ВСТУП

Управління земельними ресурсами охоплює весь спектр суспільних відносин - від соціального до економічного, правового, екологічного та інших видів управління. Разом з тим, земельні ресурси мають ряд властивостей і особливостей, які не залежать від системи суспільних відносин і не притаманні іншим засобам виробництва. Це, зокрема, те, що земля є продуктом природи і виникла та існує незалежно від волі і свідомості людини. По-друге, земля, на відміну від інших засобів виробництва, при раціональному використанні не зношується, не зменшує свої корисні властивості. По-третє, використання землі повязане з просторовою постійністю місця та обмеженістю території, тоді як інші засоби виробництва в міру розвитку продуктивних сил кількісно збільшуються і якісно видозмінюються.

Раціональне використання земельної ділянки є похідним щодо її цільового призначення, адже лише оперуючи чітко встановленою метою експлуатації землі можна розробляти перелік конкретних методів її використання, визначати особливості розміщення продуктивних сил у межах ділянки, встановлювати склад земельних угідь, а також здійснювати контроль за раціональністю землекористування тощо. Таким чином, цільове призначення слід визнати головним джерелом обовязків землекористувача, а отже - особливо важливою характеристикою земельної ділянки.

По суті, саме встановлюючи цільове призначення земель держава забезпечує особливу охорону земель як основного національного багатства, реалізуючи, таким чином, положення статті 14 Конституції України від 28.06.1996 № 254к/96-ВР [1].

Земельна ділянка, на відміну від інших обєктів права власності, відносно яких власник вправі здійснювати будь-які дії (знищувати, псувати, споживати тощо), має використовуватися виключно відповідно до її цільового призначення, причому навіть невикористання ділянки також є правопорушенням.

Цільове призначення земельної ділянки - визначений законодавством правовий режим її експлуатації (використання), який забезпечує реалізацію права користування земельною ділянкою у такий спосіб, що відповідатиме суспільним інтересам та не завдаватиме шкоди навколишньому природному середовищу [2].

Відповідно до статті 19 Земельного кодексу України від 25.10.2001 № 2768-Ш [3] до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними обєктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим.

Людство поступово усвідомлює, що відбувається глобальне забруднення навколишнього середовища, природні ресурси вичерпуються, і особливо головний з них - вода.

Водні ресурси України в сучасних умовах - один з головних лімітуючи чинників розвитку і розміщення продуктивних сил. Вони також повною мірою визначають рівень життя і здоровя населення.

Для підтримання природно-екологічної рівноваги в навколишньому природному середовищі і забезпеченні сталого розвитку держави необхідне удосконалення управління використання, охороною і відновленням водних ресурсів та беззастережне виконання екологічних вимог.

1. ОСОБЛИВОСТІ ПРАВОВОГО РЕЖИМУ ВОДНОГО ФОНДУ