1.3 Склад ґрунту і застосування добрив

Ґрунт - це багатофазне природне тіло, речовина якого представлена такими фізичними фазами: тверда, рідка, газова та жива речовина організмів, що населяють ґрунт [7].

Тверда фаза ґрунту - це полідисперсна і полікомпонентна органомінеральна система, що утворює твердий каркас ґрунтового тіла. Вона формується в процесі ґрунтотворення з материнської гірської породи і в значній мірі успадкує її склад і властивості. Характеризується хімічним мінералогічним і гранулометричним складом, з одного боку, і складенням, структурою і пористістю - з іншого.

Рідка фаза ґрунту - це вода в ґрунті, ґрунтовий розчин, що заповнює її пори.

Газова фаза ґрунту - це повітря, що заповнює у ґрунті пори, вільні від води. Його склад істотно відрізняється від атмосферного і динамічний у часі.

Жива фаза ґрунту - це організми, що його населяють і беруть участь у процесі ґрунтотворення. До них відносяться численні мікроорганізми (бактерії, актиноміцети, гриби, водорості), представники ґрунтової мікро- і мезофауни (найпростіші, комахи, червяки та інш.), кореневі системи рослин.

Гранулометричний склад ґрунту

Гранулометричним (механічним) складом ґрунту називають масове співвідношення (відносний вміст у процентах) у його складі твердих частинок (механічних елементів) різної крупності. У вітчизняному ґрунтознавстві він визначається на основі відсоткового співвідношення у ґрунті фракцій фізичної глини (механічних елементів <0,01мм) і фізичного піску (механічних елементів >0,01мм). За класифікацією Н.А. Качинського (1958 року) виділяють пухкопіщані, звязнопіщані, супіщані, легкосуглинкові, середньосуглинкові, важкосуглинкові, легкоглинисті, середньоглинисті і важкоглинисті ґрунти [9].

Мінералогічний склад ґрунту

Основну частку речовинного складу мінеральних ґрунтів утворюють первинні (переважно кварц, польові шпати, слюди), а також вторинні мінерали (глинисті, оксиди і гідрооксиди, мінерали-солі), що успадковуються ґрунтом від ґрунтотворної породи, утворюються в процесі вивітрювання і ґрунтотворення. Особливу роль відіграють тонкодисперсні (<0,001 мм) глинисті мінерали (груп каолініту, гідрослюд, монтморилоніту, змішаношаруватих), що визначають важливі властивості ґрунтів: водно-фізичні, фізико-механічні, вбирну здатність ґрунту, наявність елементів живлення рослин.

Органічна речовина ґрунтів - це сукупність живої біомаси, органічних решток рослин, тварин, мікроорганізмів, продуктів їх метаболізму, а також специфічних новоутворених органічних речовин - гумусу [7].

Властивості ґрунтів характеризуються вмістом елементів живлення в них. Розрізняють валові запаси поживних речовин та вміст їх у доступних для рослин формах. Валові запаси - це загальний вміст азоту, фосфору, калію чи будь-якого елемента живлення в ґрунті. Ці запаси значно перевищують винос поживних речовин з урожаєм культури. Але основна маса поживних речовин міститься в ґрунті у вигляді сполук, недоступних для безпосереднього живлення рослин. Чим більші валові запаси поживних речовин, тим вища потенційна родючість ґрунту. Валові запаси поживних речовин у ґрунтах дуже різні. Їх показують у відсотках до маси ґрунту або в т/га (Табл. 1.1).

Таблиця 1.1 Валовий вміст поживних речовин в орному шарі різних ґрунтів

У ґрунті поживні речовини перебувають, як правило, в недоступних для рослин сполуках. Більшість азоту входить до складу органічних речовин ґрунту, переважна кількість фосфору знаходиться у важкорозчинних мінеральних сполуках і значна частина - у формі органічних сполук, основна кількість калію входе до складу нерозчинних алюмосилікатних мінералів. Тому для оцінки ефективної родючості ґрунту користуються даними про вміст у ньому доступних для рослин поживних речовин.

Детальне агрохімічне обстеження ґрунтів при складанні картограм дає змогу позначити на ній навіть окремі ділянки поля, що різняться між собою вмістом поживних речовин. Дані про вміст доступних форм азоту, фосфору, калію дають можливість диференційовано й ефективно застосовувати добрива на певному полі [9].