1.4. Проблеми застосування регуляторів росту рослин

Природні фітогормони ( ауксини, гібереліни, цитокініни ,етилен, абсцизова кислота), не знайшли широкого застосування в сільськогосподарському виробництві. Це пов’язано з тим, що вони мають високу вартість виробництва. Масове використання регуляторів росту стало можливим лише після створення препаратів на основі аналогів природних речовин.

В Росії та Україні в 1992 – 1996 роки було дозволено до використання 69 препаратів регуляторів росту. З них 53 біостимулятори із яких 23,1% рекомендовано на зернових. Слід відмітити, що в Західній Європі широкого застосування на зернових культурах набуло використання регуляторів росту рослин ретардантного типу. Ними у Німеччині, Франції, Великій Британії обробляється відповідно 76; 55; 67% посівів озимої пшениці [26].

Різні технології застосування регуляторів росту мають свої позитивні і негативні особливості. Наприклад, допосівна обробка насіння має ті переваги, що препарати починають працювати на розвиток кореневої системи у початкові етапи розвитку і таку обробку можна здійснювати разом з протруйниками та плівкоутворювачами завчасно на насіннєвих заводах або в господарствах. Тоді, як обприскування посівів є ефективним у суху безвітряну погоду, до 12-ї години дня або ввечері. При такій обробці є додаткові витрати ( техніка і паливо–мастильні матеріали ). Однак застосування регуляторів росту з фітосанітарною обробкою посівів значно посилює дію інсекто – фунгіцидів.

У результаті тривалого хімічного пресу на ґрунти, особливо при застосуванні невиправдано завищених доз гербіцидів, до яких ґрунтові мікроорганізми виявилися достатньо чутливими, з’явилися ознаки “стомлення ґрунту”, токсикозу та прогресуючого падіння його родючості, що призвело до зниження продуктивності виробництва садивного матеріалу в лісорозсадниках. Під впливом хімічних засобів різко скоротилася чисельність корисної мікрофлори, проте добре пристосувалися до цих умов її антагоністи, які продукують фітотоксичні речовини.

Підвищена концетрація, як правило, викликає не стимуляцію, а гальмування метаболізму і загибель організму.

При масовому застосуванні препаратів сильно забруднюється природне середовище та порушується структура біоценозів. Тому синтетичні гербіциди повинні діяти вибірково тільки на шкідливу рослинність , причому ефективно в малих дозах та швидко руйнуватися в рослинах та в грунті.

Застосування регуляторів росту переслідує багато цілей, що пов'язані із завданнями захисту рослин. Ці речовини малотоксичні для людини, тварин, рослин і корисної мікрофлори, ефективні, з низькими нормами витрат. Проте жоден з препаратів не є панацеєю від усіх напастей. Звичайно, біорегулятори підвищують стійкість рослин до несприятливих зовнішніх впливів, але треба пам'ятати, що постійне вирощування рослин в екстремальних для них умовах рано чи пізно призведе до їх загибелі. Так що хімічні препарати повинні використовуватися як допоміжні засоби, а не як альтернатива дбайливому догляду[25].