1. Аграрна політика: сутність, цілі, основні напрямки.

Однією з провідних галузей народного господарства є сільське господарство. Воно є основою агропромислового комплексу (АПК), забезпечує країну продовольством та сільськогосподарською сировиною. Хліб та інші продукти харчування відносяться до найцінніших ресурсів людства, оскільки задовольняють повсякденні, життєво необхідні потреби населення, без чого його існування просто неможливе. Ось чому стан аграрної сфери, її продуктивність, ефективність та екологічність функціонування на сьогодні – один з найважливіших критеріїв прогресу цивілізації.

В економіці України аграрний сектор посідає важливе місце. Тут виробляється 11-14% валової продукції,12-16% доданої вартості. Сільське господарство разом з іншими складовими АПК забезпечує близько 30% ВВП, зайнятість майже третини працюючого населення, утримання сільської поселенської мережі з 15 млн. мешканців [12].

Однак, на сучасному етапі економіка сільськогосподарського виробництва характеризується цілим рядом негативних тенденцій. Як показують дані табл. 6.6. у 2006 р. обсяги виробництва галузі складаюли лише 65% порівняно з базовим 1990 р. Обсяги виробництва молока зменшилися майже наполовину, а м’яса – майже на 2/3. Показник вартості всієї валової продукції за вказаний період зменшився в 2,7 раза, і з них у рослинницькій галузі – 2,2, а в тваринницькій – у 3,7 раза. Продуктивність праці в сільськогосподарських підприємствах України нижча, ніж у фермерів США і Європи в рослинництві у 5-6 разів, у тваринництві – в десятки разів. Додана вартість аграрного сектору, що забезпечує 32,2% населення країни, займала лише 8,7 % у доданій вартості по економіці в цілому. У 2006 р. цей сектор і сільське населення з об’єднаного виробничого капіталу (з вартістю сільгоспугідь) досягли норми прибутку 0,6%, а інші сектори економіки – 4,5% [11].

Таблиця 7.1.

Показники виробництва сільськогосподарської продукції в Україні [1].

(всі категорії господарств)

Аграрна могутність України, яка реально «загрожувала» своїм потенціалом традиційним учасникам світового ринку сільськогосподарської продукції (країнам ЄС, США, Канаді) - зруйнована. Іноземні експерти уже вважають, що надії України на можливість знов зробити цей сектор конкурентноздатним на міжнародній арені, як це було за радянських часів, необґрунтовані. Програми розвитку зернопродуктового і бурякоцукрового комплексів повністю провалені, а олійножировий комплекс лихоманить із-за стихійного експорту насіння соняшника, виснаження ґрунтів і т.п. Експорт США і країнами ЄС своєї сільськогосподарської продукції, здешевленої субсидіями, в Україну зруйнував економіку птахівництва, свинарства і інших галузей вітчизняного сільського господарства. В цілому такого драматичного спаду виробництва і погіршення соціального становища населення на селі не очікував ніхто.

Як відомо, успіх будь-яких реформ можливий тільки за наявності чіткої програми їх здійснення, правильно обраних пріоритетів і обов’язкової підтримки держави. Світовий досвід засвідчує, що старанно продумані і підготовлені реформи сприяють зростанню об’ємів виробництва і стабілізації економіки. Причому таких результатів можна добитись тільки за пріоритетного розвитку аграрної сфери. Розпочавши реформи з сільського господарства, навіть не нарощуючи, а лише зберігаючи обсяги виробництва продовольства на дореформеному рівні, можна було б уникнути зубожіння людей, утримати на попередньому рівні об’єм товарообероту, зменшити темп інфляції.

Про це яскраво свідчить досвід Китаю, який здійснивши ранжування галузей народного господарства за пріоритетами, на перше місце поставив сільське господарство. В результаті країна, в якій живе майже чверть населення земної кулі, перевищила середньосвітові показники споживання м’яса, молока, риби, фруктів, яєць, овочів у розрахунку на душу населення, стала могутнім експортером сільськогосподарської продукції. Зокрема, споживання м’яса на душу населення в тому ж році тут складало 43,5 кг проти 8,5 кг у 1975 р., або зросло у 5 з лишком разів, що на третину більше порівняно з Україною, де цей показник у 1998 р. дорівнював лише 33 кг.

Регрес же сільського господарства нашої країни обумовлений непослідовною політикою держави по відношенню до цієї важливої сфери життя суспільства. Він підриває економічну самостійність країни, веде до її політичної залежності, небезпечний соціальним вибухом на базі соціального розшарування суспільства. Саме аграрний сектор економіки має стати тією сферою, навколо якої можна об’єднати інтереси нації, сконцентрувати зусилля інших галузей матеріального виробництва з метою раціонального використання наявних достатньо могутніх науково-технічного і аграрно-виробничого потенціалів для підвищення рівня життя народу і наступного вирішення інших найважливіших завдань розбудови незалежної держави.

Пріоритетність сільськогосподарського виробництва обумовлюється і тим, що Україна - одвічно землеробська країна. Вона володіє унікальними земельними ресурсами

Україна входить до шести країн світу з найбільшою величиною оброблюваних земель (США – 190 млн. га., Індія – 160, Росія – 130, Канада – 46, Казахстан – 38, Україна – 34 млн. га.). За забезпеченістю ріллею в розрахунку на одного жителя Україна має один з найвищих показників (наприклад, у Великобританії цей показник становить 0,12 га., в Європі – 0,26, у світі – 0,29, в Україні – 0,65 га.).

В структурі ґрунтового покриву України домінують чорноземи, які поширені майже на 55 % площ орних земель. Середній вміст гумусу в ріллі становить 3,2 %. Ґрунти з найбільшим вмістом гумусу зосереджені у Харківській області – 4,9 % гумусу, Кіровоградській та Дніпропетровській по 4,5%.

Завдяки високим біопродуктивним властивостям земельного фонду, при оптимальній структурі землекористування, відповідному рівні землеробства Україна в змозі прогодувати 300 – 320 млн. чоловік.

Слід зважувати і на те, що в докризовий час Україна займала одне з лідируючих місць в Європі по виробництву в розрахунку на душу населення зернових і зернобобових, картоплі, соняшника, цукрових буряків. Олія, цукор, зерно, технічні культури стали традиційними статтями стратегічного експорту нашої держави.

Окрім того, ми не маємо права забувати, що наше село завжди було і зараз є носієм високих духовних якостей народу України, які складають гордість нації і завжди викликали захоплення і повагу у інших народів. Втрата цих якостей - це втрата Україною свого місця у духовному і інтелектуальному надбанні народів світу.

Виходячи із сказаного стає зрозумілим, що одним з пріоритетів загальної економічної політики держави є аграрна політика - комплекс науково обґрунтованих, законодавчо, матеріально, фінансово і організаційно підкріплених заходів держави, спрямованих на здійснення економічної реформи на селі і забезпечення стійкого розвитку сільськогосподарського виробництва.

З огляду на сучасне становище у сільському господарстві основними цілями аграрної політики в Україні є:

- поступове відновлення обсягів виробництва до рівня кінця 80-х – початку 90-х років ХХ ст.;

- повне і необоротне вирішення внутрішньодержавної продовольчої проблеми - задоволення поточних проблем держави і створення надійних стратегічних продовольчих запасів.

- виведення сільського господарства країни на рівень найбільш розвинутих держав світу, перетворення України у надійного експортера сільськогосподарської продукції та продуктів її переробки, ефективне входження з ними на світовій продовольчий ринок.

Основними напрямками реалізації цілей сучасної аграрної політики слід вважати:

- реформування земельних відносин;

- трансформацію організаційної структури аграрного сектора;

- державне регулювання і підтримка сільськогосподарського виробництва;

- розв’язання соціальних проблем села.