розплавляє за допомогою гідролітичних ферментів);

2. Захисна роль війчастого епітелію трахеї та бронхів здійснюється завдяки активним коливальним рухом у бік носоглотки (кашель, чхання);

3. Бактерицидна дія шлункового соку зумовлена досить високим вмістом у ньому соляної кислоти (0,1- 0,4%) та низьким значенням рН (2,5);

4. Жовч і секрет кишок мають бактерицидні властивості завдяки лужній реакції (рН=8,0);

5. Виділення слинних і слізних залоз – є наявність лізоциму та білку - муцину;

6. Бактерицидність слизових оболонок сечостатевих органів визначається кислою реакцією слизу, в якому міститься молочна кислота.

ІІ. Внутрішні захисні бар’єри – знешкоджують чужорідні та власні токсичні речовини, що надходять у кров’яне русло. Ці бар’єри містяться в печінці, легенях, селезінці та інших паренхіматозних органах.

Наприклад:

  1. Офтальмічний бар’єр, який заважає проникненню чужорідних речовин із крові в рідину передньої та задньої камер очного яблука.

Він складається із:

- ендотелію;

- базальної мембрани, периваскулярної сполучної тканини капіляру;

- двох шарів циліндричного епітелію.

  1. Плацентарний бар’єрскладається із трьох шарів судинної оболонки та трофобластів.

а). фіксовані макрофаги печінки представлені:

- клітинами Високовича – Купфера;

- легень – пилові клітини;

- селезінки – зірчасті клітини та лімфатичні вузли.

б). Важлива роль у знешкодженні чужорідних (корпускулярних) клітинних елементів належить фагоцитам, які циркулюють у крові, лімфі та інших рідинах організму.

Фагоцитоз – захисний бар’єр в організмі тварин, вперше виявлений І. І. Мечніковим під час вивчення ним реакції організму на місцеве ушкодження (1883 р., Нобелівська премія).

Певну бар’єрну функцію викликають:

- температура тіла;

- напруження кисню в крові й тканинах (рО2);

- значення рН;

- активність системи комплементу; пропердину, інтерферону, лейкіну, лізоциму та ін. Неспецифічні чинники, які створюють несприятливі умови для збудників хвороб.

Отже, знання механізмів неспецифічної реактивності, що забезпечують високу природну резистентність організму дає змогу, певною мірою контролювати та коригувати діапазон захисно-компенсаторних реакцій організму і запобігати виникненню хвороб у тварин.

ІІ Специфічна реактивність – ґрунтується на механізмах вироблення специфічних а/т у відповідь на а/г подразники організму.

Цей вид реактивності підтримує толерантність імунокомпетентної системи організму до власних а/г для забезпечення в організмі а/г гомеостазу, який визначається генетичним апаратом клітин цього організму, що необхідно для нормальної його життєдіяльності.

Специфічна патологічна реактивність виявляється за умов захворювання, що спричинюють збудники – а/г.

Наприклад, алергія, імунодефіцитний та імунодепресивний стани.

Примітка: більш повно тема імунологічної реактивності та їїї патології викладена в окремій лекції «Патологічна фізіологія імунітету».