logo
Аграрна політика Білорусі

4. Проблеми агропромислового комплексу

Разом з тим, в аграрній галузі існують і проблеми. Основною проблемою агропромислового сектора економіки можна вважати низький рівень рентабельності сільськогосподарського виробництва. Наприклад, за підсумками роботи за 9 міс. 2009 р. рентабельність від реалізації продукції в цілому по сільськогосподарським організаціям району склала (-0,5%).

Причини економічних труднощів в аграрній сфері багатобічні, частина з них мають обєктивний характер, наприклад, постійне подорожчання матеріальних та енергетичних ресурсів, що імпортуються в республіку або виготовляються вітчизняною промисловістю з імпортної сировини і комплектуючих виробів.

Азотні і фосфорні добрива в республіці виробляються з імпортної сировини. Практично немає власного виробництва діючої речовини для пестицидів. Близько 90% паливно-мастильних матеріалів в країні виробляється з нафти, що імпортується. Немає власного газу. Тому ціновий механізм на ввезену в республіку продукцію складно піддається регулюванню на національному рівні. Проте неефективна робота деяких підприємств аграрного сектора країни пояснюється і недостатнім професіоналізмом частини керівників і фахівців, вибором у ряді сільськогосподарських організацій неправильних стратегічних підходів, недосконалістю застосовуваних технічних рішень і технологій як у рослинництві, так і в тваринництві.

Виходячи з нинішнього стану внутрішнього і зовнішніх продовольчих ринків і необхідності суттєвого підвищення конкурентоспроможності білоруської продукції слід невідкладно удосконалити спеціалізацію галузі з урахуванням ефективного і раціонального використання природних і трудових ресурсів, накопиченого і створюваного в перспективі виробничого потенціалу [9, c. 26]. Проведений аналіз свідчить, що до теперішнього часу направляються в АПК бюджетні кошти часто використовується недостатньо ефективно, тому що більша їх частина використовується не на створення інноваційної інфраструктури, а на вирішення поточних завдань: обслуговування кредитів, здешевлення сільськогосподарської техніки, компенсації зростання цін на основні матеріальні ресурси (нафтопродукти, добрива, засоби захисту), а також на придбання матеріальних ресурсів, які безоплатно або за зниженими цінами передаються сільгосп організацій. На прямі інвестиції спрямовується не більше чверті виділених коштів.

Існуючий порядок державної підтримки породив утриманство кадрів. Сьогодні певна частина керівників і фахівців у матеріальному та фінансовому забезпеченні сподіваються на державу, ігноруючи заходи щодо підвищення ефективності власного виробництва. Тому пріоритетне використання консолідованого бюджетного фонду підтримки сільгоспвиробників - фінансування великих окупаємих обєктів на основі бізнес-планів, що пройшли сувору державну експертизу.

З державної точки зору, було б доцільним Національному банку Республіки Білорусь диференціювати відсоткові ставки за кредито отримувача, знизивши їх для агропромислового комплексу та підвищивши для галузей, що мають короткий за часом оборот капіталу [4, c. 17].

Сьогодні АПК представлений розрізненими субєктами господарювання, не звязаними єдиною ідеологією в ланцюзі виробництво - переробка - реалізація. У більшій мірі в їх діяльності передбачаються вузько корпоративні цілі. Взаємовідносини між партнерами частіше будуються на принципах отримання вигоди за рахунок інших, що завдає шкоди аграрної галузі в цілому.

Для реального надання пріоритету економіці в АПК основним показником варто встановити прибуток з урахуванням умов господарювання. Він буде найбільш обєктивно характеризувати рівень господарювання на землі і ділові якості керівників і фахівців.