4. Основні проблеми та перспективи розвитку овочівництва в Україні

Спад попиту на продукти плодоовочевого підкомплексу зумовлений, перш за все, зниженням реальних доходів населення, а також зростанням розміру податків та інших необхідних платежів, обмеженістю експортних можливостей його галузей.

Пропозиція цих видів продукції зменшилася через скорочення їх вітчизняного виробництва. Тільки за 1994--1995 рр. валовий збір овочів на усіх категоріях господарств України зменшився (порівняно з 1992--1993 рр.) на 3% .У 1995 р. у розрахунку иа душу населення вирощено всього лише 115 кг овочів. Головною причиною зменшення обсягів виробництва плодоовочевої продукції є порушення основних агротехнічних прийомів вирощування відповідних культур через слабку матеріально технічну базу господарств і різке подорожчання енергетичних та інших ресурсів. Зменшилося внесення органічних і мінеральних добрив, порушуються його строки, а також не дотримуються необхідне співвідношення поживних речовин і режими зрошення вирощуваних культур.

У звязку з подорожчанням отрутохімікатів і пального в останні роки значно погіршився захист рослин від шкідників і хвороб. Зниження виробництва плодоовочевої продукції є також наслідком її великих втрат через несвоєчасне збирання врожаю, нестачу сховищ, електроенергії, пального, незадовільне забезпечення господарств тарою і спеціальним транспортом, труднощі із збутом вирощеного врожаю.

До Спаду виробництва призвели ряд негативних тенденцій у розвитку овочівництва, зокрема-- скорочення ресурсів, зниження ефективності їх використання, послаблення виконавчої та технологічної дисципліни, зменшення стимулів до інвестування і розвитку НТП, скорочення можливостей щодо них. Майже припинено оновлення машинно-тракторного парку господарств, не забезпечується навіть просте відтворення виробництва. Скасувавши держзамовлення на овочі держава, по суті, відвернулася від своїх господарств. Посилився процес деспеціалізації виробництва в галузі, збільшилася реалізація плодоовочевої продукції та промислових товарів шляхом бартерних угод і за допомогою послуг посередницьких організацій. Поглиблення кризових явищ в овочівництві, зумовлено також згубною ціновою політикою держави, яка не тільки не сприяє розширеному відтворенню виробництва їх продукції та зміцненню відповідних господарств, а приводить їх до межі банкрутства.

Нині нова вартість плодоовочевої продукції є у 2--3 рази нижчою, ніж промислові товари.До того ж торговельні та заготівельні організації, часто затримуючи розрахунки за викуплену у сільськогосподарських підприємств плодоовочеву продукцію, додатково завдають їм значних збитків.

Закупівлю на місці виробництва не налагоджено, а укладання договорів між заготівельними організаціями і населенням на поставки надлишків вирощеної ними продукції та зустрічний продаж йому дефіцитних промислових товарів не практикується. Тому значна кількість вирощеного на присадибних ділянках гине або згодовується худобі, а в містах на нього--надмірно високі роздрібні ціни.

Прогнозні розрахунки свідчать про кілька можливих варіантів зміни місткості та структурного наповнення внутрішнього ринку України на найближчу перспективу. Зокрема, якщо платоспроможний попит населення збільшиться і досягне найвищого рівня за останні 10 років, то незадоволена потреба в продуктах овочівництва і баштанництва становитиме 25,6 % .

При сучасному ж рівні попиту населення нереалізованими залишаться близько 7 % запропонованої на ринку продукції овочівництва. Якщо ж спад реальних доходів населення продовжиться, то обсяг продуктів овочівництва, який надійде на ринок, перевищить дійсний попит на них на 9 %.

У найближчій перспективі (2012-2013 роки) дійсний попит на овочеві культури очікується в межах 4,5 млн. т -- 2 млн. т. Потреби споживачів внутрішнього ринку України у цих продуктах задовольнятимуться за рахунок вітчизняних товаровиробників на 98--99 %, тобто вони зможуть реалізувати 4,45 млн. т. овочево-баштанних культур.Україна зможе також запропонувати на зовнішній ринок 357 тис. т овочево-баштанних культур. Прогнозоване насичення внутрішнього ринку і необхідність виконання експортних торговельних зобовязань зумовлюють потребу збільшити до 2012-2013 року виробництво овочів в у всіх категоріях господарств України на 5 % та довести обсяги їх виробництва, відповідно, до 5786 тис. т. Проте наявність необхідної кількості продукції буде лише першою передумовою для формування ринку продуктів харчування. Низькі, конкурентоспроможні затрати на виробництво продукції -- друга передумова. І нарешті,вирішальне значення матиме постійне забезпечення високої якості запропонованих на ринку продуктів.

У перспективі відбудуться істотні зміни в структурі наповнення внутрішнього ринку України продуктами плодовоовочевого підкомплексу. Зокрема, очікується значне зростання пропозиції продукції господарств населення і зменшення -- відповідно, суспільних господарств.

Аналіз еластичності попиту за доходами показує, що з скороченням своїх доходів споживачі розширюватимуть купівлю продуктів низької категорії (коефіцієнт еластичності становить 0,3--0,35) -- капусти, столових буряків, огірків, картоплі. Тому виробництво цих продуктів має більші шанси на розширення.

Щоб подолати негативні тенденції в розвитку ринку продуктів плодоовочевого підкомплексу, необхідно, насамперед, посилити державне регулювання ринкових відносин, підвищити ефективність використання ресурсів, розширити державну допомогу господарствам. Держава може здійснювати регулювання ринку через цінову і кредитно-податкову політику, а також через створення відповідних умов для зміцнення матеріально-технічної бази господарств, удосконалюючи податкову систему і систему інших аспектів регулювання ринку,--для того, щоб посилити прагнення до інвестицій і розвитку НТП.

Цінова політика держави тільки тоді буде ефективною, коли ціни на сільськогосподарську продукцію (і в тому числі -- на плодоовочеву й виноградну) забезпечать необхідні темпи розширеного відтворення виробництва, а прибуток на вкладений капітал буде не нижчим, ніж при інших можливих напрямах його використання. Це є можливим за умови державних дотацій плодоовочевого виробництва і скасування ПДВ.

Що ж до кредитної політики, то тепер доцільно видавати безпроцентні кредити на закладання насаджень і догляд за ними до вступу їх а експлуатаційний вік, а також у 8--10 разів зменшити існуючі кредитні ставки і в 2--3 рази продовжити строки повернення кредитних сум. Нинішні -- надто високі -- проценти на позиковий капітал буквально розорюють сільськогосподарські підприємства.

Поліпшити економічне становище господарств могло б впровадження такого заходу, як відшкодування з бюджету суми ПДВ, виплаченої поставщикам за виконані роботи, надані послуги, придбані матеріальні ресурси, пальне, основні засоби виробництва і нематеріальні активи.

У період переходу до ринкової економіки -- поряд з розвитком нових, конкурентоспроможних, джерел поставок засобів виробництва, а також нових каналів збуту, зберігання, переробки і розподілу продукції -- необхідно поліпшити державні поставки та відновити держзамовлення на продукцію, що має охоплювати до 85% валового збору овочів у державних підприємствах, 70% валового збору овочів у колективних господарствах, а також 30 % валового збору овочів у фермерських господарствах і підсобних господарсвах населення. Доцільно широко практикувати укладання фючерсних контрактів, пільгове кредитування сільськогосподарських підприємств, забезпечення зустрічного продажу їм необхідних ресурсів за пільговими цінами.

Слід розширити захист вітчизняних товаровиробників, і зокрема:

· збільшити митний податок на імпорт свіжої плодоовочевої продукції та продукти її переробки;

· скасувати попередню оплату на вивезення овочів;

· ввести граничну торговельну надбавку (не більшу від 20 %) на вітчизняну виноробну продукцію;

· створити сприятливі умови для ввезення ресурсів, необхідних для впровадження прогресивних технологій вирощування і переробки плодоовочевої продукції, звільнивши господарства від сплати митного податку та ПДВ;

· реалізувати комплекс заходів по розширенню зовнішнього ринку цих продуктів, збільшивши їх експорт у 15--20 разів.

Державна допомога повинна мати мету і непрямий характер -- це прийняття законодавчих актів щодо розвитку конкуренції, забезпечення ринковою і статистичною інформацією, встановлення і контроль за дотриманням стандартів якості, митний протекціонізм тощо.

Якщо ж держава продовжуватиме самоухилятися від регулювання ринку (що має місце тепер), то подальше зростання цін на промислові товари, відповідне зменшення мінової вартості продукції овочівництва, садівництва і виноградарства, скорочення місткості внутрішнього ринку через зниження купівельної спроможності населення неминуче призведуть до ще більшого спаду виробництва і банкрутства господарств.

В умовах ринкової економіки платоспроможність підприємств і своєчасність взаєморозрахунків із замовниками набувають винятково важливого значення, і особливо -- у плодоовочевому підкомллексі, оскільки продукція в свіжому вигляді мас бути реалізована за короткі строки і за вигідними цінами. За такої ситуації виникає необхідність інтенсивного використання наявних виробничих потужностей і ресурсів, підвищення ефективності ведення овочівництва відкритого й закритого грунтів, а також садівництва і виноградарства, що є можливим лише при оптимальних розмірах галузей і створенні сприятливих умов для їх функціонування. Це також зумовлює певні зміни в розвитку спеціалізації, кооперування та інтеграційних процесів на рівні господарств, районів, областей і природно-економічних зон.

Скорочення і подорожчання виробничих ресурсів викликають необхідність поліпшити їх використання, і перш за все -- за рахунок удосконалення територіального розміщення виробництва продукції. Його раціональне розміщення сприятиме прискоренню темпів зростання продуктивності праці в галузі, підвищенню конкурентоспроможності її продукції, збільшення прибутку на капітал. Найефективніше використання ресурсів можна добитися лише тоді, коли кожний продукт вироблятиметься в регіонах з найсприятливішими природно-економічними умовами, тобто при поглибленні зональної спеціалізації овочівництва.

Дуже важливо стимулювати розвиток колективного, присадибного і фермерського городництва. Необхідно поліпшити їх наукове забезпечення, збільшити випуск спеціальних машин і реманенту для догляду за овочами на невеликих ділянках, розширити закупку плодоовочевої продукції в місцях й виробництва, організувати зустрічний продаж промислових товарів. Доцільно впровадити контрактну систему організації виробництва і збуту цієї продукції. Інтегровані формування по збуту і переробні підприємства повинні укладати договори (контракти) з господарствами на поставки їм протягом ряду років певної кількості відповідної продукції за договірними цінами. Одночасно слід ліквідувати всілякі обмеження на вивезення овочів. Треба дозволити селянинові відправляти вирощену ним плодоовочеву продукцію в будь-який час і на найвигідніший для нього ринок.

Проблему цілорічного забезпечення населення України плодоовочевою продукцією (і особливо -- жителів великих міст) неможливо розвязати без раціонального використання потужностей по їх зберіганню і товарній доробці на міських плодоовочевих базах і в торговельно-закупочних підприємствах.

Головним ризиком овочівництва зараз є не природні фактори - на перший план вийшли ризики адміністративні. Існування і перспективи овочівництва кардинально залежать від обраної стратегії розвитку сільського господарства і країни в цілому. Поки фінансові можливості українців не дозволяють їм витрачати на овочі більше 6% сімейного бюджету або 50-60 грн на особу щомісяця, розвиток овочівництва буде стримано.