logo
Агрономічна оцінка ґрунтового покриву ДПДГ "Сонячне" Миколаївського району Миколаївської області

Номенклатурний список ґрунтів

Індекс ґрунту

Найменування ґрунтів

Загальна площа

тип

підтип

рід

Вид

різновид

розряд

га

%

1Чп[сн];3,2,1в

Л,

Чорнозем

південний

солонцюватий

середньо глибокий малогумусний залишково-слабосолонцюватий

пилувато-легкосуглинкові

лес

4785,3

76,1

2Чп[сн];2,2,1в

Л, v

Чорнозем

південний

солонцюватий

слабозмитий

неглибокі малогумусний залишково-слабосолонцюваті

пилувато-легкосуглинкові

лес

976,1

15,5

3Чп[сн];2,2,1в

Л, vv

Чорнозем

південний

солонцюватий

середньозмитий

неглибокі малогумусний залишково-слабосолонцюваті

пилувато-легкосуглинкові

лес

247,0

4,0

4Чп[сн];2,2,1в

Л, vvv

Чорнозем

південний

солонцюватий

сильнозмитий

неглибокі малогумусний залишково-слабосолонцюваті

пилувато-легкосуглинкові

лес

62,5

1,0

5Чп[сн];2,2,1в

Л,

Чорнозем

південний

солонцюватий

слабодефльований

неглибокі малогумусний залишково-слабосолонцюваті

пилувато-легкосуглинкові

лес

65,1

1,0

6Чп[сн];3,2,1в

Л,

Чорнозем

південний

солонцюватий

намитий, вилужений

неглибокі малогумусний залишково-слабосолонцюваті

пилувато-легкосуглинкові

лес

42,5

0,7

7Члп[сд];3,1,1е

Ло

Лучно-чорноземні

лучно-чорноземні

осолоділий

неглибокий слабоосолоділий

пилувато-легкоглинисті

оглеєний лес

25,1

0,4

8Члл[сд];2,2,2е

Ло

Лучно-чорноземні

лучно-чорноземні

осолоділий

неглибокий середньо-осолоділий

пилувато-легкоглинисті

оглеєний лес

3,0

__

9Члл

Дг

Лучно-чорноземні

лучно-чорноземні

намиті

неглибокий

пилувато-легкоглинисті

гумусований делювій

58,9

0,9

10Бл

Дг

Болотно-лучні

лучно-болотні

намиті

___

важко суглинкові

гумусований делювій

15,8

0,3

3.2 Характеристика основних типів ґрунтів сільськогосподарського підприємства

3.2.1 Генезис

Типові ґрунти науково дослідного господарства «Сонячне», чорноземи південні, лучно-чорноземні утворились в результаті дернового процесу. А лугово-болотні утворились в результаті болотного процесу.

Дерновий процес грунтогенезу репрезентує класичну для грунтосфери гумусо-акумулятивну (чорноземну) трансформацією біоорганогенних речовин, вік гумусу в яких становить 3-8 тис. років.

Дерновий - накопичується в верхній частині ґрунтового профілю гумусу залишків травянистої рослинності. Утворюються чорноземи, лучні ґрунти, ґрунти каштанові і бурі.

Дерновий процес при розорюванні чорноземів загалом істотно послаблюється, чорноземи збіднюються на гумус, втрачають зернисту структуру. Зміна природних ксерофільних фітоценозів мезофільними сільськогосподарськими мегатрофами провокує виникнення періодично проливного водного режиму, натомість неполивного водного режиму чорноземів цілинних степових.

Гумусоутворення, характерне для чорноземів, стимулюється при розкладанні фіторешок нейтральною або слабко лужною реакцією і доброю оксигенізацією, поєднанню з оптимальним зволоженням. Рослинні залишки збагачуються білковим азотом та основами.

У ґрунтах чорноземах південних сполуки азоту рухомі, так мінеральний азот становить у них 2%, легкогідролізований - 11%, негідролізований - 75% від загального. Із глибиною вміст загального азоту та його органічних і мінеральних сполук у ґрунті поступово зменшується.

Болотний - ґрунтоутворення проходить в умовах надлишкового зволоження під вологолюбивою рослинністю.

Болотний (гігроморфний) процес ґрунтоутворення розвивається під впливом болотної, головним чином, мохово-осокової рослинності в умовах постійного перезволоження, що викликає оглеєння і накопичення слабко розкладених органічних решток у вигляді торфу.

В ґрунтовій товщі розвиваються анаеробні бактерії, що використовують органічну речовину як енергетичний матеріал і кисень з окисних сполук, які внаслідок цього переходять у закисну форму.

Болотне утворення чорноземів виводиться із явлення про еволюцію ландшафтів чорноземної зони, які першою фазою свого розвитку мали заболочену тундру. Післяльодовикове потепління клімату та поступове дренування території сприяли енергійному розкладу болотно-тундрової рослинності, що й зумовлює формування чорноземних ґрунтів. Ідею болотної генези чорноземів можна розглядати як перший крок на шляху створення більш аргументованої гіпотези палеогідроморфного минулого чорноземних степів. Інший варіант цієї гіпотези полягає в тому, що чорноземи утворилися із видозміненої торфокришки, яка була принесена на південь із півночі талими водами льодовика. Але сьогодні ця очка зору не витримує критики.

3.2.2 Морфологічні ознаки

Морфологічні ознаки - це ознаки які визначають візуально (колір, структура, будова, потужність).

Будова ґрунту - це зміна вертикального положення (напрямку) її шарів або генетичних горизонтів. Вони відрізняються один від одного кольором, структурою, складом хімічним і механічним.

Структура ґрунту - окремі агрегати на які здатний розкладатись ґрунт. Вони складаються з зєднаних між собою механічних елементів і дрібних агрегатів. Структура ґрунту може бути кубовидна, призмовидна, плитовидна. Найпомітніша ознака ґрунту це його колір, за допомогою якого візуально можна визначити родючість.

Темного кольору надає гумусу гідрат сірчаного заліза.

Червоний колір і жовтий - від різних сполучень окислів заліза.

Білий колір - від кремнезему, вуглекислого кальцію, гіпсу, кристалів солей.

Перезволоженні ґрунти мають сизі, блакитні, оливкові відтінки.

Потужність окремих горизонтів - це вертикальна протяжність від поверхні до материнської породи.

Складення - зовнішнє вираження потужності і пористості ґрунту. Вона залежить від механічного складу, структури і діяльності ґрунтової фауни.

Новоутворення - скупчення речовин різної форми і хімічного складу які формуються у відкладах горизонту ґрунту.

Включення - присутні в ґрунті тіла органічного та мінерального походження.

Генетичні горизонти ґрунтів за Соколовським О.М.:

Н (А) - гумусово-акумулятивний

Нр (В1) - верхня частина перехідного горизонту

Ph/k (В2) - нижня частина перехідного горизонту

Рк (Ск) - материнська порода.

Для прикладу розглянемо такі 4 типові ґрунти:

1. (розріз №191) чорнозем південний малогумусний залишково-слабосолонцюваті пилувато-легкоглинисті на лесах;

2. (розріз №194) чорнозем південний малогумусний залишково-слабосолонцюваті слабкозмиті пилувато-легкоглинисті на лесах;

3. (розріз №200) лугово-чорноземний глеюватий слабоосолоділий пилувато- легкоглинисті на оглеєних лесах;

4. (розріз №560) лугово-чорноземний намитий пилувато-легкоглинистий на гумусованому делювії.

Морфологічні ознаки представлені на рисунках 3.1. - 3.4. на яких зображено профілі чотирьох ґрунтів.

Рис. 3.1. Профіль чорнозему звичайного малогумусного слабозмитого пилувато-легкоглинистого на лесах.

Рис. 3.2. Профіль лучного чорнозему намитого пилувато-легкоглинистого на гумусовому делювії.

Рис. 3.3. Профіль лучного вилуженого крупно-пилувато важкосуглинкового на алювіально-делювіальних відкладах

Рис. 3.4. Профіль лучно-болотного сильно солончакового пилувато-легкосуглинкового на оглеєному лесі

3.2.3 Фізичні властивості ґрунту

До фізичних властивостей ґрунту відносяться гранулометричний склад, агрегатний склад, загальні фізичні, фізико-механічні, водні, теплові та повітряні властивості ґрунтів.

а) гранулометричний склад

Гранулометричний склад є стабільною ознакою ґрунту, успадкованою від материнської породи. Грунтогенезис може призвести до певного перерозподілу по профілю, наприклад, мулу (у підзолистих, солонцюватих, лесивованих ґрунтах), а тепер людина здатна і докорінно змінювати гранулометрію ґрунту.

Поінформованість щодо гранулометричного складу грунто-підгрунтя є обовязковою передумовою оптимального добору сільськогосподарських культур для різних ґрунтів в екологізованих моделях землекористування.

Механічні елементи - це тверда фаза ґрунту, яка складається із часток різних розмірів.

Механічний склад ґрунту - визначають за відчуттями при розтиранні, станом сухого ґрунту. Відносний вміст в ґрунті або породі механічних елементів.

Фракції ґрунту за М.О.Качинським - це група частинок, діаметр яких знаходиться у визначених межах.

Фізична глина - сума всіх механічних елементів ґрунту, розміром менше 0,01мм.

Фізичний пісок - сума всіх механічних елементів ґрунту, розміром більше 0,01мм.

Методи визначення механічного складу ґрунту:

1. лабораторний метод Качинського (за допомогою піпетки)

2. польовий:

а) сухий

б) мокрий

Таблиця 3.2.

Гранулометричний склад ґрунту

Індекс

ґрунтів

Глибина

відбору

зразка, см

Вміст фракцій (в %) розміром діаметру часток в мм

Фізична

глина,

<0,01мм

Назва ґрунту за

гранулометричним

складом

1-0,25

0,25-0,05

0,05-0,01

0,01-0,005

0,005-0,001

<0,001

1Чп[сн];3,2,1в

Л

0-20

0,15

7,22

31,33

7,64

14,29

37,37

61,30

пилувато-легкоглинисті

2Чп[сн];2,2,1в

Л, v

0-20

0,16

8,39

30,70

9,50

10,56

38,69

60,75

пилувато-легкоглинисті

7Члл[сд];3,1,1е

Л0,

0-20

0,25

6,26

31,57

7,06

10,98

41,88

61,92

пилувато-легкоглинисті

9Члл

Дг

0-20

0,56

5,99

33,25

8,90

12,10

37,20

60,20

пилувато-легкоглинисті

Сухий метод визначення механічного складу ґрунту:

Сухий ґрунт випробовують на дотик, кладуть його на долоню і старанно розтирають пальцем. Механічний склад ґрунту визначають за відчуттями при розтиранні, станом сухого ґрунту, за кількістю піску.

Мокрий метод визначення механічного складу ґрунту:

Зразок розтертого ґрунту зволожують і перемішують до тістоподібного стану, при якому ґрунти володіють найбільшою пластичністю. З підготовленого ґрунту на долоні скатують кульку і намагаються розкотати його в шнур товщиною 3мм, потім звернути в кільце діаметром 2-3мм.

Гранулометричний склад ґрунтів представлений в таблиці 3.2.

Розрахунки та висновки представлені в таблицях 3.2.1. та 3.2.2.

Таблиця 3.2.1

Вміст фізичної глини та фізичного піску

ґрунту

Фізична глина, %

(суми до фракцій <0,01мм)

Фізичний пісок, %

(сума до фракцій >0,01мм)

Сума фракцій

1

61,30

38,7

100

2

60,75

39,25

100

7

61,92

38,08

100

9

60,20

39,8

100

Таблиця 3.2.2

Назва гранулометричного складу ґрунту

Індекс

ґрунту

Назва ґрунту за співвідношенням

фіз. глини і фіз. піску

Допоміжна назва

(за вмістом фракцій яка переважає)

Повна назва

ґрунту

1Чп[сн];3,2,1в

Л,

61,30%

глина легка

0,05-0,01 31,33%

пил крупний

пилувато-легкоглинисті

2Чп[сн];2,2,1в

Л, v

60,75%

глина легка

0,05-0,01 30,70%

пил крупний

пилувато-легкоглинисті

7Члл[сд];3,1,1е

Л0,

61,92%

глина легка

0,05-0,01 31,57%

пил крупний

пилувато-легкоглинисті

9Члл

Дг

60,20%

глина легка

0,05-0,01 33,25 %

пил крупний

пилувато-легкоглинисті

Згідно з таблицею 3.2.1. фізична глина менше <0,01мм знаходиться в межах від 60,20 до 61,92%.

Користуючись таблицею 1 додатку Д (методичних рекомендацій), визначаємо що всі чотири ґрунти господарства 1,2 Чорноземи південні та 7,9 Лугово-чорноземні відносяться до глини легкої

Допоміжну назву ґрунту визначаємо за вмістом фракцій яка переважає для ґрунтів 1,2,7,9 найбільший відсоток фракцій розміром 0,05-0,01 (30,70-33,25%) є пил крупний.

Таким чином за механічним складом всі 4 ґрунти господарства 1,2 Чорноземи південні та 7,9 Лугово-чорноземні відносяться пилувато-легкоглинистих.

б) агрегатний склад

Структура ґрунту - сукупність агрегатів або структурних окремостей різного розміру, форми, шпаруватості і механічної міцності. Агрегати складаються з механічних елементів зцементованих між собою.

Макроагрегати - агрегати діаметром більше 0,25мм.

Мікроагрегати - агрегати діаметром менше 0,25мм.

Агрономічно-цінні агрегати - це агрегати розміром від 1мм до 3мм. Чим більше в ґрунті структурних окремостей цих розмірів, тим краща структура ґрунту.

Водотривка структура ґрунту - якщо агрегати не розмиваються під дією води.

Метод визначення агрегатного складу ґрунту при сухому просіюванні та за результатами визначення вмісту агрегатів:

Із зразка не розтертого повітряно-сухого ґрунту беруть середню пробу масою 500г.

Вибирають із ґрунту всі включення. Просіюють ґрунт крізь колонку сит. Агрегати із сит переносять в окремі алюміневі чаші і зважують кожну фракцію на терезах.

Агрегатний склад ґрунту представлений в таблиці 3.3.

Таблиця 3.3.

Агрегатний склад ґрунтів

Індекс

ґрунтів

Глибина відбору

зразка, см

>10

10-5

5-3

3-1

1-0,5

0,5-0,25

<0,25

Сума агрегатів

розміром

0,25-10мм, %

1Чп[сн];3,2,1в

Л,

0-20

6,12

8,04

17,68

26,81

22,58

4,50

6,12

91,85

2Чп[сн];2,2,1в

Л, v

0-20

6,80

8.94

13,12

13,21

28,39

15,00

6,80

92,26

7Члл[сд];3,1,1е

Л0,

0-20

18,33

22,40

10,94

11,09

28,43

4,34

4,47

100

9Члл

Дг

0-20

18,72

22,87

16,80

19,29

10,53

6,10

5,69

100

Обчислюють вміст у ґрунті агрегатів фракцій різного діаметру у відсотках за формулою: Х= (М1/М2)·100%

Метод визначення агрегатного складу ґрунту при мокрому просіюванні:

Наважку ґрунту 50г складають із відхідних структурних фракцій. З кожної фракції відважують на технологічних терезах кількість структурних окремостей рівну половині пр. вмісту даної фракції. Фракцію менше 0,25мм не включають в середню пробу. Готують набір з 5шт. затворами діаметром 3:2:1:0,5=0,25мм і встановлюють їх в бак з водою. Наважку ґрунту висипають в ситровий циліндр насичують вологою, яку проливають по стінкам циліндру. Коли повітря видалено циліндр закривають пробкою і швидко перевертають верх дном. Тримають в такому положенні поки основна маса агрегатів не упаде вниз. Потім циліндр перевертають і чекають коли ґрунт досягне дна. Так повторюють 10 разів.

За результатами агрегатного аналізу вираховують коефіцієнт структурності (К) за формулою:

К = а/в

де а - сума агрегатів розміром від 0,25 до 10мм, %

в - сума агрегатів розміром <0,25мм та >10мм, %

Чим більше коефіцієнт структурності (К), тим краща структура ґрунту.

К1= 8,04 +17,68+26,81+22,58+4,50 = 6,5%

6,12 + 6,12

К2= 8,94+13,12+13,21+28,39+15,00 = 5,7%

6,80+6,80

К3= 22,40+10,94+11,09+28,43+4,34 = 3,3%

18,33+4,47

К4= 22,87+16,80+19,29+10,53+6,10 = 3,0%

18,72 +5,69

Оцінка структурного стану:

1 ґрунт - 91,85% - відмінний

2 ґрунт - 92,26% - відмінний

3 ґрунт - 100% - відмінний

4 ґрунт - 100% - відмінний

Висновок: середнє значення коефіцієнту К знаходиться в межах від 3,0 до 6,5%, найбільше значення К = 6,5%, має ґрунт перший, тобто цей ґрунт має найкращу структуру.

Оцінку структурного стану проводимо за сумою вмісту агрегатів розміром від 0,25-10мм від маси повітряно-сухого ґрунту мокрим просіюванням таблиці 3. оцінка структурного стану ґрунту (методичних рекомендацій), так ґрунт перший сума агрегатів розміром від 0,25-10мм складає 91,85% - ґрунт відмінний, ґрунт другий - 92,26% - відмінний, ґрунт сьомий - 100% - відмінний, ґрунт девятий - 100% - також відмінний.

Висновок: одним із найдоступніших агротехнологічних заходів збереження і поліпшення структури ґрунтів є їх своєчасна ( за оптимальної вологості) культурна оранка (хоча її вплив також є неоднозначним). Істотно поліпшують агрегатний склад ґрунтів ( підвищують водостійкість агрегатів) багаторічні трави, оптимально-включені в сівозміну, - цьому сприяє розгалужена тонковолокниста коренева система конюшини, люцерни, тимофіївки, багатьох інших трав.

Застосування гною є не лише джерелом живлення рослин і підвищення мікробіологічної активності ґрунтів, а й засобом поповнення запасів гумусу в ґрунтах як основного компонента, що агрегує мінеральну їх частину. Втрати гумусу в разі нераціонального сільськогосподарського використання ґрунтів позначаються насамперед на зниженні водостійкості агрегатів, призводячи до їх руйнування та загального знеструктурювання.

Агро меліоративними методами оструктурювання ґрунтів є вапнування кислих ґрунтів, гіпсування солонців (загалом кальцинація).

Відновлення структури відбувається також під впливом однорічних сільськогосподарських культур, передусім таких, як пшениця, соняшник, кукурудза та інших культурних рослин з добре розгалуженою кореневою системою, яка виявляє чітко виражену оструктурю вальну дію.

в) загальні фізичні властивості

Грунтогенез неможливо уявити поза впливом на цей біосферний мікропроцес розмаїтого спектра фізичних властивостей усіх його учасників, які завжди взаємодіють у пористому, явно оструктуреному субстраті. Саме через це в будь-якому ґрунті розрізняють два фізичних показники його щільності - щільність ґрунту і щільність твердих фаз ґрунту. Дуже багато ґрунтових процесів визначаються їх фізико-механічними властивостями, які виявляються в разі дії зовнішніх навантажень. Їх поділяють на деформаційні (без руйнування ґрунту при навантаженнях - стискуваність, просадність, ущільнення), міцність (поведінка ґрунтів при руйнівних навантаженнях - зсув, розрив), реологічні (характеризують ґрунт під впливом тиску із часом - вязкість, пластичність).

Щільність - це маса одиниці обєму абсолютно сухого ґрунту взятого в нормальному складані.

Щільність твердої фази - це відношення маси твердої фази до обєму твердої фази.

Загальна пористість (сумарний обєм шпар усіх розмірів) виражається у відсотках від обєму непорушеного ґрунту за даними питомої й обємної маси.

Її величина є зворотною щільності - вона максимальна у свіжозораному чорноземі і мінімальна в ілювіальних та оглеєних горизонтах підзолистого, болотного, глейового та інших подібних ґрунтів.

Пластичність - здатність ґрунтів змінювати свою форму під впливом зовнішнього навантаження і зберігати утворену форму після усунення навантаження. У пересушеному і перезволоженому стані ґрунти не мають пластичності. Ця властивість виявляється тільки у певному інтервалі

зволоження між верхньою і нижньою межами пластичності. За меншої вологості ґрунт з пластичного переходить у напівтвердий і твердий, а за більшої - з пластичного в текучий чи напіврідкий стан.

Число пластичності - це різниця між вологістю на межі стікання та вологістю межі розкатування.

Липкість - це зусилля (г/см2), потрібне для відриву ґрунту від металу або колеса. Липкість виявляється тільки за певного рівня вологості, близького до верхньої межі пластичності. При обробітку ґрунту в стані липкості поверхневий шар зазнає найгрубішої деформації. Найбільшу липкість мають солонці і солонцюваті ґрунти важкого гранулометричного складу. Піщані ґрунти не мають липкості. При вологості, коли виявляється липкість, якісно обробити ґрунт неможливо.

Набрякання - це збільшення обєму ґрунту при зволожені.

Усадка - це зменшення обєму ґрунту в результаті висихання.

Звязаність - це здатність ґрунту протистояти зовнішнім зусиллям яке прагне розєднати зовнішні частинки. Воно є найбільшим у глинистих ґрунтів з їх щільним укладанням дрібнодисперсних частинок. Із збільшенням у ґрунтах вмісту крупнодисперсних елементів та їх оструктурюванні зчеплення слабшає і звязаність зменшується.

Твердість - це опір проникненню в ґрунт будь-якого тіла певної форми. Він змінюється від 3-5 до 40-45кгс/см2, а у висушеному важкосуглинковому ґрунті навіть до 150-180кгс/см2.мінімальне значення спостерігається у зволожених ґрунтах легкого гранулометричного складу. При підсушуванні ґрунту його твердість різко зростає.

Загальні фізичні властивості ґрунтів представлені в таблиці 3.4.

Таблиця 3.4

Загальні фізичні властивості ґрунту

Індекс

ґрунтів

Глибина відбору

зразка, см

Щільність,г/см3

Щільність

твердої фази,

г/см3

Загальна

пористість,

%

1Чп[сн];3,2,1в

Л,

0-20

1,14

2,64

57,00

20-40

1,26

2,64

52,00

40-60

1,28

2,67

52,00

2Чп[сн];2,2,1в

Л, v

0-20

1,22

2,69

54,00

20-40

1,26

2,70

53,00

40-60

1,28

2,70

53,00

7Члл[сд];3,1,1е

Л0,

0-20

1,15

2,64

57,00

20-40

1,31

2,65

51,00

40-60

1,33

2,67

50,00

9Члл

Дг

0-20

1,16

2,66

56,00

20-40

1,32

2,67

50,00

40-60

1,34

2,69

50,00

Висновки та розрахунки: щільність ґрунту для орного шару 0-20см для всіх чотирьох ґрунтів знаходиться в межах від 1,17-1,20г/см3, з глибиною щільність збільшується, так наприклад ґрунт 1-щільність збільшується від 1,18-1,35г/см3, для 2-щільність збільшується від 1,17-1,34г/см3, для 7-щільність збільшується від 1,17-1,24г/см3, для ґрунту 9 щільність збільшується від 1,20-1,26г/см3.

Це говорить про те що верхній шар ґрунту пригодний для вирощування сільськогосподарських культур.

На глибині від 20-60см ґрунт значно ущільнюється з 1,22-1,35г/см3.

Оцінку щільності ґрунтів проводимо за допомогою таблиці 4. оцінка щільності ґрунтів (методичних рекомендацій).

Таблиця 3.4.1.

Якісна оцінка щільності ґрунту

Ґрунт

Щільність

Якісна оцінка

1

1,18

Типове значення для свіжозораного ґрунту

2

1,17

Типове значення для свіжозораного ґрунту

7

1,17

Типове значення для свіжозораного ґрунту

9

1,20

Оранка ущільнена

Щільність твердої фази орного шару 0-20см знаходиться в межах 2,61-2,67г/см3, з глибиною щільність твердої фази змінюється не значно від 2,61до 2,72г/см3.

Загальну пористість ґрунтів для кожного шару ґрунту розраховуємо за формулою:

Рзаг = (1-d /dv)·100

де Рзаг - загальна пористість, %; d - щільність ґрунту, г/см3; dv -щільність твердої фази, г/см3.

1. Рзаг (1-1,18/2,62) ·100=55%

2. Рзаг (1-1,32/2,64) ·100=50%

3. Рзаг (1-1,35/2,65) ·100=49%

4. Рзаг (1-1,17/2,61) ·100=56%

5. Рзаг (1-1,33/2,63) ·100=50%

6. Рзаг (1-1,34/2,64) ·100=50%

7. Рзаг (1-1,17/2,67) ·100=57%

8. Рзаг (1-1,22/2,69) ·100=55%

9. Рзаг (1-1,24/2,70) ·100=55%

10. Рзаг (1-1,20/2,64) ·100=55%

11. Рзаг (1-1,25/2,70) ·100=54%

12. Рзаг (1-1,26/2,72) ·100=54%

Загальна пористість для чотирьох ґрунтів:

Пористість чотирьох ґрунтів орного шару 0-20см знаходиться в межах від 55-57%. Згідно таблиці 5. оцінка загальної пористості (методичних рекомендацій) якісна оцінка ґрунтів за пористістю така:

Таблиця 3.4.2.

Оцінка ґрунтів за пористістю

№ ґрунту

Пористість, %

Якісна оцінка

1

55

Задовільна для орного шару

2

56

Відмінна. Культурний орний шар

7

57

Відмінна. Культурний орний шар

9

55

Відмінна. Культурний орний шар

Висновок: поліпшення фізичних властивостей ґрунтів здійснюють агротехнічними, хімічними і біологічними способами.

Агротехнічними є різні способи обробітку ґрунту, за допомогою яких можна якісно підготувати посівний шар, зруйнувати підорну підошву, брили, здійснити безліч інших агрономічно корисних операцій.

Хімічними способами є вапнування, гіпсування та штучне оструктурювання ґрунтів. Вапнування кислих і гіпсування солонцюватих ґрунтів позитивно впливає на фізичні і фізико-механічні властивості (твердість, опір обробітку, липкість та ін.). Це так звані заходи хімічної меліорації.

Біологічні заходи є найбільш універсальними й добре відомими з давніх часів. Це передусім внесення гною та інших органічних добрив (різноманітних компостів, торфу тощо). Оструктурювальний ефект і відповідно поліпшення фізичних властивостей можливі лише за глибокого їх заорювання під плужний обробіток восени, а в разі неглибокого внесення внаслідок швидкої мінералізації їх довгострокова дія зникає.

г) водні властивості ґрунтів

Вода в ґрунті є найважливішим грунтогенним, екологічним, біопродукційним, меліоративним, агрономічним чинником. Вона визначає перебіг процесів вивітрювання, які передають грунтогенезу - гідролізу, гідратації, вилуговуванню, а в подальшому - заболочуванню (оглеєння), засолення, осолодіння, елювіювання та багато інших, можливих лише за участю вологи. Вода бере активну участь у формуванні генетичних горизонтів, усіх грунтово-екологічних режимів і властивостей ґрунту. Із ґрунтовою вологою повязані процеси виносу, переміщення й акумуляції в ґрунтовому профілі всіх речовин, великий і малий кругообіги елементів здійснюються тільки за наявності ґрунтової вологи.

Вода є незамінним джерелом живлення коренів рослин, головною передумовою їх нормального розвитку і функціонування.

Водними властивостями називають сукупність властивостей води які визначають поведінку ґрунтової води в шарі ґрунту.

ГВ - гігроскопічна вода

ВВ - вологість вянення

МГВ - максимальна гігроскопічна вологоємність

НВ - найменша (польова) вологоємність

КВ - капілярна вологоємність

ДАВ - діапазон доступної вологи.

Таблиця 3.5

Ґрунтові гідрологічні константи

Індекс

ґрунтів

Глибина відбору зразка, см

Форми ґрунтової вологи, %

Вологоємність, %

ДАВ

ГВ

МГВ

ВВ

НВ

КВ

1Чп[сн];3,2,1в

Л,

0-20

7,3

8,3

11,3

28,80

__

17,5

20-40

7,2

8,1

11,0

27,84

__

16,84

40-60

7,0

7,9

10,8

24,96

__

14,16

2Чп[сн];2,2,1в

Л, v

0-20

8,8

10,0

13,6

29,76

__

16,16

20-40

8,5

9,6

13,2

24,96

__

11,76

40-60

8,3

9,4

12,9

24,00

__

11,1

7Члл[сд];3,1,1е

Л0,

0-20

8,6

9,8

12,9

28,3

__

15,4

20-40

8,5

9,6

12,7

27,2

__

14,5

40-60

7,9

9,0

11,9

25,0

__

13,1

9Члл

Дг

0-20

8,4

9,6

12,6

25,8

__

13,2

20-40

8,5

9,7

12,8

26,2

__

13,4

40-60

8,3

9,4

12,4

23,8

__

11,4

Волога вянення рослин (ВВ) - це доступна волога або продуктивна.

Найменша польова вологоємність (НВ) - це максимальна кількість води яка утримується в рівновісно відмінному стані, при її зволоженні зверху і більшому відтоці гравітаційної води, який утримується в природних умовах в стані рівноваги.

Гігроскопічна вода - утворюється за рахунок поглинання молекул води з повітря та утримання її навкруги ґрунтових частинок (ГВ).

Властивість ґрунту поглинати водяний пар з повітря називається гігроскопічністю.

МГВ - максимальна гігроскопічна вологоємність - є важливою водно-фізичною константою ґрунту, за допомогою неї визначають вологу вянення рослин.

Ґрунтові гідрологічні константи представлені в таблиці 3.5.

Розрахунки та висновки:

Гігроскопічна вода в даних ґрунтах для орного шару (0-20см) коливається в таких межах від 7,3 до 8,8%, а максимальна гігроскопічна вологоємність - від 8,3 до 10,0%.

Підраховуємо вологу вянення, польову вологоємність та діапазон активної вологи.

Результати заносимо в таблицю 3.5.1.

Таблиця 3.5.1

Розрахунки вологи вянення, повної вологоємності та діапазону активної вологи.

№ ґрунту

Глибина відбору, см

Волога вянення. ВВ=1,5·ГВ

Повна вологоємність

ПВ=nзаг.%

Діапазон активної вологи

ДАВ= НВ-ВВ

1

0-20

ВВ=1,5·7,3=10,95 %

55

ДАВ=28,80-11,3=17,5%

20-40

ВВ=1,5·7,2=10,8 %

50

ДАВ=27,84-11,0=16,84%

40-60

ВВ=1,5·7,0=10,5 %

49

ДАВ=24,96-10,8=14,16%

2

0-20

ВВ=1,5·8,8=13,2%

56

ДАВ=29,76-13,6=16,16%

20-40

ВВ=1,5·8,5=12,75 %

50

ДАВ=24,96-13,2=11,76%

40-60

ВВ=1,5·8,3=12,45%

50

ДАВ=24,00-12,9=11,1 %

7

0-20

ВВ=1,5·8,6=12,9%

57

ДАВ=28,3-12,9=15,4%

20-40

ВВ=1,5·8,5=12,75%

55

ДАВ=27,2-12,7=14,5 %

40-60

ВВ=1,5·7,9=11,85%

55

ДАВ=25,0-11,9=13,1%

9

0-20

ВВ=1,5·8,4=12,6%

55

ДАВ=25,8-12,6=13,2 %

20-40

ВВ=1,5·8,5=12,75%

54

ДАВ=26,2-12,8=13,4 %

40-60

ВВ=1,5·8,3=12,45 %

54

ДАВ=23,8-12,4=11,4 %

Даємо оцінку польової вологоємності (НВ) (за допомогою таблиці 6. додатку Д, методичних рекомендацій) яка наведена в таблиці 3.5.2.

Таблиця 3.5.2.

Оцінка польової вологоємності

№ ґрунту

Важкі за гранулометричним складом ґрунти

Вологоємність, %

оцінка

1

28,80

Задовільна

2

29,76

Задовільна

7

28,3

Задовільна

9

25,8

Задовільна

Висновок: найбільш радикальним засобом поповнення водних ресурсів є регулювання стоку.

Регулювання стоку здійснюють різними агролісомеліоративними, агротехнічними та іншими засобами, які, однак, діють далеко не завжди ефективно. Керування стоком стає ефективним лише за умови ретельного обліку всіх ландшафтно-біокліматичних особливостей з вибором адекватного їм екологічно орієнтованого комплексу заходів - складових блоків регіональної протиерозійної організації території. Наприклад, у Степу рекомендується проводити:

- глибоку зяблеву оранку на 27-30 (35)см - звичайну (з оборотом шару), ґрунтопоглиблювальну (без обороту - плоскорізну) та снігозатримання;

- окультурювання ґрунтів (формування добре гумусованого глибокого орного шару);

- перехоплення стоку на межі й у середині ланів лісосмугами, поселеними найпростішими гідротехнічними спорудами;

- регулювання скидання не поглиненої стічної води для зменшення і розмиву ґрунтів;

- створення на ріллі водоємного мікро- та нанорельєфу з розпушеним ґрунтом - зменшує стік на 10мм, а під просапними затримує зливові опади, вдвічі більші за ємність мікрорельєфу;

- на сильно порізаних вимоїнах та яругами схилах вирівнювання та часткове засипання їх схилів у комплексі з водорегулювальними валами і травосіяннями.

3.2.4 Агрохімічні властивості ґрунту

а) гумус

Гумусом називається складний динамічний комплекс органічних зєднань які утворились при розкладі та гуміфікації органічних решток.

Вміст гумусу в ґрунті складає від 1-10%, і залежить від грунтово кліматичної зони, грунтоутворної зони, фізико-хімічні властивості ґрунту та інших властивостей. З глибиною склад гумусу зменшується.

Гумусовий стан ґрунту характеризується комплектом морфогенетичних показників, які інформують про загальні запаси в ньому органічних речовин їх властивості та еколого-біогеохімічні тенденції утворення гумусу, його трансформації, акумуляції та міграції в ґрунтовому профілі, а загалом у природно-антропогенних ландшафтах.

Система оцінок гумусового стану ґрунтів охоплює вміст і запаси в них гумусу, його профільний розподіл, збагатченість азотом, ступінь гуміфікації, типи та специфіку гумусових речовин.

Вміст гумусу представлений в таблиці 3.6.

Таблиця 3.6.

Вміст гумусу

Індекс

ґрунтів

Глибина відбору зразка, см

Вміст гумусу,

%

Потужність шару

ґрунту в %

(А+В1), см

Висновок

за складом гумусу

в %

за потужністю гумусового горизонту

1Чп[сн];3,2,1в

Л,

0-20

4,17

48

малогумусні

середньоглибокі

20-40

2,69

40-60

1,61

2Чп[сн];2,2,1в

Л, v

0-20

3,48

39

малогумусні

середньоглибокі

20-40

2,69

40-60

1,61

7Члл[сд];3,1,1е

Л0,

0-20

4,12

52

малогумусні

середньоглибокі

20-40

3,25

40-60

2,04

9Члл

Дг

0-20

5,05

52

малогумусні

середньоглибокі

20-40

5,10

40-60

4,84

Вона інформує про вплив Гумусоутворення та генезис ґрунтів, надаючи можливість зробити висновок про роль гумусових речовин у формуванні забарвлення, структури, стабілізації або руйнуванні глинистих мінералів і міграції по профілю органо-мінеральних речовин.

Гумусові речовини та продукти розпаду приймають активну участь в ґрунтоутворенні. Найбільш енергійно мінерали розкладаються під дією фульвокислот, так як водневі розчини мають сильно кислу реакцію. Органічні рештки також допомагають розкладати рештки. Гумус формує профіль ґрунту. В тих місцях де утворюється багато гумінових кислот формується добре виражений гумусний горизонт. Якщо ґрунт багатий кальцієм гумус утворює гумати кальцію, які приймають участь в утворенні пористої та водостійкої структури. Якщо в складі гумусу багато фульвокислот вони обєднуються Ca, Mg, K та іншими основами. Фульвокислоти утворюють водорозчинні солі, які вимиваються.Висновок: вміст гумусу в ґрунті дозволяє говорити про родючість ґрунту, чим більше гумусу тим більш родючий ґрунт. Згідно таблиці 3.6. в якій приведені дані про вміст гумусу в шарах ґрунту від 0-20 знаходиться в межах від 3,48 до 5,05%, можна зробити висновок про те що всі чотири основних ґрунти господарства (1,2,7,9) по процентному відношенню гумусу відносяться до малогумусних, а за потужністю гумусового горизонту (А+В1) ці ж ґрунти відносяться до середньо глибоких.