12.7. Чина
Господарське значення. Чину (Latirus sativus L.), подібно до гороху й сочевиці, використовують як кормову й продовольчу культуру. Продовольча цінність її визначається високим вмістом білка в зерні (28 – 30 %), яке добре перетравлюється організмом. За смаком воно майже таке, як горох. Маса 1000 насінин 160 – 220 г.
У Середньоазіатських країнах чину сіють разом з іншими бобовими культурами і з борошна зерносуміші готують кашу та інші страви. Її використовують також як овочеву культуру.
Подрібнене зерно чини в якості концентрованого корму згодовують великій рогатій худобі, свиням. На корм тваринам використовують солому чини, яка за вмістом білка (13 %) значно переважає солому гороху, сочевиці й інших бобових культур.
Чину висівають на зелений корм, сіно і на випас.
Чина ціниться і як технічна культура. З білка її насіння виробляють високоякісний клей (казеїн) для склеювання високих сортів фанери. Його використовують також у текстильній промисловості, виробництві пластмас.
Агротехнічне значення чини полягає в тому, що вона, як і інші бобові, поліпшує фізико-хімічні властивості ґрунту і підвищує його родючість. Вирощують її і як сидеральну культури, що збагачує ґрунт на органічну речовину та азот.
Чина — досить давня культура. Дрібнонасінна чина походить з країн Південно-Західної Азії, крупнонасінна — із Середземномор’я.
Світова площа посівів чини — до 500 тис. га. Невеликі площі засівають нею в Азербайджані, Російській Федерації (Татарстані, Башкортостані, Центрально-Чорноземній зоні та ін.), в Україні (в південних областях). Загальна посівна площа її в СНД — близько 10 тис. га.
Урожайність зерна чини в посушливих районах становить 25 – 30 ц/га і більше. При вирощуванні чини на зелений корм урожаї в районах достатньої вологості досягають 250 – 350 ц/га, в посушливих районах 120 – 150 ц/га, що значно перевищує урожай інших однорічних бобових культур в таких самих умовах. Урожай сіна чини у середньому становить 35 ц/га.
Морфобіологічні і екологічні особливості. В культурі найчастіше зустрічається чина посівна (L. sativus L.) (рис. 50). Чина відзначається високою холодостійкістю. Її насіння проростає при температурі 2 – 3 °С. Сходи витримують заморозки до мінус 5 – 8 °С. Висока холодостійкість чини дає змогу висівати її в осінньо-зимовий період у районах Закавказзя й Середньоазіатських країнах. Сума позитивних температур, необхідна до нормального достигання чини, коливається від 1500 °С у посушливі роки до 1900 °С.
Чина — культура посушливих і напівпосушливих районів.
Транспіраційний коефіцієнт її становить 400. Вона особливо легко витримує посуху навесні після появи сходів. Однак під час цвітіння та бутонізації потребує достатнього зволоження ґрунту. Надмірні дощі в період наливання і достигання плодів шкідливі для чини: її вегетативна маса сильно уражується іржею, аскохітозом, формується щупле зерно.
Чина — рослина довгого дня. Вегетаційний період, залежно від сорту й кліматичних умов, триває 70 – 125 днів.
Районованими сортами чини в Україні є: Степова 12, Степова 21, Красноградська 4, Білянка, Кубанська 492 та ін.
Технологія вирощування. Чину в сівозмінах слід висівати після озимих та просапних культур. В районах достатнього зволоження та посушливих при зрошенні її можна вирощувати на зелений корм як парозаймаючу культуру. Чина придатна і для післяжнивного вирощування.
Чина як бобова рослина є добрим попередником для багатьох сільськогосподарських культур.
Обробіток ґрунту під посіви чини залежить від її попередника, типу ґрунту, погодних умов. Практично його здійснюють так само, як і під інші ранні зернові культури.
Під основний обробіток ґрунту вносять фосфорні або фосфорнокалійні добрива в дозі 45 – 60 кг/га д. р., на бідних ґрунтах — повні добрива: 45 – 60 кг/га фосфору і калію під зяблеву оранку, 30 кг/га азоту — під передпосівну культивацію.
Сівба. Висівають висококондиційне насіння, яке перед сівбою протруюють фундазолом (2 – 3 кг/т) і обробляють у затінку ризоторфіном.
У напівпосушливих та посушливих районах півдня чину сіють одночасно з ранніми зерновими культурами. У районах достатнього зволоження, особливо в холодну весну, чину доцільно висівати після сівби ранніх зернових, коли ґрунт трохи прогріється.
Сівбу проводять звичайним або вузькорядним способом, у посушливих районах при вирощуванні чини на насіння — широкорядним. Норма висіву залежить від крупності насіння, способу сівби і коливається від 0,8 – 1 млн/га схожих насінин на широкорядних посівах до 1,2 млн/га при звичайній рядковій сівбі (або відповідно 150 – 200 і 200 – 250 кг/га). Глибина загортання насіння 6 – 8 см, на легких ґрунтах (і в посушливу весну) можна загортати його на 8 – 10 см.
Догляд за посівами полягає в коткуванні у разі нестачі вологи в ґрунті, знищенні бур’янів до- і післясходовими боронуваннями, розпушуванням міжрядь на широкорядних посівах і в боротьбі з хворобами та шкідниками із застосуванням пестицидів, рекомендованих для зернобобових культур.
Збирають чину роздільним способом при пожовтінні більшості бобів, скошуючи її на низькому зрізі, бо нижні боби в рослин розміщені на висоті 18 – 20 см.
Скошену чину підсушують у валках протягом 2 – 3 днів і обмолочують самохідним комбайном при зменшених обертах барабана (500 – 600 об./хв), щоб запобігти подрібненню насіння. Після обмолоту його очищують і при потребі підсушують. Зберігають насіння вологістю 14 – 15 %.
- Рослинництво
- 1.2. Коротка історія розвитку рослинництва як галузі і науки
- 1.3. Світові ресурси рослинництва
- 1.4. Класифікація польових культур
- 1.5. Стан і перспективи розвитку рослинництва в україні
- 1.6. Дослідна справа
- 2. Еколого-біологічні
- 2.1. Екологічні основи рослинництва
- 2.1.1. Біосфера землі
- 2.1.2. Навколишнє природне середовище і антропогенний фактор
- 2.1.3. Основні заходи поліпшення екологічних умов на полях
- 1988, З посиланням на Реуце і Кістря, 1986)
- 2.1.4. Особливості вирощування польових культур на місцевостях, забруднених радіонуклідами
- 2.1.5. Екологічні особливості польових культур
- 2.2. Біологічні основи рослинництва
- 2.2.1. Посів як фотосинтезуюча система
- 2.2.2. Біологічні особливості польових культур
- 2.2.3. Коренева система польових культур
- 2.3. Деякі біоекологічні фактори і їх роль у сучасному рослинництві
- 2.3.1. Біоекологічні фактори ґрунту
- 2.3.2. Сівозміна та інші біологічні фактори
- 2.3.3. Відношення культур до механічного догляду
- 2.3.4. Захист рослин від шкідників, хвороб і бур’янів
- 2.3.5. Альтернативні хімічним засоби захисту рослин. Проблеми і можливості
- 3. Агротехнічні основи рослинництва
- 3.1. Основні закони землеробства і рослинництва. Природна і ефективна родючість ґрунту
- 3.2. Бур’яни та боротьба з ними
- 3.3. Сівозміна як агротехнічний фактор рослинництва
- 3.4. Регулювання умов вегетації рослин механічним обробітком ґрунту
- 3.5. Просторове і кількісне розміщення рослин
- 3.6. Обробіток ґрунту в системі догляду за посівами. Реакція рослин на обробіток
- 3.7. Збиральні роботи
- 3.8. Якість виконання польових робіт при вирощуванні сільськогосподарських культур
- 3.9. Змішані та проміжні посіви
- 3.9.1. Змішані, сумісні та ущільнені посіви польових культур
- 3.9.2. Проміжні посіви польових культур
- 4. Агрохімічні основи
- 4.1. Загальні питання удобрення польових культур
- 4.2. Вапнування і гіпсування ґрунтів
- 4.3. Баланс поживних речовин у ґрунті
- 4.4. Удобрення і економія енергії
- 5. Організаційно-господарські, біоенергетичні
- 5.1. Організаційно-господарські основи рослинництва
- 5.2. Біоенергетичні основи рослинництва
- 5.3. Економічні основи рослинництва
- 6.1. Значення та етапи процесу програмування
- 6.2. Основні принципи (елементи) програмування
- 7. Основи насіннєзнавства
- 7.1. Основні показники якості насінного матеріалу
- 7.2. Підготовка до зберігання і зберігання насіння
- 8. Загальна характеристика зернових культур
- 8.1. Зернові культури в україні і снд
- 8.2. Загальні поняття про систематику зернових культур
- 8.3. Морфологічні особливості зернових культур
- 8.4. Ріст і розвиток зернових хлібів. Пшениця
- 9. Озимі хліба
- 9.1. Озима пшениця
- 9.2. Озиме жито
- 9.3. Озимий ячмінь
- 9.4. Тритикале
- 9.5. Перезимівля озимих хлібів та заходи захисту рослин від несприятливих умов зимівлі
- 10. Ярі зернові і круп’яні культури
- 10.1. Яра пшениця
- 10.2. Ярий ячмінь
- 10.3. Овес
- 11. Кукурудза, сорго і круп’яні культури
- 11.1. Кукурудза
- 11.2. Сорго
- 11.3. Рис
- 11.4. Гречка
- 11.5. Просо
- 12. Зернові бобові культури
- 12.1. Загальна характеристика зернобобових культур
- 12.2. Горох
- 12.3. Соя
- 12.4. Люпин
- 12.5. Квасоля
- 12.6. Нут
- 12.7. Чина
- 12.8. Кормові боби
- 12.9. Сочевиця
- 13. Бульбоплоди
- 13.1. Загальна характеристика бульбоплідних культур
- 13.2. Картопля
- 13.3. Земляна груша (топінамбур)