logo search
ЕП-5,6,7

4.1. Виробництво та потреби

Виробництво – це процес взаємодії людини з природними речовинами з метою створення матеріальних благ для існування та розвитку суспільства.

Будь-яке виробництво складається зі споживання виробничих ресурсів та їх поєднання в процесі виробництва.

Ресурси, які приймають участь в процесі виробництва товарів та послуг представляють собою фактори виробництва. До них відносяться:

  1. природні (матеріально-сировинні) - ресурси, що являють собою предмети праці або все те, на що вона направлена;

  2. праця (людські ресурси);

  3. капітал (інвестиційні ресурси) у вигляді форм засобів виробництва;

  4. інформаційні ресурси, тобто знання щодо використання природних, людських та інвестиційних ресурсів;

  5. підприємництво: від того, наскільки вміло будуть використані наявні ресурси, залежить ефективність та прибутковість підприємницької діяльності. А це залежить від знань, вмінь, досвіду підприємця, який займається господарською діяльністю. Саме в цьому проявляється його талант організатора, менеджера, підприємця, який існує як п’ятий фактор виробництва.

Провідною економічною проблемою є вибір найбільш ефективного способу розподілу факторів виробництва та розв’язання проблеми обмежених можливостей при необмежених бажаннях членів суспільства.

Для розв’язання цієї проблеми необхідно знайти відповіді на чотири запитання:

  1. Що виробляти: які товари чи послуги

  2. В якій кількості виробляти товари чи послуги?

  3. Як виробляти ці товари чи послуги?

  4. Для кого їх виробляти?

Що, як і для кого виробляти – це найбільш універсальні проблеми людських потреб, які практично не обмежені, тоді як будь-якому суспільстві є обмежена кількість ресурсів, що можуть бути використані для виробництва цих товарів та послуг.

Відповідь на питання: що і для кого виробляти? – дає безпосередньо суспільство в особі своїх споживачів. Відповідь на питання: як і в якому обсязі виробляти товари чи послуги в умовах обмеженості ресурсів? – дають виробники товарів чи послуг в особі підприємців.

Вмененні витрати виробництва конкретного продукту – це така кількість інших продуктів, від яких слід відмовитися або якими слід пожертвувати, щоб отримати певну кількість бажаного даного продукту.

В процесі руху від альтернативи А до Б (див. рис.4.1), вартість товарів групи А, якими приходиться жертвувати для отримання кожної додаткової одиниці товару групи Б, зростає. Це пояснюється тим, що економічні ресурси не придатні для їх використання у виробництві альтернативних продуктів.

Розглянемо розподіл обмежених ресурсів при виробництві товарів групи А (обладнання для виробництва, товари промислового комплексу) та товарів групи Б (споживацькі товари). Слід враховувати, що товари групи А продаються лише на ринку засобів виробництва, на якому, як правило, між виробником та покупцем проводяться безготівкові розрахунки (без участі готівкової грошової маси).

Товари групи Б (споживацькі товари) реалізуються, як правило, реалізуються через готівковий розрахунок, що сприяє підтриманню балансу товарно-грошових відносин.

Загальна сума готівки, що видається банками населенню країни протягом певного періоду часу, має бути забезпечена товарами та послугами, наданими для роздрібної торгівлі. Готівка, що видається банками через сферу роздрібної торгівлі та надання послуг протягом цього періоду часу має повністю повернутися до банку. Виконання цієї умови забезпечує підтримання рівноваги товарно-грошового обігу в країні. Якщо товарів та послуг буде менше, ніж готівки в обігу, тим більше необхідно платити за кожну одиницю товару, що призводить до знецінення грошей, тобто інфляції.

Якщо ж пропозиція товарів та послуг буде перевищувати грошову масу в обігу, різко впадуть обсяги промислового виробництва, з’явиться дефіцит товарів та послуг, що може призвести до загального економічного спаду зі всіма послідовностями.

З іншого боку, необхідно витрачати частину виробничих ресурсів для виготовлення нового обладнання підприємствам, що забезпечує розширення їх діяльності та модернізацію виробництва. Крім того, деяка частина ресурсів витрачається на військові цілі для підтримання обороноздатності країни. Промислове обладнання та військова техніка виробляються робітниками, які отримують заробітну плату готівкою, не дивлячись на те, що продукція, що ними випускається не продається за готівку. А це, в деякому ступені, дестабілізує баланс товарно-грошовий обіг.

Тобто, розподіляючи обмежені ресурси між виробниками товарів групи А та групи Б, необхідно враховувати, що товари групи Б мають бути вироблені в такій кількості, щоб їх вистачило для урівноваження готівкової маси, що виплачена банками у вигляді заробітної плати робітникам як галузі А, так і галузі Б.

Необхідно обрати таке оптимальне співвідношення цих виробництв, щоб економіка країни функціонувала найбільш ефективно з максимальною користю для споживачів. Графічно це співвідношення виражається кривою ресурсних (виробничих можливостей (рис.4.1).

16

14

12

10

А

В

W

8

С

6

4

Д

2

Е

Е1

2

4

6

8

10

Товари групи Б

Рис.4.1. Крива ресурсних можливостей

Для кожної точки на кривій АВСDЕ сумарні витрати будь-якого виду ресурсів (матеріальних, трудових, фінансових) є напевно визначеною фіксованою величиною та являє собою обсяг виробництва двох видів продуктів.

Суспільство має визначити, яку комбінацію тих продуктів, яких воно бажає. Обмеженість матеріальних, трудових та фінансових ресурсів робить неможливим будь-яку комбінацію виробництва в точці n ,вище кривої.

Комбінація в точці u, нижче кривої, передбачає неефективне (неповне використання ресурсів). Чим більші задіяні резерви, тим точка u ближче до кривої та тим більше товарів отримує суспільство. Це інтенсивний шлях розвитку виробництва.

Якщо ж збільшення обсягів виробництва досягається за рахунок збільшення пропозиції ресурсів шляхом їх додаткової добичі або приросту працездатності населення, то в цій ситуації крива АВСDЕ зсунеться в положення А1Е1. При цьому відбудеться екстенсивне розширення виробництва.

Проте, ані держава, ані підприємство, ані кожна окрема людина не спроможна жити за власними доходами, тобто виходить за межі власних ресурсних можливостей виробничого потенціалу (точка w). Як забезпечити виконання гранично допустимих лімітів витрат ресурсів вирішує саме суспільство, обираючи для себе певну державну економічну систему.

Можливі два шляхи розв’язання цієї проблеми:

  1. ринкова економіка, як саморегулююча система;

  2. планова розподільча система, при якій чітко планується розподілення усіх ресурсів.

Аргументами на користь ринкової економіки можуть бути:

  1. Ефективність розподілу ресурсів. Конкурентна ринкова система направляє ресурси на виробництво тих товарів та послуг, яких суспільство більш за все потребує. У зв’язку з цим, відпадає необхідність втручання влади у функціонування вільних ринків.

  2. Власна свобода підприємців є неекономічним аргументом на користь ринку. Підприємці, виробники товарів та послуг, самі визначають чим займатися, що виробляти та кому продавати продукцію.

Аргументами проти ринкової системи є:

  1. Згасання конкуренції як контрольного механізму за рахунок двох джерел:

- створення картелів, синдикатів, трестів (учасники вступають у зговір проти споживачів з метою підвищити ціни та збереження прибутку);

- технічний прогрес, який заохочується ринковою системою, сприяє спаду конкурентної боротьби, так як впроваджені нові технології можуть дозволити собі тільки крупні виробники, що поглинають дрібних суперників та підривають суверенітет споживача.

2. Марнотратне та неефективне виробництво:

- ринкова система виділяє на ресурси на виробництво вишуканих предметів, що приносять максимальний прибуток за рахунок використання ресурсів на шкоду виробництву предметів першої необхідності для малозабезпечених. Ефективність розподілу ресурсів в умовах ринку приносить прибуток, проте не забезпечує рівний розподіл доходу та суспільного продукту між багатими та бідними шарами населення;

- нестійкість ринкового механізму (безробіття, інфляція, кризи перевиробництва).