logo
ОхГр лекции Мод 1

Збитки від водної та вітрової ерозії

За історичний період на земній кулі внаслідок процесів деградації ґрунтів безповоротно втрачено близько 2 млрд. га продуктивних сільськогосподарських земель, що в 1,3 рази перевищує сучасну площу орних земель. Останнім часом щороку втрачається від 5 до 21 млн. га ріллі, що в 2,5 рази перевищує середньорічні втрати за останні 300 років. Розораність сільськогосподарських угідь, наприклад, у Франції становить 48, у США — 25 %. Гостро стоїть проблема водної ерозії та дефляції ґрунтів в Україні. Надмірна розораність земель — одна з головних причин розвитку процесів ерозії ґрунтів.

В Україні з площі сільськогосподарських угідь 42 млн. га зазнає дії водної ерозії 10,6 млн. га, на 15 млн. га поширена дефляція. Територія близько 1,6 млн. га охоплена одночасною дією як водної, так і вітрової ерозії. Незважаючи на економічну кризу і падіння сільськогосподарського виробництва, ерозія прогресує зі швидкістю 100-120 тис га за рік. Це пов'язано також із зменшенням у 90-х роках обсягів впровадження протиерозійних заходів, виходом з ладу раніше створених гідротехнічних споруд і лісонасаджень. Територіальне розширення змитих ґрунтів за 1961—1995 рр. становило 2,4 млн. га, у тому числі за 1991-1995 рр. — 0,4 млн. га. Зросла еродованість ґрунтів: слабоеродованих — з 19,3 % у 1961 р. до 24,7% у 1990 і 25,6% у 1995 р.; середньо- і сильнозмитих — відповідно з 6,3 до 8,1—8,8 %. У Кіровоградській, Луганській, Миколаївській, Хмельницькій і Харківській областях площа еродованих земель зросла з 1961 по 1995 р. на 12-18 %, у Львівській, Запорізькій, Донецькій, Херсонській і Чернівецькій областях — на 21-27 %.

Водна ерозія проявляється у всіх зонах країни на схилах понад 0,5°. У середньому з 1 га схилових земель змивається до 15 т родючого шару ґрунту, у Вінницькій, Закарпатській, Івано-Франківській, Львівській, Тернопільській та Харківській областях — 23-27 т. На посівах просапних культур, розміщених на схилах понад 3°, змив ґрунту зростає до 30-50 т/га. У Богуславському районі Київської обл. у 1988 р. був випадок, коли змив ґрунту перевищив 1600 т/га.

Вчені нараховують всього понад 30 статей збитків від ерозії, що може проявитися різною мірою залежно від грунтово-кліматичної зони та інтенсивності сільського-подарського виробництва. У степовій зоні України в середньому за рік видувається 21,5 млн. т дрібнозему, з яким виноситься 39,5 тис. т фосфору, а в екстремальному 1969 р. було винесено 356 млн. т дрібнозему, 667 тис. т азоту і 392 тис. т фосфору, що відповідає 1/2 внесених у ґрунт азотних та 1/3 — фосфорних добрив.

За останні десятиріччя дефляція ґрунтів охопила і територію Полісся, спричиняючи руйнування осушених торфовищ і мінеральних переосушених земель, а також переміщення пісків на градових формах рельєфу, навіть вкритих лісовою рослинністю. Втрати дрібнозему на Поліссі становлять 25 т/га за рік. Вони відбуваються тривалий час у разі невисокої швидкості вітру.

На осушених торфовищах внаслідок систематичної полицевої оранки та низького рівня підґрунтових вод дефляція та мінералізація зменшують глибину шару торфу в середньому на 4,5 см за рік, в окремі роки — на 7,5 см. Під час пилових бур оголюються висіяне насіння та корені рослин, що призводить до різкого зниження врожаю. Осушувальні системи засипаються продуктами дефляції, виходять з ладу.

Процеси водної та вітрової ерозії — головний канал втрати родючості, справжнє екологічне і соціальне лихо, тому в господарській діяльності слід керуватися такими принципами. Слід завжди пам’ятати:

водну ерозію та дефляцію легше попередити, ніж боротися з їх наслідками;

в природі немає ґрунтів, абсолютно стійких до водної ерозії та дефляції;

водна ерозія та дефляція, як складні природні процеси, вимагають комплексних заходів щодо їх усунення;

ґрунтозахисні комплекси повинні бути регіональними та екологічно обґрунтованими.