Токсикодинаміка.
Гостре отруєння в патогенетичному аспектi розглядається як хiмiчна травма, яка розвивається внаслiдок дiї на органiзм токсичної дози чужорідної речовини.
Бойовi ОР та iншi отрути безпосередньо своєю молекулою чи продуктами метаболiзму (кон'югатами), вступають в бiохiмiчнi реакцiї з біосубстратами (рецепторами) органiзму, викликаючи тим самим порушення нормального (природного) проходження бiохiмiчних процесiв, що лежать в основi їх бiохiмiчного механiзму дiї.
Біосубстрати, на які діють отрути, можуть бути бiлки, нервовi рецептори, елементи кровi, iншi речовини і мiкроструктури. При цьому бiльшість отрут володiють вибiрковою дiєю по вiдношенню до тих чи інших субстратiв (рецепторiв). Наприклад: синільна кислота та ціанiди — до тканинних оксидаз (цитохромоксидази), фосфорорганiчнi речовини — до холiнестерази, оксид вуглецю - до гемоглобiну.
Токсичнi речовини вступають у взаємодiю з бiосубстратами органiзму (рецепторами) за допомогою активних угрупувань i радикалiв: нуклеофiльних радикалiв з негативно зарядженими iонами i позитивно зарядженими iонами. При цьому важливе значення мають мiцнiсть зв'язку отрути з "рецептором".
Бiльш мiцними є ковалентнi зв'язки отрути з рецептором (миш'як, ртуть, сурма), легко руйнуючi, тобто оборотнi — iоннi, водневi, ван-дер-вальсові.