logo search
Metod_vkazivki_038_157-1_1

Зона степів

Зона степів межує на півночі з лісостепом. Тут формуються чорноземні ґрунти, які займають в Україні 16,5 млн.га. Клімат степової зони помітно різниться за широтами і в довготних напрямках. Із заходу на схід зони зростає континентальність і сухість. Безморозний період перевищує 180 днів. Рослини встигають утворити велику масу органічної речовини. Річна кількість опадів на більшій частці зони в середньому 400...500 мм. Випаровування значно перевищує річну кількість опадів. Тут створюється непромивний водний режим. Ґрунтові води лежать глибоко. Рельєф: на більшій частці території переважає рівнинний слабохвилястий рельєф з окремими підвищеннями, є типові западини і дрібні степові блюдця. На значній частині зони є балки та яри. Ґрунтотворчі породи: основними ґрунтоутворюючими породами в чорноземній зоні є леси і лесовидні відкладення, характерною межею яких є вміст карбонатів. Рослинність: трав'яниста рослинність дає велику кількість органічних залишків. Ліс є тільки по балках і западинах.

Ґрунтотворення. Основні ґрунти зони - чорноземи, утворилися під впливом дернового процесу в умовах степової рослинності і непромивного водного режиму. Окрім чорноземних ґрунтів в цій зоні зустрічаються: вилуговані-чорноземи, солончаки і солонцюваті ґрунти, солонці і осолоділі ґрунти, солоді, заплавні і болотні ґрунти.

Чорноземи характеризуються великими запасами органічної речовини, що виражається потужним гумусовим шаром з високим вмістом гумусу (4...12 і більше % у верхньому горизонті).

У профілі чорноземів виділяються наступні гене­тичні горизонти:

А0 + А + В1 + В2 + С

А0 – слаборозвинена дернина. Потужність 3...4 см. У орних ґрунтах - відсутній.

А - перегнійно-акумулятивний (гумусовий) горизонт, у вологому стані чорного кольору, структура грудкувато-зерниста, потужність від 20 до 55 см, перехід в наступний горизонт поступовий. Верхня частина горизонту в орних ґрунтах позначається як Аор .

В1 - нижня частка гумусового горизонту, світліше попереднього, структура грудкувато-зерниста або грудкувата, потужністю від 40 до 80 см. Поступово переходить в наступний горизонт.

В2 - перехідний горизонт буро-сірого кольору, внизу з палевим відтінком, з патьоками і язиками гумусу, структура грудкувата, перехідна до низу в грудкувато-призматичну, характерна наявність новоутворень карбонатів кальцію у вигляді псевдоміцелію і т.п.

С - материнська порода, містить багато карбонатів у вигляді псевдоміцелію.

У профілі чорноземів часто зустрічаються сліди діяльності землериїв (ховрахів, хом'яків і ін.) у вигляді так званих кротовин.

Потужність гумусового горизонту (А + В1) – 50-150 см і більше. Чорноземи містять багато елементів живлення: азот (N) - 0,2-0,5%; P2O5 - 0,15-0,30%; K20 - 2,0-2,5%. Реакція близька до нейтральної або слаболужної (рНн2о 6,5...7,5). Чорноземи володіють найкращими фізичними властивостями. Зерниста і зернисто-грудкувата структура верхніх шарів обумовлює хорошу повітря-водопроникність ґрунтів, пористість 55...60%. Великий зміст гумусу сприяє рихлому складенню ґрунтів при щільності гумусового шару 0,95...1,15 г/см3 і високій вологоємності. Це вказує на високу родючість чорноземних ґрунтів.

Класифікація чорноземів. Чорноземи України за ступенем вираження процесу чорноземоутворення ділять на наступні підтипи: 1) опідзолені; 2) вилуговані; 3) звичайні; 4) південні; 5) на щільних глинах; 6) літогенно-карбонатні; 7) літогенно-кислі.

Крім того, чорноземи діляться на види:

  1. за потужністю гумусового шару (А + В1) на: малопотужні (<40см), середньо потужні (48-80см), потужні (80-120см), надпотужні (>120см);

2) за вмістом гумусу у верхньому горизонті на: мало гумусні (<6%), середньогумусні (6...9%), високогумусні (> 9%).

Чорноземи опідзолені і вилуговані сформувались в лісостеповій зоні під лучною степовою рослинністю. В опідзолених чорноземах спостерігаються сліди опідзолення у вигляді кремнеземної присипки в дещо освітленому гумусовому шарі, слабо-кисла реакція, горизонт карбонатів - на глибині 1,3....1,5 м.

Вилуговувані чорноземи, на відміну від опідзолених, не мають крем'янистої присипки, в гумусовому горизонті, містять більше гумусу. Карбонати в гумусовому шарі відсутні. Лінія скипання залягає на глибині 90...120 см.

Типові чорноземи. У них найяскравіше виражені характерні властивості, властиві чорноземам. Відрізняються сильнорозвиненим гумусовим горизонтом (100...120 см) і великим вмістом гумусу.

Звичайні і південні чорноземи. Розташовані на південь від типових. Вони розвиваються в умовах посушливішого клімату під степовою ковило-типчаковою рослинністю. Мають менш потужний гумусовий горизонт і менший вміст гумусу. Південні чорноземи мають слаболужну реакцію, на глибині 1,5...2 м - гіпс, лінія скипання вища, потужність гумусового горизонту і зміст гумусу менші, ніж у звичайних чорноземів.

Літогенно-карбонатні чорноземи (приазовські, придунайські). Своєрідні представники південних чорноземів, відрізняються потужним гумусовим горизонтом 1,3...1,8 м і більше, але вміст гумусу в них невеликий, тому колір гумусового горизонту бурий або темно-сірий. Карбонати у вигляді псевдоміцелію розташовуються починаючи з поверхні. Ці ґрунти відрізняються високою продуктивністю.

Вилуговані чорноземні ґрунти. Зустрічаються разом з чорноземами в лісостеповій і степовій зонах. Приурочені вони до знижених елементів рельєфу при близькому заляганні ґрунтових вод. Відрізняються інтенсивнішим забарвленням, помітним оглеєнням в нижній частині профілю. Генетичні горизонти ті ж, що і у чорноземів. Скипання в горизонтах В1 або В2. Потужність гумусового горизонту (А+В1 ) 80...90 см і більше. Дуже родючі.

Заходи щодо підвищення родючості чорноземних ґрунтів: 1. оптимізація водного режиму шляхом: а) будівництва зрошувальних систем; б) використання для зрошення вод місцевого стоку; в) лісонасадження, снігозатримання та інші заходи щодо накопичення і збереження вологи; 2. поліпшення поживного режиму і збереження запасів гумусу - досягається правильною системою добрив, що поєднує внесення гною і мінеральних добрив; 3. збереження і відновлення структури - боротьба з водною і вітровою ерозією за допомогою правильної організації території, сівозмін, лісонасаджень і правильної системи обробітку ґрунту.