Селекційна робота з сільськогосподарськими культурами

курсовая работа

1.12 Стійкість генотипів до загущення

Один з основних шляхів вирішення проблеми подальшого підвищення урожайності та стабільності генотипів -- створення та впровадження стійких до загущення гібридів. Підвищення густоти стояння, в першу чергу, повязано із збільшенням фотосинтетичного потенціалу фітоценозу [2].

Починаючи з 50-х рр. ХХ ст. в США відбулась переорієнтація морфобіотипів гібридної кукурудзи. На зміну форм із високою індивідуальною продуктивністю прийшли гібриди, які формують урожай не за рахунок збору зерна з однієї рослини, а за рахунок високої густоти посіву. Для гібридів, стійких до загущення, властива висока функціональна організація агрофітоценозу і, в цілому, вони краще адаптовані до умов інтенсивних технологій.

Вважається, що сучасні комерційні гібриди повинні не тільки мати господарсько -- цінні ознаки, а і позитивно реагувати на збільшення густоти посівів. Ця ознака особливо важлива для ранньостиглих гібридів, які характеризуються більш низьким генетичним потенціалом продуктивності в порівнянні з пізньостиглими формами. В процесі селекції негативна кореляція між скоростиглістю і продуктивністю має бути усунена за рахунок покращання елементів структури і загущення рослин на од. площі.

Перспективним напрямом є селекція безлігульних гібридів для їх використання в загущених посівах. Еректоїдне розташування листків у таких форм сприяє кращому освітленню нижніх листків і підвищенню інтенсивності фотосинтезу. Це дає можливість збільшити кількість рослин/га до 70--120 тис. проти 30--60 тис/га при вирощуванні звичайних гібридів. Селекція безлігульних гібридів ведеться з використанням генів lg1 і lg2. На їх основі створюються безлігульні аналоги гібридів або нові безлігульні самозапилені лінії з комплексом ГКО. Безлігульні гібриди можуть знайти найбільше застосування на зрошуваних землях.

Делись добром ;)