61. Система міжнародних політичних відносин: загальна характеристика
Серед пріоритетних напрямків політичних відносин важливе значення мають міжнародні. Вони є специфічним видом суспільних відносин. їх розуміють як складну систему політичних, економічних, дипломатичних, військових, інформаційних та інших відносин і зв'язків на двосторонніх, багатосторонніх, регіональних, континентальних та глобальних рівнях. Специфіка міжнародних політичних відносин полягає в тому, що: - порівняно із внутрішньо політичними вони мають ширший просторовий вимір; - дають характеристику взаємодії між двома й більше суб'єктами (державами, об'єднаннями, блоками); - основними суб'єктами виступають народи, держави, політичні й громадські структури; - їх прояв пов'язаний із широким спектром міжнародних норм і цінностей; - функціонування міжнародних політичних відносин переважно відбувається в рамках міжнародних політичних структур. Раніше в теорії міжнародних відносин для позначення взаємодії між суверенними державами використовувалося поняття «зовнішня політика». Проте сьогодні світова спільнота складається не тільки з незалежних держав, але і різних економічних, торгових, військових союзів, блоків і так далі, що склалися на двосторонній або багатобічній основі. Окрім них, на міжнародній арені активно діють Організація Об'єднаних Націй; міжнародні урядові і неурядові організації; а також спеціалізовані установи і організації, що займаються питаннями, соціального, економічного розвитку, проблемами роззброєння, безпеці. Всі вони є суб'єктами міжнародних відносин. Отже, міжнародні відносини є системою економічних, політичних, соціальних, дипломатичних, правових, військових і культурних зв'язків і взаємодій, які виникають між суб'єктами світової спільноти. Очевидно, що не всі взаємини між народами, державами, міжурядовими і неурядовими організаціями мають політичний характер. Проте у зв'язку з розширенням числа суб'єктів міжнародних відносин в політичній науці разом з поняттям «зовнішня політика» почав використовуватися термін «міжнародна політика». Під міжнародної політикою розуміються процеси вироблення, прийняття і реалізації рішень, що торкаються життя світового співтовариства. Міжнародна політика - це система економічних, правових, дипломатичних, ідеологічних, військових, культурних та інших зв’язків і відносин між народами, державами та групами держав, провідними соціальними, економічними і політичними силами й організаціям, що діють на світовій арені. Суб'єктами світової політики виступають держави, міжнародні об'єднання, політичні партія і рухи і т.п. На світовій арені, крім держав, з'явилося багато нових неурядових суспільних і гуманітарних організацій, угрупувань, союзів, діють суспільно-політичні рухи. Але роль їх залишається поки несумірною з роллю держав, на які покладена місія представляти в світовій політиці суспільство в цілому, а не яку-небудь окремо взяту соціальну групу або політичну організацію. Політологи підкреслюють, що держава - єдиний загальнонаціональний інститут, що має легітимні повноваження брати участь у відносинах з іншими державами, укладати договіри, оголошувати війну. Держави як і раніше залишаються основними суб'єктами світової політики. Разом з тим зростання числа міжурядових і міжнародних неурядових організацій робить правомірним твердження про формування нового світового політичного простору, в якому всі суб'єкти світової політики тісно взаємозв'язані. Цей термін відображає взаємодію всіх політичних сил в глобальному масштабі при рішенні питань забезпечення загального миру, безпеки, рівної для всіх прав і можливостей вільного розвитку і т.д.
62. Социальное партнерство - система институтов и механизмов согласования интересов участников производственного процесса: работников и работодателей, основанная на равном сотрудничестве. В системе социального партнерства интересы работников представлены, как правило, профсоюзами[1], интересы работодателей - союзами предпринимателей[2]. В так называемом трипартистском ее варианте третьим непосредственным участником процесса согласования интересов выступает государство, которое одновременно является и гарантом выполнения принятых соглашений. Согласование интересов достигается путем переговорного процесса, в ходе которого стороны договариваются об условиях труда и его оплате, о социальных гарантиях работникам и их роли в деятельности предприятия.
Развитие системы социального партнерства создает возможность достижения относительного баланса интересов работников и работодателей на основе сотрудничества, компромисса, ведет к социальному консенсусу. Оно служит действенным инструментом сочетания экономической эффективности и социальной справедливости.
63. Під рекрутуванням у політології розуміється процес відбору і просування людей до активного політичного життя. Суттєве місце серед різних рівнів процесу рекрутування займає рекрутування еліти. Формування еліти в кожній конкретній країні на кожному конкретному етапі її розвитку відрізняється значною своєрідністю. Існують, однак, загальні закономірності процесу входження людей у правлячу групу.
Універсальними є й основні системи рекрутування еліти. Система рекрутування - це механізм формування і відтворення еліти, що включає в себе критерії, порядок і коло осіб, які здійснюють відбір. У найбільш загальному вигляді уявлення про системи рекрутування у формі демократичної і аристократичної тенденцій були сформульовані ще Г.Моска. Сучасна наука трактує їх відповідно як антрепренерську систему і систему гільдій.
Система гільдій передбачає закритий і неконкурентний характер відбору, який здійснюється достатньо вузьким колом осіб (селекторатом), повільне просування кандидатів вгору, до влади. Відбір здійснюється з певних (досить обмежених) соціальних груп або партій. Щодо кандидатів висувається багато формальних вимог, покликаних підтвердити не стільки їх компетентність, скільки лояльність перед вищим начальством. Поновлення еліти відбувається повідано і нерегулярно. При антрепренерській системі відбір носить відкритий, конкурентний характер, здійснюється великим колом осіб (в ідеалі - всім населенням через вибори) і з різних за своїм становищем груп.
64.
Стиль лідерства як стійка відтворювана відмітна модель здійснення лідером своїх функцій фіксує своєрідність його поведінки, характер взаємодії з наближеним оточенням і послідовниками, ціннісні орієнтації, особливості прийняття рішень і низка інших факторів.
1. Найпоширеніша типологія акцентує увагу на характері взаємовідносин політика з найближчим оточенням
Відповідно відрізняють:
авторитарний стиль, який передбачає одноосібний спрямовуючий вплив лідер демократичний стиль. В цьому випадку для лідера характерне урахування інтересів і думок оточуючих його людей, залучення їх до прийняття рішень та стимулювання ініціативи відсторонений стиль проявляється у пасивній позиції лідера при здійсненні ним управлінських функцій і наданні достатньої самостійності виконавцям, а також в бажанні уникнути можливих конфліктів.
2. На основі такого критерію, як ставлення лідера до змін і здатності до інновацій, виділяють:консервативний стиль. Консервативні лідери орієнтовані на керівництво у відповідності з нормами, що раніше установилися. ініціативний стиль проявляється у здатності лідера виходити за межі загальновизнаних правил управління і в генерації нових ідей
3. Залежно від мети, на яку орієнтований політик, виділяють:\інструментальне лідерство, яке сконцентроване на досягненні поставлених завдань і відповідно вимагає від лідера та його команди високого рівня компетентності;емоційне лідерство, орієнтоване на установлення добрих стосунків з послідовниками.
4. Одна з найпопулярніших типологій опирається на ідею М.Вебера про різні типи легітимності.
Залежно від природи авторитету, на якому побудована влада лідера, у політології виділяють:традиційне лідерство, яке передбачає вплив, заснований на вірі послідовників у святість традицій (монархи, старійшини та вожді племен);харизматичне лідерство, що формується на основі віри населення у виключні особисті якості лідера;раціональне лідерство. Ресурси впливу лідера базуються на факті призначення або вибрання його на певну посаду. Саме такою легітимністю володіє більшість сучасних президентів і голів виконавчої влади.
- Авторитаризм
- 2. Базові типи політичної культури за Алмондом та Вебером: Патріархальний, підданства,активістській
- 8. Тоталітарний режим
- 9. Генеза та еволюція поняття «геополітика»
- 11. Головні функції політичних систем
- 12. Головні характеристики традиційних політичних систем
- 13. Громадянське суспільство: сутність та структурні елементи
- 14. Демократичний політичний режим
- 16. Засоби боротьби з тероризмом
- 17. Зміст системного підходу до вивчення політики
- 25. Об єднання громадян
- 28. Теологічна теорія
- 38. Політична еліта і лідерство в Україні
- 41. Політична поведінка
- 43. Політичний процес та його суб’єкти
- 52. Принципи правової держави
- 53. Причини та умови виникнення тероризму
- 55. Ресурси політичної влади
- 56. Реформа, революція, переворот, трансформація
- 61. Система міжнародних політичних відносин: загальна характеристика
- 65. Структура політичних партій
- 66. Структура політичної влади
- 67. Структура и орг.. Полит. Процесса
- 69. Суб єкти політичної влади
- 74. Сущность системного подхода по исследованию политической сферы
- 75. Сущность социального государства
- 81. Теории элит (г. Моска, в. Парето, р. Михельс). Теории лидерства
- 83. Теории лидерства: теория черт, определяющей роли последователей, ситуационная, синтетическая
- 84. Теологічна теорія
- 87. Типы партийных систем, их характеристика
- 88. Типы политической культуры: фрагментарная и интегрированная, тоталитарная, авторитарная и демократическая культура
- 92. Формы демократии: их сильные и слабые стороны
- 94. Формы тоталитарных режимов
- 97. Функции политической власти
- 98. Функции политической элиты