2. Класифікація реактивності:
- видова реактивність;
- групова реактивність (породна);
- фізіологічна реактивність;
- патологічна реактивність;
- неспецифічна фізіологічна реактивність;
- специфічна раективність.
Реактивність проявляється у резистентності й витривалості, що зумовлені неспецифічними та специфічними чинниками, особливостями реакцій цілісного організму у відповідь на дію ушкоджувальних чинників.
Виділяють:
- видову реактивність;
- групову реактивність;
- фізіологічну реактивність;
- патологічну реактивність;
- неспецифічну реактивність;
- специфічну реактивність.
Біологічна або видова реактивність – у тварин виявляється незалежно від їх віку, виду, породи тощо.
Механізм її передається спадково, не залежить від статі, віку чи впливу навколишнього середовища.
Видова р-ть виявляється у здатності організму реагувати на вплив найрізноманітніших чинників.
Наприклад:
-певному виду птахів притаманні сезонні перельоти;
-деякі тварини линяють, впадають у зимову сплячку;
-коні не хворіють на чуму; ВРХ – на сап;
-свині і птиця – чутливі до кухонної солі;
-кішки не переносять фенолу.
Деякі захворювання вражають переважно молодняк (рахіт, мит та ін.).
У ранньому віці реактивність послаблена:
- з одного боку – недостатній розвиток у них бар’єрних пристосувань;
- з іншого – стійкість до деяких інфекцій, внаслідок отримання певної кількості а/т через плаценту (плацентарним шляхом).
В період статевого дозрівання реактивність організму підвищується в результаті повного сформування у тварин нервової системи і захисних пристосувань; у них добре виражені імунологічні властивості, зокрема:
- вироблення а/т і фагоцитоз.
У старих тварин реактивність знижується внаслідок ослаблення бар’єрних функцій і реакцій нервової системи:
- а/т, фагоцитоз – виражені слабо;
- такі тварини схильні до захворювань (пневмонія, вірусні захворювання, слизові оболонки та ін.)
На основі видової реактивності формується:
- групова (породна) реактивність;
- індивідуальна.
Групова (породна) реактивність - характерна для певної групи тварин.
Індивідуальна реактивність – це р-ть, яка залежить від індивідуальних особливостей організму: спадковість, вік, стать; від умов зовнішнього середовища.
Фізіологічна реактивність – притаманна окремій тварині і має певні обмеження. Це зміна життєдіяльності здорового організму під впливом адекватних подразників ( температура навколишнього середовища, барометричний тиск, інсоляція).
Патологічна реактивність – це змінена реактивність організму внаслідок його хвороби.
Фізіологічна і патологічна форми реактивності виявляються у вигляді:
- неспецифічних реакцій;
- специфічних реакцій.
Тому їх називають, відповідно:
- неспецифічна реактивність;
- специфічна реактивність.
Неспецифічна реактивність – в основі неспецифічної реактивності лежить активізація механізмів і реакцій, які мають неспецифічний характер.
Це:
- активізація діяльності регуляторних систем: нервової та ендокринної;
- посилення функцій органів і систем організму, яке спрямоване на відновлення порушеного гомеостазу.
До механізмів неспецифічної реактивності організму відносять:
- бар’єрні (пристосування) системи;
- фагоцитоз;
- обмін речовин.
Бар’єрні системи – це морфофункціональні утворення, функція яких спрямована на захист організму від шкідливого впливу різних патогенних чинників.
Розрізняють:
- зовнішні бар’єрні (пристосування) механізми;
- внутрішні бар’єрні (пристосування) механізми.
Зовнішні бар’єрні пристосування:
- шкіра;
- слизові оболонки.
Шкіра є:
1. Механічною перешкодою щодо впливу фізичних, хімічних, біологічних чинників;
2. Через потові залози та жирові залози із шкіри виділяються мікроби, токсини та ін.;
3. Виділення шкіри є бактерицидними до патогенних мікроорганізмів (гемолітичного стрептокока, кишкової палички, коків).
Слизові оболонки:
1. Ротової порожнини, органів дихання, очей, сечостатевої системи є перешкодою для проникнення в організм збудників (патогенних чинників);
2. Виділення слизових оболонок мають бактерицидну дію на багатьох збудників хвороб. Це: лізоцим, молочна та соляна кислота, гідрокарбонат.
Наприклад:
1. Лізоцим діє на холерний вібріон, менінгококи та інші мікроби (розплавляє за допомогою гідролітичних ферментів);
2. Захисна роль війчастого епітелію трахеї та бронхів здійснюється завдяки активним коливальним рухом у бік носоглотки (кашель, чхання);
3. Бактерицидна дія шлункового соку зумовлена досить високим вмістом у ньому соляної кислоти (0,1- 0,4%) та низьким значенням рН (2,5);
4. Жовч і секрет кишок мають бактерицидні властивості завдяки лужній реакції (рН=8,0);
5. Виділення слинних і слізних залоз – є наявність лізоциму та білку - муцину;
6. Бактерицидність слизових оболонок сечостатевих органів визначається кислою реакцією слизу, в якому міститься молочна кислота.
ІІ. Внутрішні захисні бар’єри – знешкоджують чужорідні та власні токсичні речовини, що надходять у кров’яне русло. Ці бар’єри містяться в печінці, легенях, селезінці та інших паренхіматозних органах.
Наприклад:
Офтальмічний бар’єр, який заважає проникненню чужорідних речовин із крові в рідину передньої та задньої камер очного яблука.
Він складається із:
- ендотелію;
- базальної мембрани, периваскулярної сполучної тканини капіляру;
- двох шарів циліндричного епітелію.
Плацентарний бар’єр –складається із трьох шарів судинної оболонки та трофобластів.
а). фіксовані макрофаги печінки представлені:
- клітинами Високовича – Купфера;
- легень – пилові клітини;
- селезінки – зірчасті клітини та лімфатичні вузли.
б). Важлива роль у знешкодженні чужорідних (корпускулярних) клітинних елементів належить фагоцитам, які циркулюють у крові, лімфі та інших рідинах організму.
Фагоцитоз – захисний бар’єр в організмі тварин, вперше виявлений І. І. Мечніковим під час вивчення ним реакції організму на місцеве ушкодження (1883 р., Нобелівська премія).
Певну бар’єрну функцію викликають:
- температура тіла;
- напруження кисню в крові й тканинах (рО2);
- значення рН;
- активність системи комплементу; пропердину, інтерферону, лейкіну, лізоциму та ін. Неспецифічні чинники, які створюють несприятливі умови для збудників хвороб.
Отже, знання механізмів неспецифічної реактивності, що забезпечують високу природну резистентність організму дає змогу, певною мірою контролювати та коригувати діапазон захисно-компенсаторних реакцій організму і запобігати виникненню хвороб у тварин.
ІІ Специфічна реактивність – ґрунтується на механізмах вироблення специфічних а/т у відповідь на а/г подразники організму.
Цей вид реактивності підтримує толерантність імунокомпетентної системи організму до власних а/г для забезпечення в організмі а/г гомеостазу, який визначається генетичним апаратом клітин цього організму, що необхідно для нормальної його життєдіяльності.
Специфічна патологічна реактивність виявляється за умов захворювання, що спричинюють збудники – а/г.
Наприклад, алергія, імунодефіцитний та імунодепресивний стани.
Примітка: більш повно тема імунологічної реактивності та їїї патології викладена в окремій лекції «Патологічна фізіологія імунітету».
- Конспект лекцій з патологічної фізіології
- Лекція № 1. Тема: Вступ до дисципіни «Патологічна фізіологія тварин».
- 1. Предмет і завдання патологічної фізіології, та її місце в системі підготовки лікаря ветеринарної медицини.
- 2. Методи патологічної фізіології.
- Лекція №2 Тема: Загальне вчення про хворобу. Загальна етіологія.
- 2. Поняття про патологію та її форми.
- 4.Види перебігу хвороби та періоди хвороби.
- Лекція №3 Тема: Загальний патогенез.
- 1. Патогенез – основна сутність і основний зміст патологічної фізіології.
- 2. Пошкодження та його роль в патогенезі.
- 3. Роль нервово-рефлекторних і нейрогуморальних механізмів в розвитку хвороби.
- 4. Захисно-пристосовні процеси при пошкодженнях.
- 5.Шляхи поширення хвороботворних агентів в організмі.
- Лекція № 4. Тема: Реактивність організму та її значення в патології.
- 1. Реактивність – основний прояв життєдіяльності і основна передумова виникнення розвитку хвороби.
- 2. Класифікація реактивності:
- 4. Роль нервових і гуморальних чинників у реактивності.
- Лекція № 5 Тема: Імунітет.
- 1.Імунна система: структура і функції.
- 2.Види імунітету.
- 3.Антигени. Імуноглобуліни .
- 4.Клітини імунної системи.
- 4. Фактори природної резистентності.
- Лекція № 6.
- 1. Хвороботворна дія механічних факторів.
- 2. Ушкоджувальна дія термічних чинників.
- 3. Ушкоджувальний вплив променистої енергії.
- 5.Хвороботворна дія зміненого атмосферного тиску.
- Лекція № 7
- 1. Дія хімічних хвороботворних чинників.
- 2. Дія біологічних хвороботворних чинників.
- Розділ «Типові патологічні процеси». Лекція №8. Тема: «Патологічна фізіологія місцевого кровообігу».
- 1. Мікроциркуляторне русло та його роль в порушенні місцевого кровообігу.
- 2.Гіперемії.
- 3. Ішемія.
- 4. Стаз.
- 5. Тромбоз.
- Лекція №9 Тема: “Запалення”
- 1.Історія вивчення запалення.
- 2. Запалення та його ознаки.
- 3.Етіологія запалення.
- 4. Патогенез запалення.
- Лекція № 10. Тема: «Патологічна фізіологія теплової регуляція».
- 2.Гіпотермія. Гіпертермія.
- 3.Гарячка (лихоманка).
- Лекція №11. Тема: “Патологічна фізіологія тканинного росту”.
- 1. Гіпобіотичні процеси.
- 2. Гіпербіотичні процеси.
- Лекція № 12. Тема: Патологічна фізіологія обміну речовин і енергії.
- 1. Порушення обміну енергії.
- 2. Порушення білкового обміну.
- 3. Порушення вуглеводного обміну.
- 4. Порушення жирового обміну.
- 5.Порушення обміну вітамінів.
- Лекція №13.
- 2. Порушення кислотно-лужного стану. Ацидоз. Алкалоз.
- 3. Порушення водно-електролітного обміну. Набряки. Водянки.
- Лекція №14.
- Лекція № 15. Тема: Патологічна фізіологія клітин крові і кровотворення.
- 3. Патологія лейкоцитів.
- Лекція № 16. Тема: Патологічна фізіологія системного кровообігу. Розділ «Патологічна фізіологія серця».
- 2. Порушення автоматизму серця.
- 3. Порушення збудливості серця.
- 4. Порушення провідності серця.
- 5. Порушення скоротливості серця.
- 6. Основні форми порушень серця.
- Лекція № 17. Тема: Судинна недостатність кровообігу.
- 1. Значення судин в системі кровообігу. Порушення фізико-механічних властивостей судин.
- 2. Порушення регуляції судинного тонусу.
- 3. Атеросклероз.
- 4. Порушення коронарного кровообігу. Основні захворювання серцево-судинної системи.
- Лекція №18. Тема: Патологічна фізіологія дихання.
- 1.Значення дихання. Основні причини патології дихання.
- 3. Порушення дихання в окремих ланках системи органів дихання.
- Лекція №19. Тема: Патологічна фізіологія травлення в ротовій порожнині і в шлунку.
- 3. Порушення травлення в однокамерному шлунку.
- 4. Порушення травлення в багатокамерному шлунку.
- Лекція № 20 Тема: Патологічна фізіологія травлення в кишечнику.
- 1. Порушення секреторної діяльності підшлункової залози.
- 2. Порушення секреторної діяльності печінки.
- 3. Порушення моторики кишечника.
- Лекція № 21. Тема: Патологічна фізіологія нирок.
- 2. Основні причини і механізми порушення діяльності нирок.
- 4. Порушення функції канальців нефронів.
- 5. Кількісні і якісні порушення сечі.
- 6. Основні хвороби нирок. Ниркова недостатність.
- Лекція №22. Тема: Патологічна фізіологія ендокринної системи.
- 1.Основні форми гормональних порушень.
- 2.Порушення функції гіпофіза.
- 3.Порушення функції наднирникових залоз.
- 4.Порушення функції щитоподібної залози і прищитоподібних залоз.
- 5.Порушення функції підшлункової залози.
- Лекція №23. Тема: Патологічна фізіологія нервової системи.
- 1. Причини порушення нервої системи. Порушення функції нервової клітини і основних властивостей центральної нервової системи.
- 2. Розлад рухової функції нервової системи.
- 3. Розлад чутливості.
- 4. Порушення функцій окремих відділів цнс.