Розділ IV. Внутрішні води

Річки. В області налічується 170 річок довжиною понад 10 км із загальною протяжністю 4,45 тис. км та біля 1200 водотоків – струмків, довжиною менше10 км, загальною протяжністю біля 3,3 тис. км. Всі вони належать до басейну річки Прип’ять. Крім власне Прип’яті, що протікає в межах області на протязі 20 км, найбільшими річками є праві притоки: Стир, Горинь, Случ та їх притоки – Іква, Льва, Ствига, Устя.

Основний напрямок течії річок з півдня на північ зумовлений загальним зниженням у цьому напрямку висотних відміток поверхні. У межах Полісся похили річок невеликі і змінюються від 0,3 до 0,6 %. Тут річки мають широкі, із заболочуваними заплавами долини, в яких є багато стариць, озер. На півдні, в межах Волинської височини, похили водотоків значно більші і складають 1,0 – 1,5 % досягаючи 3,0 – 5,0 %. Тут долини річок вузькі та глибокі, ширина заплави невелика. Густота річкової мережі становить від 0,025 – 0,35 км/ км2 на півдні, знижуючись до 0,15 – 0,22 км/км2 на півночі. Живлення річок є змішаним, із переважаючим сніговим, частина якого є більш значною для поліських річок і меншою для річок лісостепової частини області.

Стік води є найважливішою гідрологічною характеристикою, яка через систему різноманітних показників дозволяє оцінити не тільки водність того чи іншого водотоку, але й кількісно виразити умови водоутворення на всій площі водозбору (шар стоку, модуль стоку). Стік річок області протягом року нерівномірний. Ця нерівномірність стоку визначається як зональними факторами (опади і випарування), так і азональними: геоморфологічною будовою басейнів, гідрогеологічними умовами, характером грунтів, рослинного покриву, господарської діяльності. Річка Устя протікає лише в Рівненській області Річка Устя сягає 68км.

Площа водозбору цієї річки становить близько 762 км2. Річка протікає з півдня

на північ області. Дана річка має два ліві притоки: річка Безодня(довжина-13км., площа водозабору 68,9 км2) та Устя(струмок)-(довжиною 24 км, загальна площа водозабору 126 км2).

Кліматичні умови басейну річки помірно-континентальний з теплим і вологим літом та м'якою хмарною зимою. На території басейну річки

Устя створюються передумови для надмірного зволоження території.

Домінантними грунтами на території річки Устя є такі типи, як дерново-

підзолисті оглеєні, світло сірі і сірі опідзолені, чорноземи підзолисті та торфові грунти. Більшість з характерних типів грунтів на даній території відзначаються низькою природною родючістю.

Природна рослинність представлена справжніми заплавними луками.

Провідні формації біломітничники, лучнокитники та ін. Переважають лучні

степи та широколистяні ліси. Найпоширеніші види водних безхребетних тварин: малощетинкові черви; клас п'явки, клас комахи та ін.

Озера і ставки.В області понад 500 озер різного походження (карстові, заплавні та інші).. Найбільш поширені заплавні озера, які є проточними, а інколи розміщюються безпосередньо на руслі головного потоку. Кількість таких озер визначається наближено, оскільки в посушливі роки вони можуть зовсім зникати. Проте й скидати ці малі озера з рахунку теж не слід, враховуючи, що навколо них формується своєрідна екосистема, а крім того вони виступають важливим регулятором поверхневого стоку, насамперед повеневого і паводкового. Другу велику групу складають карстові озера. Такі озера характеризуються більшими глибинами та стабільністю підземного живлення високою якістю води. Серед озер області найбільшими є: Нобель, Біле, Острівське, Сосно, Велике Почаївське. Карстові озера особливо поширені у північно-західній частині області, де крейдяний фундамент залягає аномально високо і підходить близько до поверхні.

На Рівненщині нараховується 561 ставок, загальною площею близько 64 км 2 і об’ємом води 74,3 млн. м3. Ці ставки побудовані для цілей риборозведення, водопостачання, боротьби з ерозією, тощо.

Глибина ставків рідко перевищує 1,0 – 1,3 м, що вимагає значних експлуатаційних витрат наідтримання їх життєдіяльності

Підземні води. Територія знаходиться в межах трьох артезіанських басейнів: Волино – Подільського, Прип’ятського та Українського. За даними [4] в області налічується 12 родовищ і 35 ділянок родовищ підземних вод, експлуатаційні запаси яких складають 452,3 тис. м3/добу. Ступінь розвіданності прогнозних ресурсів складає 13%. Водозбір прогнозних ресурсів води – 315,5 тис. м3/ добу.

За даними в 2011 році з природних водних об’єктів забрано 157,66 млн. м3 води, в т. ч. із поверхневих джерел 95,80 млн. м3 та з підземних – 61,86 млн. м3.

Водосховища. До водосховищ відносять штучні водойми, що створюються в результаті перекриття русла річки греблею (гребельні водосховища), або обвалування деякої території в заплаві річки (наливні водосховища). В області нараховується 13 водосховищ : Хрінницьке, Перинівське, Боберське, Осницьке, Немовицьке та ін..

Болота. Болота поширені на всій території Рівненської області. За генетичним типом рослинного покриву та складом торфу в області переважають евтрофні (низинні) болота. Вони поширені на всій території. Болотні екосистеми забезпечують екологічну рівновагу геосистем на значній території, регулюючи водний баланс, і є потужними природними фільтрами, що вбирають токсичні речовини завдяки рослинному покриву, який очищає атмосферу, а також зберігають генофонд рідкісних рослин, тварин і птахів.

Набагато менші площі зайняті оліготрофними (верховими) та мезотрофними (перехідними) болотами. Верхові і перехідні болота зосереджені переважно на півночі поліської частини області. Загальна площа боліт в області становить понад 112 тис. га, що складає 5,61% від загальної земельної площі.

Серед найбільших болотних масивів є: Кремінне у Рокитнівському і Сарненському районах у долині р. Льва та на межиріччі Льви і Ствиги, загальною площею 35 тис. га; Морочне у Володимирецькому і Дубровицькому районах на межиріччі Стубли і Горині, площею 5,7 тис. га; Коза Березина у Володимирецькому районі площею 5000 га; Неньковицьке та Радно в Зарічнянському районі відповідно площею 2,0 тис. га та 2,3 тис. га; болота Стеризівка та Копилівське у Рокитнівському районі площею відповідно 2,88 тис. га та 1,08 тис. га.

РОЗДІЛ V. ГРУНТОВО - РОСЛИННИЙ ПОКРИВ І ТВАРИННИЙ СВІТ

Ґрунтовий покрив. Географічний розподіл грунтів в нашій області підпорядкований загальним законам широтної зональності.

Залежно від зовнішніх фізико-географічних умов, в межах Рівненської області виділяють такі основні типи грунтів: дерново-підзолисті, сірі, опідзолені, чорноземні, лучні, болотні.

Дерново-підзолисті грунти займають більшу частину Полісся. Вони сформувалися під мішаними та хвойними лісами за участю трав'янистої рослинності на водно-льодовикових піщаних, глинисто-піщаних та супіщаних відкладах. За умов надмірного зволоження процес перегнивання органічних решток у дерново-підзолистих грунтах відбувається повільно і тому вміст гумусу у них незначний (1 -2%). Дерново-підзолистігрунти характеризуються негативними водно-повітряними властивостями та природною безструкіурністю. Завдяки вмісту сполук заліза та алюмінію, грунти мають кислу реакцію. Для підвищення родючості та ефективного використання дерново- підзолистих грунтів, необхідно вносити мінеральні та органічні добрива, проводити вапнування.

Сірі і темно-сірі опідзолені (лісові) грунти поширені на вододільних плато Волинської височини в південній лісостеповій частині області. Вони сформувалися під широколистою лісовою і різнотравно-злаковою рослинністю на суглинистих породах. В цих грунтах інтенсивніше ніж в дерново-підзолистих відбуваються процеси нагромадження органічних і мінеральних речовин, проте вміст гумусу залишається незначним (2-3%). Окрім того, сірі лісові грунти характеризуються підвищеною кислотністю та безструктурністю.

Темно-сірі опідзолені грунти, на відміну від сірих, містять 2,5-4,5% гумусу, мають слабокислу реакцію та добре розвинутий гумусовий горизонт (40-55 см).

Сірі та темно-сірі опідзолені грунти інтенсивно розорюються і використовуються для вирощування зернових, технічних, кормових і плодових культур.

Чорноземні грунти утворюють найцінніші земельні угіддя Рівненщини. Під широколистими лісами утворилися опідзолені чорноземи з зернисто-грудкуватою структурою, добрими агрофізичними властивостями та середнім вмістом гумусу 3,5-5,5%.

Під покривом лучно-степової рослинності в лісостеповій зоні Рівненської області утворилися типові чорноземи з потужним гумусовим горизонтом 120-130 см, який містить від З до 6% гумусу. Грунт має зернисту структуру і хороші водно- повітряні властивості, завдяки чому є дуже родючим.

Лучні та чорноземно-лучні грунти поширені по всій території області в заплавах річок та знижених вододілах. Вониутворилися під лучною рослинністю при неглибокому заляганні ґрунтових вод. Грунти багаті на поживні речовини (3-6% гумусу) і використовуються переважно під кормові угіддя та сіножаті.

Болотні грунти поширені на Поліссі та, фрагментарно, в межах Волинської височини та Малого Полісся. Утворилися в умовах надмірного зволоження та високого рівня ґрунтових вод.

Малородючі дерново-підзолисті та болотні грунти займають більшу частину території області. Для покращення їх якісного стану необхідно здійснювати органічне та мінеральне підживлення, проводити вапнування та гідромеліоративні роботи. Незважаючи на знижену природну родючість грунтів області, інтенсивність розорювання, особливо в лісовій зоні, є досить високою. Наслідком збільшення площі орних земель є розвиток водної ерозії. Вона проявляється в межах схилів Волинської височини, де поширені сірі та чорноземні грунти на лесовидних породах. Інтенсивна експлуатація земель та переосушування окремих ділянок під час меліорації зумовили розвиток вітрової ерозії, яка найбільше проявляється в Костопільському і Зарічненському районах. Тому при проведенні робіт по осушуванню заболочених ділянок, дуже важливо дотримуватись науково обгрунтованих підходів.

Особливо гострою проблемою для Рівненщини є радіаційне забруднення грунтів. Шкідливі радіонукліди стронцію, цезію потрапляють в організм людини через біологічний ланцюг живлення: грунт-рослини-тварини- людина. Щоб зменшити цей вплив, необхідно проводити меліорацію земель шляхом внесення калійних добрив та вапнування. [4]

Рослинний світ. Рослинний світ Рівненської області характеризується різноманітністю і багатством видів. Він складається з багатьох рослинних угрупувань. Заданими ТАндрієнко та І.Бережного на території Рівненської області налічується близько 1300 видів вищих спорових і насіннєвих рослин, що належать до 500 родів та 100 родин.

Сучасна флора Рівненщини сформувалася в кінці антропогенового періоду, після материкового зледеніння. Деякі реліктові рослини (рододендрон жовтий, меч-трава болотна)збереглися без змін протягом кількох геологічних епох і зараз зустрічаються в межах області.

Основними видами рослинності на території Рівненщини є лісова, лучна та болотна.

Лісами вкрито близько 800 тис.га, що складає 39% території області. За цим показником Рівненщина належить до лісозабезпечених регіонів України, оскільки її лісистість більш ніж в 2,5 рази перевищує середню по країні.

На Поліссі поширені мішані ліси. Вони вкривають рівнинні, злегка хвилясті ділянки з супіщаними дерново- підзолистими грунтами. Це можуть бути чисто соснові та сосноводубові ліси, де сосна панує в першому ярусі, а дуб - у другому. На піщаних найбідніших грунтах переважають соснові ліси, що називаються борами зеленомошниками. До них може домішуватись береза. В найбільш зволожених місцях, де грунтові води підходять близько до поверхні, поширені сосняки-чорничники, а на заболчених ділянках сфагнові сосняки. Невеликими масивами вздовж водойм зустрічається вільха.

Інший характер мають листяні ліси. Це здебільшого дубово-грабові ліси, які в межах Малого Полісся переходять в дубово-соснові з багатшим, ніж на Поліссі, трав'яним покривом.

Ялинові ліси представлені заростями ялини європейської з домішками берези та сосни. Вони невеликими острівцями зустрічаються на півночі Рівненщини.

По всій території області ростуть окремими масивами дубові (діброви), грабові\ березові, чорновільхові, осикові ліси.

Хвойні породи складають основу лісових масивів (68%). На м'яколисті породи припадає 21%, а на твердолисті 11% лісових площ.

Рівненщину по праву називають дивокраєм лісів. І справді, природа щедро обдарувала поліський край цим неоціненним скарбом. Ліс дає деревину, ягоди, гриби, лікарські рослини, дарує здоров'я і естетичну насолоду.

На жаль, є чимало негативних чинників, які призводять до зменшення лісових масивів. Серед них - Інтенсивне вирубування, пожежі, масова меліорація, вплив Чорнобильської аварії (забруднено радіацією більше 60% лісів).

У зв'язку з цим, виникає необхідність проведення масштабних лісовідновлюваних робіт, створення нових природо-заповідних об'єктів, проведення заходів, спрямованих на відновлення та збереження лісів.

Луки займають друге за площею території місце (після лісів) серед рослинних угрупувань Рівненської області.

Залежно від умов розміщення, вони поділяються на заплавні, суходільні і низинні.

Заплавні луки приурочені до заплав найбільших річок області (Горині, Случі, Стиру). Вони характеризуються найгустішим і найбагатшим видовим різнотравно-злаковим травостоєм (костриця, мітлиця, тонконіг, осока рання).

Суходільні луки займають підвищені ділянки вододілів. Покриті дрібнозлаковою рослинністю (тонконіг лучний,мітлиця, костриця).

Низинні луки поширені на зволожених межиріччях, долинах, терасах. Серед трав'янистої рослинності переважає конюшина біла і лучна, тимофіївка, осока звичайна. Лучні угіддя використовують під сіножаті, пасовища, кормові угіддя.

Болота займають, головним чином, північну, поліську частину області. Наявність великої площі боліт (більше 170 тис.га) - особлива риса природи Рівненщини. За походженням рослинного покриву виділяють такі різновиди боліт, як низинні, перехідні та верхові.

Низинні болота займають найбільшу площу і зустрічаються як на Поліссі, так і на півдні області в заплавах річок та понижених терас. Для низинних боліт характерний розвиток мохового покриву, трав'янистої рослинності, де переважають злакові та осока, підліску з крушини, вільхи, верби, черемхи, ліщини. Низинні болота живляться ґрунтовими водами, багатими на мінеральні речовини, тому 2/ З болотних рослин селяться на них.

Перехідні і верхові болота займають зниження між вододілами і поширені, головним чином, на Поліссі. Особливістю цих боліт є наявність сфагнового мохового покриву. Багато боліт осушено, і меліоровані землі використовуються в сільському господарстві. Болота виконують надзвичайно важливу воднорегулюючу функцію у природі. Тому надмірне осушення може призвести до порушення складних взаємозв'язків між природними компонентами: зниження рівня ґрунтових вод, обміління річок і джерел, збіднення рослинного і тваринного світу. Науково- обгрунтовані і виважені підходи і прогнози повинні стати визначальними при проведенні комплексу гідромеліоративних робіт. [3]

Тваринний світ. За даними відомого дослідника природи Рівненщини К.Татаринова в межах області зареєстровано 303 види хребетних, у тому числі: риб - 33, земноводних -11, плазунів - 7, гніздових і зимуючих птахів - 186, ссавців - 66 видів. Рівненська область розташована в зоні мішаних лісів і лісостепу. Кожна з цих зон характеризується специфічними рисами тваринного світу.

Фауна Полісся відзначається більшим розмаїттям. Тут водиться лось, козуля, олень благородний, дикий кабан, вовк, лисиця, куниця кам'яна та лісова, горностай, борсук. Найбільшою твариною Полісся є зубр. Довжина його тіла може сягати більше 3 метрів, а вага понад тонну. Цю тварину занесено до Червоної книги України. Зустрічаються іноді на Поліссі і представники північної лісової фауни - бурий ведмідь та рись. У водоймах на Поліссі водяться цінні хутрові звірі - видра та бобер. Із птахів в лісах поширені тетерев, рябчик, глухар, дрізд, а також рідкісні - лелека чорний орлан-білохвіст, журавель сірий.

Із плазунів зустрічаються гадюка звичайна, вуж звичайний, ящірка прудка, болотна черепаха, із земноводних - тритон, різні види жаб, одна з яких - ропуха очеретяна занесена до Червоної книги України.

Для лісостепової зони області характерне поєднання лісових і степових видів тварин. Тут більше, ніж на півночі області, водиться зайців, лисиць, білок, мишовидних гризунів, але менше вовків, диких кабанів, борсуків. На водоймах гніздиться багато водно-болотиих птахів (качок, куликів, журавлів, гусиних), а на полях і луках - перепілок, куріпок, шпаків, жайворонків.

Оцінюючи сучасний тваринний світ області, слід зазначити, що він зазнав істотних змін в результаті господарської діяльності людини. Наслідком такого впливу є зменшення і навіть зникнення окремих видів тварин. З метою раціонального використання і охорони фауни необхідно зберегти природні умови існування популяцій тварин, місця їх існування та розмноження. [3]