4. Агропромислова інтеграція та агропромисловий комплекс.
Агропромислова інтеграція – це процес встановлення сталих прямих зв’язків селянських господарств із підприємствами та організаціями суміжних галузей (промисловості, транспорту, сфери заготівлі, зберігання, переробки і реалізації продукції, а також обслуговування сільського господарства).
Форми агропромислової інтеграції залежать від того, на якому рівні здійснюється цей процес.
У масштабі всієї країни і у великих регіонах інтеграція знаходить прояв через посилення міжгалузевих зв’язків сільського господарства, формування і розвиток галузевих та регіональних агропромислових комплексів.
На рівні підприємств і районів агропромислова інтеграція знаходить прояв в утворенні різних агропромислових формувань – агропромислових підприємств, об’єднань і комбінатів, агрофірм, районних агропромислових об’єднань, виробничих і науково-виробничих систем.
Завдяки взаємозв’язку і взаємодії сільського господарства з іншими галузями економіки формується цілісна багатогалузева організаційно-економічна система, орієнтована на виробництво продукції із сільськогосподарської сировини та її реалізації споживачам.
У результаті поглиблення агропромислової інтеграції формується агропромисловий комплекс.
Агропромисловий комплекс (АПК) – це організаційно-економічна форма інтеграції сільськогосподарських і промислових видів діяльності; сукупність галузей національної економіки, зайнятих виробництвом сільськогосподарської продукції, її зберіганням, переробкою і доведенням до споживача, а також виробництвом відповідних засобів виробництва.
Структура АПК визначається особливостями сільськогосподарського виробництва як результату взаємодії різних груп факторів і законів – природно-біологічних і соціально-економічних.
Відповідно до стадії відтворювального циклу в складі АПК виділяють такі сфери:
I – ресурсна: галузі, які забезпечують АПК засобами виробництва і виробничими послугами, включаючи будівництво, ремонтні і меліоративні роботи;
II – аграрно-сировинна: власне сільське та лісове господарство. У сільськогосподарському виробництві виділяють дві галузі: рослинництво і тваринництво;
III – переробна: галузі, що займаються заготівлею, зберіганням, переробкою, транспортуванням та реалізацією сільськогосподарської продукції;
IV – виробнича і соціальна інфраструктура: галузі, які забезпечують загальні умови соціально-економічного розвитку, - шляхово-транспортне господарство, зв'язок, складське і тарне господарство, підготовка кадрів, житлові і культурно-побутові об’єкти, в тому числі заклади охорони здоров’я та ін.
В Україні склалася структура АПК характерна для країн з відносно низьким рівнем господарського розвитку. Основна частина капіталу і робочої сили зайняті в галузях I і II сфери, тобто в самому сільському господарстві і виробництві засобів виробництва; у переробній (III) сфері задіяне непропорційно мало ресурсів (включаючи оптову і роздрібну торгівлю). Недостатньо також розвинута виробнича і соціальна інфраструктура (IV сфера). Усе це зумовлює і недостатню загальну ефективність АПК, значні втрати продукції на шляху до споживача.
У країнах з розвиненою ринковою економікою структура АПК значно відрізняється за рахунок більшої питомої ваги III сфери (насамперед харчової промисловості, системи торгівлі, громадського харчування).
Економічне об’єднання підприємств, що інтегруються, може набувати різних форм. Умовно їх можна поділити на дві основні групи – горизонтальні та вертикальні. І в тих, і в інших знаходять відбиття і конкретне втілення об’єктивний процес зростання усуспільнення виробництва, але в різних площинах.
Горизонтальна інтеграція виникла значно раніше, ніж вертикальна. Вона знаходить прояв у зростанні частки великого виробництва в межах галузі. Цей процес ґрунтується на концентрації і централізації виробництва та капіталу, створенні спільних великих підрозділів з виробництва певної продукції. Це можуть бути комплекси, фірми, ферми, колективні, державні та кооперативні господарства.
Під вертикальною розуміють інтеграцію поза будь-якою однією галуззю. Вплив підприємства-інтегратора поширюється на суміжні галузі виробничої та економічної діяльності, які нерозривно пов’язані з ним у процесі виробництва певного продукту, його переробки і збуту. На відміну від промислового виробництва тут поєднуються неідентичні типи виробництва і діяльності. Найчастіше фірмою-інтегратором виступають промислові або збутові підприємства, які диктують фермерам чи сільськогосподарським і промисловим підприємствам технологію виробництва, умови постачання і збуту товарів, ціни, якість продукції. Інакше кажучи, вони є координаторами і організаторами виробництва. Така інтеграція охоплює сільське господарство, переробну промисловість, торгівлю, складське господарство, перетворюючи їх на органічну систему з єдиним управлінням. Організаційною формою об’єднання є агропромислове об’єднання.
Вертикальна інтеграція здійснюється у двох напрямах – встановлення вертикальних зв’язків на засадах договірних відносин між формально незалежними партнерами і прямого включення раніше самостійних підприємств до складу торгового чи промислового об’єднання, яке у такий спосіб стає агропромисловим. У результаті вертикальної інтеграції значно зростає ефективність виробництва кінцевого продукту, оскільки знижуються витрати виробництва у технологічній ланці, починаючи з виробництва і закінчуючи реалізацією готової продукції, відмови від проміжних ланок в організації та управлінні тощо.