2. Методи патологічної фізіології.

Патологічна фізіологія користується як фізіологічними методами дослідження, так і притаманними лише їй.

Такими методами є:

• метод гострого експерименту. Цей метод дає швидкі результати, але має той недолік, що пошкодження тканин чи органів при операції дещо спотворює істинну картину;

• метод хронічного експерименту більш поширений, оскільки при ньому хірургічне втручання мінімальне, або відсутнє і зміни, які виявляють, значно правдивіше і об’єктивніше. Це - накладання фістул, вживлення електродів і ін;

• метод ангіостомії( дослідження артеріо-венозної різниці), впроваджений в практику вивчення патології відомим вченим-патофізіологом Ю.С.Лондоном, надзвичайно поширений. При цьому методі досліджується артеріальна кров, яка притікає др органа і венозна кров, яка відтікає від органа. Завдяки цьому вдається глибоко прослідкувати за змінами, які відбуваються в ушкодженому органі і в цілому організмі;

• метод ізольованих органів. Часто цей метод використовується при дослідженні печінки, нирок, серця, вим’я і деяких інших органів. Певний недолік цього методу полягає в тому, що ізольований орган позбавлений зв’язку із центральною нервовою системою, що не може відбивати в повній мірі зміни, які відбуваються в ушкодженому органі;

• метод ізотопів (мічених атомів) дозволяє прослідкувати за рухом більшості речовин і елементів, як в нормі, так і за патології. Наприклад, при вивченні фізіології і патології щитоподібної залози і багатьох інших органів;

• метод моделювання патологічних процесів. При цьому методі штучно створюється і досліджується та чи інша патологія. Наприклад, запальний процес, рановий процес, гарячка, емболія, утворення пухлин і ін. Деякий недолік цього методу – це те, що при природному виникненні патології, вона може протікати дещо інакше, ніж штучно створена;

• метод клінічного спостереження. Досліджується патологія, яка виникла природним шляхом, наприклад, рани, різні форми запального процесу: абсцеси, флегмони, переломи, контузії тощо.

Підкреслюючи важливість цього методу, І.П.Павлов назвав клінічний матеріал експериментом, поставленим самим життям.

Патологічна фізіологія, лікарі ветеринарної медицини, широко використовують в своїй практиці клінічний матеріал.

Патологічна фізіологія користується і самими сучасними методами: електроенцефалографія, електроутерографія (запис біострумів матки), електрогастрографія (запис біострумів шлунка), а також радіометричними і телеметричними методами.

3. Історія розвитку патологічної фізіології та огляд теорій про походження хвороб.

Історія розвитку патологічної фізіології – це перед усім, історія вчення про хворобу.

З давніх пір думка людини працювала над розгаданням питання: чому виникає хвороба, що вона собою представляє, як від неї вберегтися, як її подолати?

Одним з перших цю загадку намагався розв’язати видатний грецький вчений-мудрець , «батько медицини», Гіпократ (460-377 д.н.е). Він висунув так названу гуморальну теорію патології (гумор-рідина).

Гіпократ вважав, що тіло людини і тварин складається з чотирьох рідин: крові, жовтої жовчі, чорної жовчі і флегми. Від співвідношення цих рідин залежить характер, нрав, поведінка, а при порушенні співвідношення між ними виникає хвороба.

Хоча з точки зору сучасності, ця теорія наївна, разом з тим вона була прогресивною для свого часу, тому що матеріальна. Деякі її положення справедливі і сьогодні і не відкидаються наукою. Добре відомо, що при численних захворюваннях порушується склад крові, кількісні її зміни, порушуються властивості інших рідин: жовчі, травних соків, лімфи, ліквору, тканинної рідини. Глибокі дослідження цих рідин при різних захворюваннях використовуються для діагностики, для оцінки характеру перебігу хвороби і її лікування.

Наступна теорія походження хвороб була також сформована в Древній Греції і отримала назву «солідарна». Слово «солідарна» означає щільна. Вважалось, що тіло тварин і людей складається з часток «солідумів», від розміщення яких і залежить стан організму. При збільшенні, або при зменшенні відстані солідумів один від одного і виникає хвороба.

Хоча такі погляди на хворобу є також наївними, але й вона базувалась на матеріальному принципі. Сьогодні її можна вважати морфологічною теорією походження хвороб. Доведено, що всяка хвороба супроводжується певними морфологічними порушеннями органів і тканин, в тому числі, на клітинному, субклітинному і молекулярному рівнях.

Отже і «солідарна» теорія походження хвороб має під собою певні підстави.

Римський лікар К.Гален (129-201) об’єднав гуморальну і солідарну теорії в одну.

Целюларна (клітинна) – теорія походження хвороб (целюла-клітина). Ця теорія походження хвороб більш сучасна і розроблена відомим німецьким патологом Рудольфом Вірховим в 1858 році.

Целюларна теорія і донині має велике значення, хоча і не позбавлена ряду недоліків. Основні положення цієї теорії наступні:

• хвороба завжди є наслідком змін клітин, порушенням їх життєдіяльності;

• уся патологія є патологією клітини, ніякого самодовільного утворення клітини з неорганізованої маси не відбувається. Клітина утворюється тільки від клітини (Omnis cellulae cellula – клітина тільки від клітини);

- хвороба – завжди процес місцевий;

• хвороба не являє собою нічого принципово відмінне від здоров’я.

Не дивлячись на важливість цієї теорії щодо походження і сутність хвороби, недоліком її є те, що вона не враховувала значення цілісності організму, провідної ролі в виникненні і в перебігу хвороби центральної нервової системи.

Сучасний підхід до розуміння хвороби, при проведенні лікування зобов’язує лікаря враховувати загальний стан організму, стан центральної нервової системи, стан природної резистентності і при необхідності впливати на них різними засобами.

Абсолютно місцевих хвороб не буває. Сучасне уявлення про хворобу – це поєднання місцевого і загального, з переважним впливом першого чи другого.

В 19 столітті в зв’язку з відкриттям збудників багатьох інфекційних хвороб деякого поширення набула «бактеріальна теорія» походження хвороб. Але ж не всі далеко хвороби викликаються інфекційними агентами.

Підсумовуючи розглянуті теорії походження хвороб, слід відзначити, що всі вони внесли певні відомості щодо хвороб.

Разом з тим, жодна з них сама по собі не дає вичерпних знань про походження хвороб, а лише доповнює їх.

Сучасне розуміння хвороби базується на тому, що під час хвороби в організмі відбуваються гуморальні зміни (наприклад, з боку крові), морфологічні зміни з боку клітин, органел, на молекулярному рівні і зміни з боку центральної нервової системи, факторів природного захисту (імунітету) і в цілому на фоні дії зовнішнього середовища.

Таке розуміння хвороби озброює лікаря необхідністю всебічного обстеження тварин, досліджувати всі його системи і застосовувати комплексне лікування і в тому числі таке, що стимулює нервові процеси, фактори природної резистентності. Саме такий підхід до хворої тварин підразуміває принцип лікувати хвору тварину, а не хворобу.

Щодо наукових діячів, які внесли вагомі здобутки в розвиток патологічної фізіології, то варто зупинитись на наступних іменах:

• Гіпократ (460-377 д.н.е.) – гуморальна теорія походження хвороб;

- Демокрит (470-380 д.н.е) – солідарна теорія походження хвороб;

- К.Гален (129-201) -об’єднав гуморальну і солідарну теорію;

- Р.Вірхов (1821-1905) – целюлярна теорія патології;

- Клод Бернар (1813-1878) – вчення про гомеостаз;

- І.І.Мечніков (1845-1916) – фагоцитарна теорія;

- В.В.Пашутін (1845-1901)-автор перших підручників з патології;

- Ю.С.Лондон (1868-1939) – розробив метод ангіостомії (дослідження артеріо-венозної різниці);

- О.О.Богомолець – автор АЦС-антиретикулярної цитотоксичної сироватки і підручників з патологічної фізіології;

- М.І.Шохор (1887-1941) – автор підручника з патологічної фізіології для ветеринарних факультетів.

- А.Й.Мазуркевич (1940- ) – професор, академік, автор першого українсько-мовного підручника з патологічної фізіології тварин.