1. Аграрні відносини, їхній зміст і особливості

Слово "аграрний" походить від латинського адгагіиз і в пе­рекладі на українську мову дослівно означає "земельний".

Критерієм виділення аграрних відносин в особливу групу не є галузевий підхід сам по собі. Адже економічні відносини в кожній галузі народного господарства також мають свою спе­цифіку. Однак це не дає підстав для виділення в економічній системі особливих галузевих виробничих відносин. У сільсько­му ж господарстві виробничим відносинам властиві особливості якісного, принципового характеру, які дозволяють виділити їх в окрему сферу аграрних відносин.

Аграрні відносини, — це складова економічних відносин, які виникають у сільському господарстві з приводу володі­ння й використання землі як головного засобу сільськогос­подарського виробництва, а також виробництва, розподі­лу, обміну й споживання сільськогосподарської продукції та послуг.

Найважливішою особливістю аграрних відносин є те, що в сільському господарстві основним засобом виробництва є земля.

Земля — перша й основна умова будь-якого виробництва, але в сільському господарстві вона ще й головний засіб виробництва, елемент продуктивних сил. Тому в цій сфері результати вироб­ництва значною мірою визначаються якістю земельних ділянок, їхньою родючістю, місцерозташуванням щодо ринків збуту, баз постачання потрібної техніки, мінеральних добрив тощо.

Особливість аграрних відносин зумовлена й тим, що земля є предметом праці й одночасно засобом виробництва.

Процес виробництва, технологічні операції в аграрній сфері тісно переплітаються з природними процесами, органічно ком­бінуючись у процесі створення споживчої вартості. Основні фак­тори сільського господарства наведені на рис. 9.1.

Рис. 9.1. Фактори сільськогосподарського виробництва

Відповідно до цих факторів у сільському господарстві безпо­середньо взаємодіють дві групи об'єктивних законів: природно-біологічні й соціально-економічні (рис. 9.2).

\

Рис. 9.2. Закони, що діють у сільському господарстві

Внаслідок того, що економічний процес відтворення в аг­рарній сфері тісно переплітається з природним, виникає ще низ­ка особливостей сільськогосподарського виробництва:

• природно-кліматичні умови, структура ґрунту, біологічні чинники впливають на продуктивність праці і обумовлюють ризиковість, нестійкість сільського господарства. Одні й ті самі кількість і якість затраченої праці можуть бути представлені різною кількістю продукції, залежно від названих факторів;

• природно-кліматичні фактори зумовлюють і ритм вироб­ ництва, його сезонний характер, що породжує коливання у зай-

нятості робітників, у виробництві і пропозиції продукції сіль­ськогосподарського виробництва;

• особливості використання техніки, фінансування і форму­ вання доходів сільськогосподарських підприємств у зв'язку із се зонним характером виробництва. Для виконання сільськогоспс дарських робіт необхідно мати повний комплекс техніки, яка ви­ користовується протягом певного сезону, а решту часу простоює;

• остаточний розмір доходів формується лише наприкіні року, після реалізації продукції (особливо в землеробстві);

• рівень концентрації виробництва значною мірою визна­ чається розмірами земельних угідь, їхньою врожайністю й інтен­ сивністю використання;

• спеціалізація виробництва зумовлена, насамперед, геогра­ фічними і природно-кліматичними факторами;

• ефективне використання землі можливе за раціонально­ го комбінування сільськогосподарських галузей, економічно і біологічно обґрунтованих сівозмін;

• значна частина виробленої продукції споживається всере дині господарств не набуваючи товарної форми. Тому в аграрній сфері довше зберігаються натуральні та напівнатуральні види виробництва;

• широка комбінація великих, середніх і дрібних госпо­ дарських одиниць різних форм власності;

• велика залежність результатів виробництва від погодних умов вимагає створення в господарствах страхових фондів на випадок посухи, повені, іншого стихійного лиха для забезпечен­ ня безперервного процесу відтворення. Необхідності створення таких страхових фондів немає в інших галузях народного гос­ подарства, де природний фактор не впливає або майже не впли­ ває на результати господарювання.

Суб'єктами економічних відносин в аграрному секторі є (рис.9.3):

— суспільство в цілому в особі держави;

• сільськогосподарські підприємства;

• індивідуальні виробники сільськогосподарської

продукції(фермери, сімейно-індивідуальні господарства).