logo
конец курсачу

3. Обгрунтування системи добрив і підвищення родючості грунту

    1. Планування заходів по хімічній меліорації

Таблиця 12

План вапнування грунтів у сівозміні

поля

pH

(KCl)

ГК, мг-екв/100г грунту

Назва вапнякового матеріалу, вміст д.р.,%

Встановлена доза, т/га

Рік вапну-

вання

Загальна потреба у вапнякових добривах, т

CaCO3

Вапнякового матеріалу

1

5,5

1,5

крейда

7,4

11,7

2016

13,1

2

5,6

1,9

крейда

3,6

5,7

2017

6,3

3

5,9

2

крейда

6,1

9,6

2018

6,8

4

5,4

2,1

крейда

3,6

5,7

2019

7,1

5

5,7

2,4

крейда

6,7

10,6

2020

8

6

5,7

1,9

крейда

8,0

12,6

2021

6,4

7

5,5

3,5

крейда

3,4

5,4

2022

11,8

8

5,6

4,2

крейда

4,8

7,6

2023

14,3

9

5,6

1,8

крейда

4,9

7,7

2024

6

Система заходів хімічного впливу на грунт для поліпшення її властивостей і підвищення врожайності с.-г. культур називаеться хімічна меліорація. При хімічної меліорації з кореневмісного шару грунту видаляються шкідливі для с.-г.рослин солі, в кислих грунтах зменшується вміст водню і алюмінію, в солонцях - натрію, присутність яких в грунтовому поглощающем комплексі погіршує хімічні, фізико-хімічні та біологічні властивості грунту і знижує грунтову родючість.

Способи хімічної меліорації: вапнування грунтів (в основному в нечорноземній зоні) - внесення вапняних добрив для заміни в грунтовому поглощающем комплексі іонів водню і алюмінію іонами кальцію, що усуває кислотність грунту; гіпсування грунтів (солонців і солонцевих грунтів) - внесення гіпсу, кальцій якого замінює в грунті натрій, для зниження лужності; кіслованіе грунтів (з лужною і нейтральною реакцією) - підкислення грунтів, призначених для вирощування деяких рослин (наприклад, чаю) при внесенні сірки, дисульфат натрію та ін До хімічної меліорації відносять також внесення органічних і мінеральних добрив у великих дозах, що приводить до докорінного поліпшення поживного режиму меліорованих грунтів, наприклад піщаних[6].

Вапнування - одне з основних засобів поліпшення кислих грунтів. Кисла реакція характернадля грунтів деяких заливних і низинних лук, в лісовій зоні 70-80% сіножатей та пасовищ розташованих на дерново-підзолистих і бідних грунтах, переважна частина яких має кислу реакцію. При кислій реакції середовища в грунті знижується доступність поживних речовин для рослин, внаслідок чого на кислих грунтах розвиваються рослини, що володіють низьким кормовим якістю (мітлиця звичайна, білоус стирчить, хвощі та ін), з травостою випадають бобові. Потреба у вапні залежить від кислотності грунтів, вимог до реакції грунту різних сільськогосподарських культур, гранулометричного складу грунтів (що обумовлює різну буферність, ємність поглинання), а також від кліматичних факторів, головним чином від кількості опадів[7].

Дозу вапна для кислих грунтів визначають за величиною гідролітичної кислотностіза формулою:

D – доза CaCO3, т/га

0,5 – кількість CaCO3, необхідна для нейтралізації 1 мг-екв на 100 г грунту

Нг – гідролітична кислотність, мг-екв на 100 г грунту

S – 10000 м2(1 га)

h – глибина загортання вапна, см

d – об’ємна маса грунту, г/см2

  1. – коефіцієнт для перерахкнку в тонни.