2. Методи й інструменти державного регулювання інноваційної діяльності
Реалізація державної інноваційної політики забезпечується органами державного управління через систему методів та інструментів (засобів) державного регулювання.
Методи державного регулювання інноваційної діяльності — прямі та опосередковані способи впливу органів державного управління на поведінку суб'єктів інноваційної діяльності з метою підвищення їх інтересу до створення, освоєння і поширення інновацій та реалізації на цій основі інноваційної моделі розвитку країни.
Інструменти (засоби) державного регулювання інноваційної діяльності — акти нормативно-правового або директивного характеру, які регулюють окремі аспекти інноваційної діяльності.
Класифікація інструментів державної інноваційної політики може здійснюватися на основі підходу «попит — пропозиція». Суть його полягає в тому, що держава здійснює вплив через стимулювання попиту на інноваційні продукти, пропозицію таких продуктів, інструменти створення сприятливого інституційно-правового середовища для підприємців - інноваторів.
Інструменти регулювання попиту. Це укладені центральними або регіональними органами державного управління договори із суб'єктами інноваційної діяльності щодо розроблення й виробництва інноваційних продуктів, технологій та послуг.
Інструменти регулювання пропозиції. Дії, спрямовані на забезпечення інноваторів фінансовою та технічною допомогою, в тому числі створення інноваційної інфраструктури: надання інноваторам грантів, позик, субсидій, гарантованих кредитів, дослідницьких податкових кредитів; забезпечення дослідників та інженерів відповідним обладнанням і приладами, приміщеннями та сервісом; створення державних інституцій для поєднання науки й виробництва різних форм власності, наприклад шляхом створення та сприяння розвиткові технопарків, виставок, ярмарок тощо.
Інструменти створення сприятливого середовища для інноваційного процеси. До них відносять передусім податкові пільги, пільгове кредитування і субсидування; страхування і гарантування, надання прав на прискорену амортизацію устаткування; розвиток державою патентного права, правничих засад виробництва та споживання якісної продукції — системи стандартизації і сертифікації виробництв та окремих видів продукції, регулювання монопольних підприємств і видів діяльності, дозвіл тимчасової монополії інноватора. Це створення сприятливих умов для міжнародної комерційної діяльності. Йдеться про торговельні угоди, зовнішньоекономічні тарифи, режими валютного регулювання, відстоювання прав та інтересів вітчизняних інноваторів у міжнародній кооперації праці та захист у випадках недозволеної чи несумлінної конкуренції. Це також розвиток і підтримка системи освіти в країні (повне або часткове фінансування закладів загальної освіти, університетів, спеціальної фахової підготовки, системи безперервного навчання і перекваліфікації робочої сили, курсів вузькопрофільного тренінгу та менеджменту), створення умов для особистісного розвитку людини, соціальне страхування, охорона здоров'я, довкілля тощо.
Застосовуючи ці інструменти, держава може уповільнювати або прискорювати темпи інноваційного процесу, підвищувати або знижувати ефективність інноваційної діяльності. Важливо визначити оптимальне співвідношення між ними, щоб уникнути «ручного» управління інноваційними процесами і сформувати ефективний економічний механізм їх стимулювання.
Важливими засобами державного регулювання інноваційної діяльності — інструментами державної підтримки інноваційної діяльності мають бути:
-
національні науково-технічні програми;
-
державне замовлення в науково-технічній сфері;
-
державна науково-технічна експертиза;
-
бюджетне фінансування інноваційних процесів;
-
патентно-ліцензійна діяльність;
-
стандартизація та сертифікація продукції в науково-технічній сфері;
-
формування науково-технічних кадрів;
-
створення системи науково-технічної інформації.
Регулювання умов інноваційної діяльності здійснюється через систему податків, проведення амортизаційної політики, надання фінансової допомоги у вигляді дотацій, субсидій, субвенцій на розвиток окремих регіонів, галузей, виробництв; проведення кредитної політики; через державні норми та стандарти; антимонопольні заходи; регулювання сфер і об'єктів інвестування інновацій; регулювання фінансових інвестицій, тобто через прямі та опосередковані способи.
Розглянемо найважливіші із засобів регулювання інноваційної діяльності, тим більше що загальновизнаного переліку не існує.
1. Закони і законодавчі акти.
Однією з найважливіших економічних функцій держави в ринковій економіці є створення правової основи її функціонування. Насамперед це прийняття законів і правил, що регулюють економічну діяльність, а також контроль за їх виконанням. Створюючи законодавчу базу, держава встановлює юридичні принципи функціонування економіки, виконувати які зобов'язані всі суб'єкти економічної діяльності. До числа таких правил належать закони, законодавчі й нормативні акти, які захищають права власності, визначають форми підприємництва, умови функціонування підприємств, їхні взаємозв'язки між собою та державою.
2. Обсяги і джерела інвестування інновацій.
Другим напрямом діяльності держави є безпосередня участь її загальнодержавних, регіональних і місцевих органів у регулюванні обсягів і використання різних джерел інвестування інновацій. Та замість директивного планового управління централізованими капітальними вкладеннями і монополізації функції інвестування ця діяльність має включати розробку довготермінових концепцій розвитку держави та регіонів і виконання конкретних цільових програм, спрямованих на розвиток певних галузей чи виробництв. Здійснення цих програм базується на функції фінансування інноваційної діяльності. У процесі формування ринку відбувається переміщення фінансування від централізованих до децентралізованих джерел.
3. Асигнування і дотації з Державного та місцевих бюджетів.
Серед засобів впливу держави на процес функціонування економіки важливе місце належить державним асигнуванням і дотаціям, оскільки ключовим моментом у побудові механізму державного регулювання є надійне забезпечення діяльності всіх суб'єктів господарювання.
Державні асигнування — це виділення певної суми грошових коштів на фінансування господарських об'єктів, видів діяльності або соціальних програм за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів, а також державних позабюджетних фондів.
Бюджетні асигнування встановлюють обов'язковий обсяг і цільове призначення витрат бюджетних коштів.
Видатки державного бюджету виконують функції політичного, соціального й господарського регулювання.
4. Норми і нормативи.
Норми і нормативи як один із важливих засобів державного регулювання використовуються як базовий елемент при розробці територіальних планів, а також при обґрунтуванні варіантів розвитку країни в цілому.
Система норм і нормативів включає: соціально-економічні норми й нормативи; норми та нормативи розвитку матеріальної бази й соціальної інфраструктури; економіко-екологічні.
5. Ціноутворення.
Важливим напрямом дій держави в галузі ціноутворення має бути розширення сфери вільного ціноутворення, що потребує демонополізації економіки й створення реальних умов для розвитку конкуренції. Причому демонополізація має охопити не лише виробників, а й сферу обігу товарів, аби підірвати економічні умови для перепродажу товарів посередниками, а отже -— запобігти зростанню цін і зміцнити економіку.
Не втрачає свого значення також спрямування зусиль держави на забезпечення фінансової стабілізації, недопущення інфляційних сплесків.
Політика цінового регулювання може здійснюватися шляхом встановлення відповідної системи ціноутворення. Розв'язуючи це питання, слід враховувати динаміку інфляції, рівень конкуренції та монополізації виробництва, соціальну політику.
Механізм державного регулювання ціноутворення в країні поки що перебуває у стадії становлення, і вирішення цього питання потребує значних зусиль.
6. Ставки податків і пільги з оподаткування.
Основним важелем, найважливішим засобом державного впливу на соціально-економічний розвиток країни та на інноваційні процеси є податки та податкові пільги. Саме податки, як засвідчує економічна історія, завжди використовувалися державою як найдієвіший засіб регулювання економічних процесів.
На інноваційну діяльність, яка визначає вихідний момент підприємництва, впливають усі податки й платежі, пов'язані з виробничо-господарською діяльністю в цілому. Визначають такі функції податків: фіскальну, стимулюючу, регулюючу та контрольну.
7. Відсотки за кредит і державні гарантії.
Найважливішою сферою державного впливу є грошово-кредитні відносини, оскільки вони є стрижнем усієї економічної системи, незалежно від ступеня розвитку приватного сектора. Держава навіть за умов ринкової економіки надає великого значення контролю за формуванням і використанням національних кредитних ресурсів.
8. Державні замовлення і закупівлі.
Ефективними регуляторами прямої дії на виробництво є державне замовлення й державні закупівлі.
Оскільки економічна роль держави полягає у забезпеченні загальнодержавних потреб та захисту інтересів соціально незахищених груп населення, державним замовленням як інструментом державного регулювання формуються завдання на виготовлення, поставку промислової, спеціальної та сільськогосподарської продукції, продовольчих і непродовольчих товарів народного споживання, виконання робіт і надання послуг за номенклатурою і в обсягах, що забезпечують реалізацію державних та міждержавних цільових програм, виконання міжурядових угод і створення державних резервів.
Державне замовлення на проведення найважливіших розробок, спрямованих на створення новітніх технологій та продукції, є ефективним засобом здійснення державної науково-технічної політики, стимулювання розвитку пріоритетних напрямів НТП, реалізації державних науково-технічних програм, що сприяє забезпеченню високої конкурентоспроможності продукції, зменшенню залежності від імпорту, ресурсо- та енергозбереженню, радикальному підвищенню продуктивності праці.
Державне замовлення на науково-технічну продукцію за пріоритетами розвитку науки і техніки реалізується через державні закупівлі.
Важливе значення для суспільства має застосування механізму державного замовлення для вирішення природоохоронних проблем.
9. Мито і митні податки.
Метою задіяння такого мита є забезпечення державного бюджету податковими надходженнями. Функція захисту українських виробників від конкуренції інших держав виконується протекціоністським митом, яке зменшує перевагу іноземного виробника на українському ринку над вітчизняним виробником.
Захист національного ринку — головна мета митних тарифів.
10. Ліцензії і квоти.
До стаціонарних засобів державного регулювання можна віднести ліцензування, квотування, стандартизацію та експертизу інвестиційних проектів. Це прямі засоби впливу держави на інвестиційну діяльність, оскільки за їхньої реалізації держава бере безпосередню участь у непрямих засобах.
Ліцензування — це надання дозволу на проведення будь-яких видів діяльності, пов'язаних з виробництвом та наданням послуг, і ліцензування продукції. За умов технологічної відсталості ліцензування суб'єктів інвестиційної діяльності спроможне підвищити ефективність виробництва, а купівля ліцензій на виробництво продукції здатна підняти економіку на вищий щабель розвитку.
Квота експортна (імпортна) — це обмежений обсяг певної категорії товарів, який дозволено експортувати з території країни (або імпортувати) протягом певного терміну і який визначається в натуральній або вартісній формі.
Квоти на імпорт вводяться з метою захисту національних виробників від іноземної конкуренції та зменшення обсягів імпорту, а також для поліпшення торговельного балансу.
Стандартизація — це комплекс умов, які розробляються й висуваються державними органами технічного нагляду до різноманітних параметрів будь-якої продукції з метою її розповсюдження та безпечного використання.
Якщо вимоги стандартів низькі, інноваційна активність зростає, і ринок наповнюється неякісною продукцією, якщо ж вимоги високі, це обмежує інноваційну активність.
Метою експертизи інноваційних проектів є підвищення їхнього технічного рівня. Якісний рівень експертизи проектів може збільшувати або зменшувати рівень інноваційної активності через зменшення вимог експертизи.
11. Підтримка інфраструктурних утворень.
Перед нашою країною стоїть завдання розвитку ринкової інфраструктури у вигляді нових елементів господарського механізму, яка б забезпечувала кваліфіковане обслуговування вітчизняних й іноземних інвесторів. До їх переліку входять кредитні інституції, які є суб'єктами інноваційно-інвестиційної діяльності.
12. Розробка й реалізація державних і цільових комплексних програм.
Розробка й реалізація цільових комплексних програм — це також одна з форм державного регулювання, а в країнах з ринковою економікою вона є основою програмного управління.
Одним із найважливіших завдань держави є підтримка і стимулювання інноваційної діяльності, що неможливе без об'єктивної інформації про кількість підприємств, які здійснюють інноваційну діяльність, структуру сукупності впроваджуваних новацій, результативність їх упровадження.
Законом України «Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні» від 16.01.2003 р. серед інших заходів передбачено і здійснення моніторингу інноваційної діяльності шляхом систематизованого збору, оброблення та аналізу інформації про перебіг інноваційних процесів, практичні наслідки заходів держави щодо стимулювання і регулювання інноваційної діяльності в країні, результати реалізації пріоритетних напрямів інноваційної діяльності.
Згідно із Законом усі міністерства і відомства України щорічно в першому кварталі подають до Кабінету Міністрів України звіти про заходи щодо реалізації стратегічних і середньострокових інноваційних пріоритетів і досягнуті результати.
Узагальнена інформація міністерств і відомств щорічно до 1 квітня подається Кабінетом Міністрів України до Верховної Ради України і містить, крім інших, такі показники:
— обсяг інноваційних капіталовкладень щодо річного рівня амортизаційних відрахувань;
-
розмір доходу від інноваційних капіталовкладень за рік відносно обсягу інноваційних капіталовкладень;
-
розмір сукупного фінансування науки і техніки відносно річного ВВП;
-
обсяг річного продажу новоствореної продукції відносно річного загального обсягу продажу;
-
кількість винаходів на 1 млн. населення;
-
кількість упроваджених винаходів в рік відносно їх загальної кількості.
Моніторинг реалізації пріоритетних напрямів інноваційного розвитку України враховується насамперед при розробленні:
-
Державних прогнозів і програм економічного і соціального розвитку України, що здійснюється згідно із Законом України «Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України».
-
Державного та місцевих бюджетів України, що здійснюється згідно з Бюджетним кодексом України.
Моніторинг забезпечує можливість контролю за реалізацією інноваційних програм та проектів, оцінки ефективності управління ними, дає змогу визначити віддачу від вкладених коштів, за необхідності вносити корективи у програми економічного та соціального розвитку країни.
- Тема 9 Державне регулювання інноваційної діяльності
- 1. Сутність і завдання, мета та принципи державної інноваційної політики
- 2. Методи й інструменти державного регулювання інноваційної діяльності
- 3. Вітчизняний та зарубіжний досвід підтримки інноваційного розвитку
- 4. Правові аспекти охорони інтелектуальної власності
- Суб'єкти права інтелектуальної власності
- Охорона прав на об’єкти інтелектуальної власності
- Комерціалізація прав на об’єкти інтелектуальної власності
- Передача прав на об'єкти інтелектуальної власності