4.1) Контроль об’ємів виробництва мінеральних добрив в Україні

Виробництво, агрохімічне обслуговування і використання мінеральних добрив – складові ланки одного ланцюга, від злагодженої діяльності яких залежить ефективність сільськогосподарського виробництва. Прикладом ефективного співробітництва підприємств, що працюють у цих областях, може служити механізм організації такої роботи у Франції, де виробники добрив, фірми, що обслуговують сільгоспвиробників, і самі сільгоспвиробники об'єднані в асоціації і володіють частинами акцій один одного. Кожний з них відповідає за свою частину. Виробники – роблять і відвантажують добрива. Обслуговуючі фірми – щорічно досліджують ґрунти, складають комплексні добрива в залежності від наявності в конкретному ґрунті азоту, фосфору, калію, інших речовин і культур, що будуть вирощуватися на цих ґрунтах. Виготовивши такі добрива, вони поставляють їхнім аграріям. При цьому ціни як на добрива, так і на послуги не можуть бути завищені, оскільки і виробники добрив, і обслуговуючі фірми, будучи власниками акцій сільгоспвиробників, зацікавлені в кінцевому прибутку.

В Україні ж історично склалися інші підходи до вирішення цієї проблеми. У СРСР забезпечення сільськогосподарських товаровиробників мінеральними добривами цілком знаходилося під державним контролем. Рішення по виробництву, розподілу і використанню добрив приймали централізовано і планово, виходячи з державних нормативів. Відповідно до централізовано визначених цілей сільськогосподарського виробництва радгоспи і колгоспи передавали замовлення на мінеральні добрива на розгляд у район для наступної передачі в обласні і центральні органи керування. Після збору інформації і відповідного коректування потреб на обласному і республіканському рівні визначалося державне замовлення на мінеральні добрива і планувався їхній імпорт відповідно до національних потреб. Заводи-виробники одержували квоти на виробництво мінеральних добрив, що потім передавалися державному органу. Усе здійснювалося централізовано через державне об'єднання "Украгрохім", що був головною координуючою організацією з питань забезпечення добривами і засобами захисту рослин, виконання агрохімічних робіт. "Украгрохім" було створено в Україні на початку 80-х років (спочатку воно називалося науково-виробничим об'єднанням "Укрсільгоспхімія").

Така система забезпечення села мінеральними добривами проіснувала до 1996 року, поступово руйнуючись в зв'язку з неможливістю держави фінансувати проекти, що вимагають значних капіталовкладень, а всі подальші схеми найчастіше просто копіювали її, узявши за основу систему централізованого розподілу добрив.

Так, у 1996 році забезпечення сільськогосподарських виробників мінеральними добривами здійснювалося відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25 травня 1996 року №562. Ним передбачалося виробити і передати Міністерству сільського господарства і продовольства 352 тис. тонн мінеральних добрив у живильних речовинах, а саме: азотних – 217 тис. тонн, фосфорних – 107, калійних – 28 тис. тонн, при цьому витративши 1,837 млрд. куб. м природного газу на суму 146,6 млн. USD. З них 1,5 млрд. куб. м природного газу туркменського походження (по 80 USD за 1 тис. куб. м) повинна була поставити торгово-енергетична фірма "Itera Energy", а інші 0,337 млрд. куб. м – Державна акціонерна компанія "Укрресурси" за ціною 79 USD за 1 тис. куб. м з доставкою на хімпідприємства. Відповідальність за виробництво й відгрузку мінеральних добрив було покладено на Міністерство промисловості. Відповідальність за розподіл добрив – на "Украгрохім" – генеральному уповноваженому Мінсільгосппроду. Саме ця компанія разом з Мінпромом визначали обсяги й асортимент виробництва мінеральних добрив, а також їхніх постачальників по областях. Сільськогосподарські товаровиробники забезпечувалися мінеральними добривами під гарантії обласних і районних керівництв сільського господарства і продовольства на умовах здачі в липні – жовтні 1996 року на хлібоприймальні пункти Головхлібпродукту продовольчого зерна пшениці 3 класу, а у випадку його відсутності – еквівалентну кількість іншого продовольчого зерна. Звідси – негласні заборони місцевих адміністрацій на вивіз зерна за межі області до повного розрахунку за використані ресурси.

Однак господарства не змогли вчасно розрахуватися навіть за поставлені мінеральні добрива. Ще в 1998 році борг сільськогосподарських товаровиробників за мінеральні добрива, отримані в 1996 році, складав близько 20% від поставленого газу.

Незважаючи на це, для українського сільського господарства результати цього сезону можуть бути оцінені як задовільні: добрива були поставлені в повному обсязі. У цілому результати сезону для усіх виглядали зовсім непогано: село одержало добрива, хімпідприємства – обіцянки погашення заборгованості, постачальники газу – борги, що, з однієї, сторони давали можливість вибивати з уряду пільги і поступки по інших напрямках роботи, а з іншого боку – майже не відбивалися на реальній рентабельності операцій з газом через споконвічно високу ціну на нього, в яку були закладені ризики таких боргів. Результати сезону 1996 року привели до незначних змін в організації постачань мінеральними добривами наступного 1997 року.

По-перше, у цей раз власником природного газу для виробництва мінеральних добрив виступав Державний комітет з матеріальних резервів України. Участь у постачаннях газу інших постачальників виключалося.

По-друге, витрати газотранспортних організацій на транспортування газу підприємствам хімічної промисловості цього року зараховувалися як погашення заборгованості по обов'язкових платежах АТ "Укргазпрому" державному бюджету.

По-третє, реалізацію мінеральних добрив з доручення ДП "Украгрохім" здійснювало ВАТ "Агрохімцентр", що виділилося з ДП "Украгрохім" у травні 1996 року, а в липні 1996 року стало ВАТ "Агрохімцентр".

По-четверте, витрати ДП "Украгрохім", зв'язані з організацією вироб-ництва і забезпеченням сільськогосподарських товаровиробників мінераль-ними добривами відшкодовувалися за рахунок засобів, отриманих від реалі-зації мінеральних добрив, і були зафіксовані на рівні 3,5%.

З товаровиробниками, що мали заборгованість по державних замов-леннях попередніх років, договори на постачання мінеральних добрив у 1997 році не укладались. Еквіваленти обміну зерна на мінеральні добрива були трохи зменшені в порівнянні з 1996 роком.

Результати 1997 року виявилися значно гірше попереднього року. Крім того, що з'явилися нові борги перед газотрейдерами, що, у свою чергу, привели до росту боргів перед виробниками добрив, уперше програма постачань добрив селу була катастрофічно провалена. Стало ясно, що "косметичним ремонтом" схеми постачань ситуацію не виправити. І дійсно, наступні виправлення значно змінили систему робіт із забезпечення села мінеральними добривами. Усі зусилля, безумовно, були спрямовані на її лібералізацію, при цьому суть централізованого розподілу залишилася незмінною.

Внісши такі зміни, передбачалося забезпечити постачання хімічним підприємствам на давальницьких умовах 2,25 млрд. куб. м природним газом на загальну суму 186,7 млн. USD (за ціною 83 USD за 1 тис. куб. м). Хімічні підприємства повинні були зробити 440 тис. тонн живильних речовин для потреб сільського господарства, у тому числі: азотних – 270, фосфорних – 126, калійних – 44 тис. тонн і передати їх Міністерству сільського господарства і продовольства.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 1997 року №977 був проведений конкурс, на якому були визначені оптові постачальники мінеральних добрив товаровиробникам. Серед претендентів були як українські, так і іноземні компанії. Переможців виявилося троє: "Українська газова компанія", "Укргаззбут", " і "Ітера Україна".

Переможці на договірних умовах забезпечували хімічні підприємства природним газом, електроенергією і сировинними ресурсами, необхідними для виробництва мінеральних добрив, і через систему "Украгрохім" повинні були поставити сільськогосподарським товаровиробникам 1,2 млн. тонн живильних речовин у мінеральних добривах (вартістю 242 млн. USD), з них 856 тис. тонн – азотних, 260 тис. тонн – фосфорних і 84 тис. тонн – калійних. В обмін на поставлені добрива постачальники добрив одержували векселі, випущені ДАК "Хліб України" на загальну суму 780 млн. грн. Відповідно до договору між ДАК "Хліб України", головним керівництвом Державного казначейства України і постачальниками мінеральних добрив ДАК "Хліб України" забезпечував зворотний викуп векселів до кінця 1998 року. Міністерство фінансів до кінця бюджетного року повинне було надати відстрочку постачальникам добрив по платежах у державний бюджет (у розмірі поставлених сільськогосподарським товаровиробникам добрив).

Постачанням і розподілом міндобрив з доручення ДП "Украгрохім" і ДАК "Хліб України" займалося ВАТ "Агрохімцентр".

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 10 грудня 1998 року №1953 організацією постачань газу хімічним підприємствам займалася НАК "Нафтогаз України", що укладала з підприємствами хімічної промисловості і "Укрзовнішхімпром" договори по постачанню природного газу в обсязі 1275 млн. куб. м для виробництва 0,5 млн. тонн добрив у живильних речовинах, з яких 420 тис. тонн повинні були бути поставлені сільськогосподарським товаровиробникам, а 80 тис. тонн – реалізовані на зовнішньому ринку з метою одержання засобів для закупки сировини, необхідної для виробництва фосфорних добрив.

Підводячи підсумки аналізу систем постачань минулих років, необхідно відзначити їх аналогічність. Зміни кожного року були найчастіше продиктовані не стільки бажанням поліпшення, скільки кадровими перестановками в уряді і політичній кон'юнктурі. І хоча централізований порядок забезпечення сільськогосподарських товаровиробників мінеральними добривами має деяку уявну привабливість для сільськогосподарських підприємств (можливість одержати авансом мінеральні добрива), він не тільки не рятує, а губить українське сільське господарство. Підтвердженням тому можуть служити наступні факти.

По-перше, через низьку платоспроможність господарства не можуть вчасно і цілком розрахуватися за мінеральні добрива. Вони з кожним роком "обростають" боргами й усе більше залежать від держави, що заважає розвитку вільного ринку в сільськогосподарській галузі. Крім того, сільськогосподарські товаровиробники просто звикають до ролі пасивного учасника ринку: продукцію забере той, хто виділив матеріально-технічні ресурси, і не ведуть маркетингових досліджень.

По-друге, для райагрохімів виконання таких постанов теж економічно невигідне, оскільки їхні витрати компенсувалися сільськогосподарськими товаровиробниками по залишковому принципу (якщо було чим).

По-третє, виконання такої схеми вимагає оформлення великої кількості документів (договорів, актів, відомостей, реєстрів і т.д.), що веде до додаткових витрат і втрати оперативності.

По-четверте, невиконання зобов'язань по розрахунках з хімічними підприємствами змушує їх відмовлятися від постачань мінеральних добрив на внутрішній ринок і шукати ринки збуту за рубежем.

Реформування сільгосппідприємств, що відбувається 2000-2001 року, відбилося й у схемі постачань мінеральних добрив. Забезпечення сільськогосподарських виробників мінеральними добривами відбувається за новою схемою. Наскільки ефективною вона буде можна говорити восени – після збирання врожаю. Відзначимо тільки, що по постанові №340 від 17 лютого 2000 року "Про механізм забезпечення сільськогосподарських товаровиробників мінеральними добривами в 2000 році" передбачалося поставити 300 тис. живильних речовин, інші будуть поставлятися по прямих і регіональних контрактах.