logo
посібник з військової топографії

Місцеві предмети

Місцевими предметами на­зи­вають об'єкти, які розмі­щені на земній поверхні неза­лежно від того, створені вони приро­дою чи людиною.

Гідрографія.

Береги морів, озер, водо­сховищ. Лінія суші, що межує з морем (узбережжя), разом зі смугою моря, що межує із сушею (прибережжя), створює морський берег, який характеризується рельєфом узбережжя, розчленованістю заток, бухт, характером підводних та надводних перешкод (скелі, рифи, мілини). Морські береги можуть бути гірськими, низинними, височинними. Узбережжя гірсь­ких та височинних берегів, як правило, глибоководне, з великою кількістю перешкод. Низинні береги являють собою рівнину, незначно нахилену до мо­ря. Узбережжя таких берегів мілководне, з мілинами.

Контури морських берегів за своєрідними особливостями можна об'єднати в такі основні типи: фіордові, шхерні, лиманні, лагунні.

Річки, канали. Вода річок тече в природному руслі та забезпечується за рахунок поверхневого і підземного стоків свого басейну. Початок (верхів'я) річки знаходиться біля водозливу, нижче по течії річка приймає ряд приток і закінчується гирлом – місцем її впадання в море, озеро або іншу річку.

Лощину, по якій протікає річка, називають долиною, а її найбільш понижену частину, де проходить стік води, – руслом. Частину дна долини, що затоплюється при повені, називають заплавою річки. Береги річок бувають високими або низькими, а дно твердим (піщаним, каменистим, гальковим) або в'язким (глиняним, мулистим, торф'яним). Основним елемен­том річки є її русло. Воно складається з вузьких глибоких ділянок, що ма­ють порівняно спокійну течію і називаються плесами, та широких мілко­водних ділянок з порівняно швидкою течією, що називаються перекатами. Русло річки утворює численні вигини. Ділянки русла, впродовж яких спостерігається різке падіння річки при великій швидкості течії, називають порогами. Вони утворюються в місцях пересікання річкою скелястих гряд або виходів важко­розмиваючих гірських порід, а також там, де скупчуються валуни, продукти гірських обвалів та ін.

Лінія найбільших глибин русла утворює фарватер, який відповідно до розташування плесів та перекатів наближається то до одного, то до іншого берега річки, лінія найбільших швидкостей течії води – бистрину. Різницю ви­сот рівнів води гирла річки та її верхів'я називають падінням річки, а відно­шення падіння річки або окремих її ділянок до їх довжини – уклоном річки (ділянки).

Особливості річки залежать від її водного режиму. Під режимом річки розуміють сезонні коливання рівня води в ній та пов'язані з цим зміни ширини, глибини та швидкості течії, а також явище висихання, замерзання та скресання. За водним режимом річки, тобто за зміною в часі розливу води, визначають повінь (кожного року в одну і ту саму пору року повто­рюється відносне збільшення рівня води), паводок (порівняно короткочасне та неперіодичне збільшення рівня води в річці, що виникає, як правило, за рахунок розтавання снігу, льоду, сильних дощів), межень (тривале сезонне стояння низького рівня води в річці).

Усі річки зображують однією або двома лініями залежно від їхньої ши­рини.

Берегова лінія річок, зображених зі збереженням їх дійсної ширини в масштабі карти, відповідає лінії урізування води в межень (табл. 2).

Таблиця 2