5.6. Рекультивація земель

Розширення видобування корисних копалин, особливо відкритим способом, призвело до утворення великих площ порушених земель. Порушення природних ландшафтів гірничорудною промисловістю пов'язується з нанесенням навколишньому середовищу дуже великих втрат. Окремі кар'єри займають площі до 2,5 – 3 тис. га, їх глибина сягає 100 – 200 м і більше. Внаслідок цього знищується рослинність, руйнується ґрунтовий покрив, знижується рівень підґрунтових вод, відбувається запилення водного і повітряного басейнів, втягуються в техногенний процес ландшафтоутворення екологічно невластивих і біологічно шкідливих геохімічних елементів, які виносяться на поверхню в кількості, що набагато перевищує їх вміст у звичайному кругообігу. Встановлено, що порушені ділянки несприятливо впливають на територію, приблизно в 10 разів перевищують площу вогнищ безпосереднього порушення. У багатьох випадках оброблені ділянки перетворюються в покинуті землі, а їхня хаотична поверхня часто нагадує індустріальні пустелі.

Однією з умов успішної рекультивації земель є ґрунтування товщини знятого родючого шару ґрунту з ділянкою, що відводять під гірничі розробки. Рекомендується знімати найбільш родючу частину ґрунтового профілю товщиною 45 – 50 см південних і 55 – 60 см чорноземів звичайних.

Технологію створення рекультивованих земель доцільно будувати так, щоб зібрану чорноземну масу безпосередньо вкладати на підготовлену (попередньо сплановану) поверхню промислових відвалів. У такому випадку рекомендується складати цю масу в окремі штабелі чи бурти висотою 5 – 15 м. При тривалому зберіганні їх засівають багаторічними бобовими травами. Для відбудови ґрунтів рекомендована товщина ґрунтового шару 40 – 60 см як та, що забезпечує врожаї зернових культур на рівні непорушених земель.

На рівень родючості насипного шару чорнозему впливають склад і властивості підстилаючих гірських порід, на які його кладуть. Найбільш сприятливими гірськими породами є лес, лесоподібні й червоно-бурі суглинки, піщано-глинисті відклади. Несприятливими є мергель, вапняки, крейда, скельні відклади тощо.

Перший досвід промислового впровадження технології біологічної рекультивації земель нагромаджено в Нікопольському марганцеворудному басейні. Найважливішими ланками технології є селективне триярусне виймання й укладання у вироблений простір кар'єру гірських порід і складання в бурти; доставка ґрунтової маси на сплановану поверхню відвалів стрічковими конвеєрами; груба планіровка (розрівнювання) ґрунтової маси крокуючими драглайнами.

Для родовищ з неглибоким заляганням від поверхні корисних копалин (15 – 30 м) застосовують селективне двоярусне виймання і укладання порушеної гірської маси, відповідно до якої несприятливі й малородючі відклади відсипають у нижню частину кар'єрів.

Розроблено комплекс агротехнічних прийомів на рекультивованих землях. Рекомендовані два види польових сівозмін: парозернопросапні (чистий пар – озима пшениця – кукурудза на зерно – горох – озима пшениця, зайнятий пар або еспарцет – озима пшениця – кукурудза на силос – озима пшениця) і трав'яно-зернопросапні (ярі колосові з підсівом багаторічних трав – багаторічні трави – багаторічні трави – багаторічні трави – озима пшениця – кукурудза на зерно – горох – озима пшениця – соняшник).

Перший вид сівозмін впроваджують на рекультивованих землях з насипним шаром чорнозему глибокого 40 – 60 см, другий – на рекультивованих землях з меншим шаром чорнозему і родючостю насипної маси при підстиланні її нелесовими породами.

На рекультивованих землях необхідно вносити на 20 – 30 % більші норми органічних і мінеральних добрив, ніж на розташованих поряд з ними староорних чорноземах.

Перспективними для вирощування на рекультивованих землях виявилися лікарські рослини: ромашка аптечна, календула лікарська, безсмертник піщаний, звіробій простромленолистий, подорожник великий.

На рекультивованих землях можна створювати садові агроценози з урожайністю сім'ячкових плодових культур 73 – 245 ц/га, кісточкових – 30 – 129 і ягідних – 20 – 45 ц/га. Для цього застосовують локальне внесення чорнозему в садивні ями (довжиною 1,4 м, шириною і глибиною 0,7 м) і траншеї (шириною і глибиною 0,7 м).

Для поліпшення водного режиму ґрунту рекомендується влаштування водоупорів на глибині 100 – 120 см. Це сприяє додатковому нагромадженню 40 – 60 мм продуктивних запасів вологи.

На залишеній частині порушених площ (25 – 30 %), які являють собою останні гірські виробки і прилеглі до них схили, різні траншеї, відкоси зовнішніх і внутрішніх відвалів тощо, формуються біокісні системи іншого цільового призначення (без ґрунтового покриття). Це лісові насадження, кормові й мисливські угіддя, водойми, рекреаційні зони, будівельні та інші об'єкти.