1. Класифікація, характеристика і діагностичні признаки грунтів
Важливою умовою і передумовою бонітування грунтів є їх класифікація, яка представляє собою розподіл грунтів на класи, типи на основі найбільш суттєвих відмінностей, особливо термічних /температурних/ умов і морфологічної будови. У роботі “Про закони природи" В.В.Докучаєв ділить грунти на п’ять термічних груп, які відповідають п’ятьом головним географічним поясам: полярному, холодному помірному /бореальному/, помірному, субтропічному і тропічному. Кожна з цих груп поділяється на класи за особливостями водного і теплового режимів, характеру біологічного кругообігу, складу і властивостей ґрунтового профілю.
На території України, яка повністю відноситься до помірного поясу, мають розпоширення понад 20 класів, розрядів грунтів: дерново-підзолисті, опідзолені, черноземи тип і на лесових породах, чорноземи звичайні на лесових породах, чорноземи південнна лісових породах, чорноземи на щільних породах, чорноземи т дернові грунти на елювії щільних порід, каптанові грунти, лугово-чорноземні : лугово-каштанові грунти, лугові, чорноземно-лугові і каштаново-лугові грунти, солонці і солончаки, осолоділі грунти, подові грунти, дернові грунти на водольодовикових, делювіальних, древньо - алювіальних, сучасних алювіальних і морських відкладах, буроземно-підзолисті, дерново-буроземні і бурі гірські грунти, коричневі грунти і передгірні чорноземи, намиті грунти, виходи порід і розмиті грунти /рис.б/.
Грунтотворчий процес на території України пов’язаний з кліматом, рослинністю, характером рельєфу, діяльністю мікроорганізмів, мінеральним складом підґрунтів, а також господарською діяльністю людини. У північній, поліській частинах країни залягають в основному піщані і супіщані грунти. Тут випадає достатня кількість опадів, а інколи і надмірна. Внаслідок рівнинного рельєфу, стік поверхневих вод уповільнений, що привело до заболочення території, уповільненого перегнивання органічних решток і кислої реакції ґрунтового середовища. За таких умов утворилися дерново-підзолисті грунти, які займають 21% території України.
У лісостеповій частині України основною грунтоутворюючою породою є глибокі товщі лесу, які відкладалися в минулому під діяльністю льодовика. Там, де поширені лісові масиви, утворилися сірі лісові грунти, а на решті частині лісостепових і степових територій, надтесах при обмеженій кількості опадів, наявності степової рослинності, високих температур і хорошого повітряного режиму верхнього шару грунту, коли швидко перегнивають і вступають у з'єднання з породою органічні рештки, рослин, утворилися чорноземні грунти. Це найбільш родючі грунти не тільки в Україні, але і в усьому світі, які містять 3,5 – 8,0 % гумусу, а на окремих ділянках – до 16 %. Чорноземні грунти займають біля 65 % території України.
На крайньому півдні України, де опадів випадає недостатньо, а температура висока, органічних решток попадає у землю мало, кількість гумусу зменшується до 2-3% і чорноземи переходить у каптанові грунти. Вони займають до 5% території республіки. На каштанових грунтах, де є пониження рівня підґрунтових вод і надмірне вимивання солей з верхнього шару на значну глибину, утворюються плями солонців, що мають у гумусовому горизонті таку кількість обмінного натрію, яка обумовлює розвиток у грунтах комплексу специфічних властивостей: лужну реакцію, утворення соди, велику розчинність органічної речовини, високу дисперність ґрунтового мінерального мілкозему, боязкість, липкість і набухання у вологому стані та сильне ущільнення і твердість при висушенню. Солонці володіють малою водопроникливістю і слабою фізіологічною доступністю вологи, а їх нижні горизонти ґрунтового профілю у більшості випадків містять токсичні для рослин солі.
В процесі глибокого "розсолонцювання" солонців і солонцевих грунтів, із заміщенням у їх верхніх горизонтах обмінного натрію на водень в умовах промивного або інтенсивного періодично промивного водного режиму, при якому проходить часткове розрушення ґрунтових колоїдів, зростає рухомість гумусу в тонких мінеральних фракціях, утворення солодей, осолоділих грунтів. Крупні масиви солодей, наприклад, степові лимани, використовуються як лучні угіддя, а лісостепу - розорюються.
Солончаки характеризуються виходами на поверхню грунту засолених глин, вицвітами і кристалами солей. Грунтові води залягають глибоко т не мають зв’язку з поверхністю грунту. Рослинність на солончаках або відсутня, або представлена солянкою, свідою, соле-росом, дрібною тростиною.
На території гірських областей Карпат і Криму, мають поширення буроземно-підзолисті, дерново-буроземн і бурі гірські грунти, коричневі грунти і передгірні чорноземи. Взагалі для грунтів гірських областей характерне буре забарвленню, кисла реакція ґрунтового середовища, висока вологість, незадовільний режим фосфорного живлення, слаба диференціація профілю за генетичними горизонтами. Формуються ці грунти під лісами на суглинистощебенистому елювії і делювії щільних осадкових, метаморфічних і магматичних порід, рідше на продуктах вивітрювання рихлих пісків, глини.
У передкарпатській підобласті Гірсько-Карпатської області поширені підзолисто-бурі лісові /підзолисто-буроземні/, дерново-підзолисті поверхнево-оглеєні грунти. Грунтотворчі породи цих грунтів представлені делювіальними, елювіальними, моренними і древлювіальними суглинками і глинами. Важкий механічний склад, незначні ухили поверхні у поєднанні з вологим і теплим кліматом сприяють деякому перезволоженню грунтів у ранньовесняний і осінньо-зимовий періоди та розвиткрві горизонтів поверхневого оглеєння. Профіль грунту має; палево-бурий і ясно-бурий колір.
Для гірських районів Криму характерні коричневі грунти, які формуються на різних породах при непромивному водному режимі і глибокому заляганні ґрунтових вод. Грунтотворчий процес проходить найбільш активно весною і на початку літа, коли випадає вся норма опадів /400-650мм/, а літом наступає період “жаркого споживання”. Характерними діагностичними признаками коричневих грунтів є: глибоке проникнення грунтотворчих процесів і значна глибина ґрунтового профілю /до 1,5-2, Ом/; помірна гумусоааність верхніх горизонті з /2,5% на ріллі/; висока оглеєність всього профілю; нейтральна або слаболугова реакція верхніх горизонтів і лугова нижніх: переважання у профілі коричневого забарвлення.
В цілому грунтам гірських областей Карпат і Криму характерні: такі особливості, як вертикальна поясність /зональність/ низький, порівняно з рівнинними грунтами, процент гумусу, а отже і більш нижча родючість та обмеженість можливого використання їх у землеробстві.
На підставі короткої характеристики діагностичних признаків різних типів, розрядів грунтів можна зробити висновок, що найвищою родючістю, цінністю для сільськогосподарського використання володіють чорноземи, сірі лісові, каштанові грунти.
Діагностичні признаки грунтів, за якими проводиться їх бонітування, встановлюються по всіх господарствах на основі матеріалів спеціальних обстежень. Із цих матеріалів по кожній агровиробничій групі грунтів необхідно виписати морфологічні, агрохімічні, : агрофізичні і інші признаки, які завбачливо можуть бути прийняті за діагностичні.
Кількість і найменування діагностичних признаків встановлюється залежно від конкретних природно-кліматичних умов. Так, на території України основними діагностичними признаками бонітування грунтів рекомендовані такі: вміст гумусу в орному шарі; глибина гумусових горизонтів; вміст фізичної глини в орному шарі; величина рН - сольової витяжки; глибина залягання глеєвих, горизонтів. Крім цього при визначенні остаточних показників бонітування грунтів через поправочні коефіцієнти додатково враховуються такі властивості грунтів, як ступінь засолення, скелетності, кислотності, оглеєності, змитості , вміст рухомих поживних речовин /фосфору і калію/.
При виборі діагностичних признаків грунтів перевага надається найбільш важливим для росту сільськогосподарських культур, що встановлюється на основі розрахунків кореляційної залежності між факторіальними і результативними показниками. Досить важливе значення для бонітування грунтів мають дані про кореляційну залежність урожайності: сільськогосподарських культур і властивостей грунтів по областях, зонах, земельнооціночних районах.