1.1 Характеристика ґрунтово-кліматичних зон Сумської області

Згідно даних Сумської метеорологічної станції середньорічна кількість опадів складає 506 мм, з відхиленням по роках від 9 мм, до 50 мм.

Таблиця 1.1 Розподіл опадів по місяцях

Тривалість безморозного періоду складає 155 днів.

Сума активних температур вище +10 С - 156 днів, що складає 2500-2600 С.

Кількість опадів за період вегетації 280-310 мм,60%річної норми (170-190 дн)

Гідротермічний коефіцієнт дорівнює 1,1-1,2

Сніговий покрив має товщину: у грудні 20 см; у січні 39см; у лютому 35см

Таблиця 1.2 Середня температура повітря С по місяцях

Час останніх морозів (в середн.) І дек квітня, з відхиленням від 1.04 до 20.05.

Час перших морозів (в середн.) І дек жовтня, з відхиленням від 11.9 до 27.10

Перехід середньодобової температури повітря через +5С весною (в сер) 18.04 з відхиленнями від 15.04 до 20.04

Перехід середньодобової температури повітря через +10С весною 28.04 Перехід середньодобової температури повітря через+5С восени (в серед.) 16.10 відхиленнями від 11.10 до 20.10

Наприкінці минулого століття В. Докучаєв, основоположник наукового ґрунтознавства, довів, що характер ґрунту залежить від особливостей певних чинників; клімату, рослинності, рельєфу, типу порід, з яких утворюється ґрунт тощо. Тісний звязок з основними елементами ландшафту, якими і є названі чинники, залежність від них його характеру, дозволила Б. Полинову назвати ґрунт дзеркалом ландшафту. І дійсно, у ґрунті, як у дзеркалі, відображаються всі особливості природно-історичних умов його утворення. Водночас ґрунт є основним засобом сільськогосподарського виробництва, у процесі якого людина суттєво змінила його характер. Ландшафт - складна жива система, ділянка земної поверхні, обмежений природними рубежами, утворюється взаємодією 5 компонентів: гірських порід, ґрунту, води, повітря та біоти. У результаті взаємодії цих компонентів і процесів їх буття і формується природний ландшафт.

Природні умови Сумської області, клімату, рослинності, порід, рельєфу обумовили формування в її межах різноманітних типів ґрунтів. На особливостях розвитку ґрунтового покриву позначилася й тривала господарська історія їх використання. Внаслідок усіх цих факторів ґрунтовий покрив області характеризується значною строкатістю (Рис. 1.1).

Рис.1.1 Ґрунтовий покрив Сумської області

Та попри різноманітність видів ґрунтів, які зустрічаються у межах області, простежується низка чітких закономірностей їх географічного розподілу і топографічного розміщення.

Територія області розташовується в межах двох фізико-географічних зон мішаних лісів та лісостепу, що обумовлює характер поширення ґрунтів, рослинності, тваринного світу й ландшафтів. Зона мішаних лісів характеризується значним розвитком хвойних лісів, під якими сформувалися дерново-підзолисті ґрунти, лісостепова-сірих лісових ґрунтів, які сформувалися під дібровами, та чорноземів, характерних для степових угруповань. Усі ці ґрунти нині практично повністю розорані й зайняті сільськогосподарськими угіддями. Повсюдно в області по заплавах річок розвинуті дернові, лучні, лучно-болотні і болотні ґрунти. Болотні ґрунти зустрічаються в районах зниженнях місцевості і на поза заплавних просторах Полісся. На перших надзаплавних терасах під сосняками (борами) сформувалися дерново-підзолисті ґрунти легкого механічного складу (піщані та супіщані). Внаслідок розвитку ерозійних процесів ці ґрунти на схилах часто бувають певною мірою змиті. У нижніх частинах схилів зустрічаються потужні намиті різновиди ґрунтів.

Дерново-підзолисті та сірі лісові. Найбільша північна частина області (Середино-Будський, Шосткінський, Ямпільський райони), що входить до складу Лівобережного Полісся, характеризується розвитком комплексу дерново-слабо- і середньо-підзолистих ґрунтів, серед яких зустрічаються відносно невеликі масиви дерново-підзолистих оглеєних ґрунтів, болотних та сірих лісових.

Дещо південніше (територія Глухівського, південь та південний схід Кролівецького, північ Путивльського району) аж до р. Сейм під дібровною рослинністю переважно на лесоподібних суглинках сформувалися сірі лісові ґрунти. Серед них зустрічаються досить великі масиви опідзолених чорноземів (наприклад, між селами Нова Слобода і Веселе), а також на значній площі -- дерново-підзолисті ґрунти. Сірі лісові ґрунти цього району представлені переважно світло-сірими та сірими лісовим ґрунтами. У ґрунтовому відношенні схожі масиви ґрунтів тут стрічаються й південніше від Сейму: північніше та західніше від м. Ромни, Тростянець та в районі с. В. Чернетчина.

Сірі лісові ґрунти утворюються під пологом дібров. У дібровах із рясним підліском у ґрунтах активно відбуваються процеси гумусонакопичення. Водночас високий вміст кальцію у деревному опалі дібровних лісів, а також першопочаткове багатство лесоподібних порід карбонатами різко гальмує розвиток під пологом цих лісів процесів підзолоутворення. Внаслідок цього зазначені ґрунти є так би мовити перехідним типом від дерново-підзолистих ґрунтів до чорноземів.

Підтипи сірих лісових ґрунтів у межах області характерні для різних елементів рельєфу. Так, світло-сірі лісові, ґрунти частіше зустрічаються на добре дренованих підвищеннях. На підвищеннях середнього рівня, а також на схилах переважають сірі лісові ґрунти. Темно-сірі лісові ґрунти займають відносно знижені плато та нижні третини пологих схилів. У разі залягання всіх цих ґрунтів на полях вони часто певною мірою с еродованими.

Сірі лісові ґрунти є досить родючими і відіграють суттєву роль у сільськогосподарському виробництві.

Чорноземи. На південь від р. Сейм Сумська область розташовується в межах типового лівобережного лісостепу зі значним розвитком переважно потужних та вилугуваних середньо- і малогумусних типових чорноземів. У межах цих районів процеси ґрунтоутворення відбувалися в умовах добре дренованої полого хвилястої рівнини, складеної карбонатними лісовидними суглинками. На них під степовою рослинністю й утворюються чорноземи.

На ділянках, які відносно слабо зволожуються з поверхні, залягають потужні карбонатні чорноземи. У цьому ґрунті карбонати знаходяться або на поверхні, або на глибині лише 2 - 30 см.

Вилугувані чорноземи сформувалися в умовах дещо більш інтенсивного зволоження з поверхні, аніж потужні чорноземи. Тому в них карбонати вимиті (вилугувані) у більш глибокі горизонти і залягають зазвичай на глибині 80--90 см. Потужність цих ґрунтів також менша і становить 80--90 см. Механічний склад та хімічні властивості цих ґрунтів близькі до властивостей потужних чорноземів.

На ділянках, які зазнавали впливу лісової рослинності (переважно дібровної), утворилися опідзолені чорноземи. Карбонати в них залягають на глибині 100 см і більше. Вміст гумусу в цих ґрунтах коливається близько 4% у верхньому горизонті.

Азональні типи. У замкнених зниженнях, де у весняний та осінній періоди відбувається більш-менш тривале застоювання поверхневих вод, утворюються осолоділі чорноземи та осолоділі лучно-чорноземні ґрунти. Вони характеризуються глибокою вилугуваністю, витісненням катіонів кальцію, магнію, натрію та заміщенням їх іоном водню (осолодіння). Внаслідок цього ґрунти мають кислу реакцію, білуватий збагачений кремнеземом горизонт чи по усьому профілю кремнеземну присипку погану структуру тощо. У глибоких безстічних зниженнях на невеликих площах, утворюючи комплекси з чорноземами та іншими фунтами, сформувалися солоді - ґрунти, в яких внаслідок тривалого поверхневого зволоження інтенсивно відбувалися процеси оглеєння, гідролізу та промивання із винесенням з фунту продуктів гідролізу. Солоді мають кислу реакцію, але досить високий вміст гумусу. Водночас вони характеризуються вкрай несприятливими фізичними властивостями. Нині майже всі чорноземи в області розорані і активно використовуються у сільському господарстві. Активне розорення цих ґрунтів спричинило прискорення ерозійних процесів.

Своєрідні темно кольорові карбонатні ґрунти сформувалися в місцях виходу на поверхню вапнякових порід, зокрема крейди (наприклад, поблизу сіл В. Чернетчина Сумського району й Грунівка Краснопільського району). Профіль цих ґрунтів вже з нижньої частини дернового горизонту збагачений шматочками крейди (так званий крейдяний хрящ).

У межах області у звязку з наявністю великої кількості річок, значного розвитку набули заплавні ґрунти. Залежно від гідрологічного режиму річок та їх розмірів на території області в загальному плані зустрічаються заплави двох типів: розчленовані, в межах яких чітко простежується диференціація на морфологічні частини, та нерозчленовані, з яких така диференціація відсутня або виражена вкрай слабко. До перших належать заплави таких досить великих річок області, як Сейм, Псел, Ворскла, а до других -- заплави малих річок: Сумки, Терну, Клевені.

Лучні заплавні ґрунти утворюються на алювіальних відкладах глинистого та суглинистого механічного складу. Вони характеризуються значною потужністю (до 70-80 см), високим вмістом гумусу (6-7%) та іншими ознаками. Характерним для цих ґрунтів є оглеєння, яке починається з глибини 40-60 см. Верхню частину профілю у цих ґрунтах утворює дернина горизонт, щільно переплетений коренями трав. У ґрунті на різній глибині також зустрічаються мушлі молюсків, які раніше знаходилися в алювії.

На низовинних ділянках заплав, у безстічних, а також притерасних зниженнях сформувалися лучно-болотні, дерново-болотні, торфянисто-болотні ґрунти та низовинні торфяники.

Лучно-болотні ґрунти відрізняються від лучних наявністю в них суцільного глейового горизонту, накопиченням з поверхні грубого гумусу, наявністю слідів оглеєння у вигляді іржавих та сизих плям від поверхні. У дерново-глейових ґрунтах у верхній частині профілю розташовується дерновий горизонт, який нижче змінюється сизим безструктурним глейовим горизонтом.

Торфянисто-болотні ґрунти характеризуються наявністю з поверхні невеликого за потужністю (20-30 см) торфяного горизонту, який нижче змінюється глейовим горизонтом, сизим, вязким, з великою кількістю іржавих плям та залізистих конкрецій.

У заплавах більших річок, де чітко простежується диференціація заплави на три основні її морфологічні частини (притерасну, центральну та прируслову), ґрунтовий покрив більш різноманітний. При цьому виявляється чіткий звязок ґрунтів певного типу з конкретними частинами заплави.

У прирусловій заплаві, де під час повеней спостерігаються найбільші швидкості течії води і періодично відкладається лите грубий піщаний алювій, утворюються легкі за механічним складом дернові слаборозвинуті шаруваті ґрунти. У них від поверхні розташовується непотужний (5-8 см) практично безструктурний дерновий горизонт, а нижче розміщуються тонкі (2-3 см) гумусовані та злегка оглеєні прошарки, які чергуються із шарами піску.

У центральній частині заплави під лучною злаково-різнотравною рослинністю сформувалися лучні ґрунти, особливості яких було охарактеризовано вище.

До притерасної частини заплави й поза заплавних просторів з поверхневим та з ґрунтовим током надходить значна кількість вологи. Внаслідок цього ґрунти тут формуються в умовах постійного надмірного зволоження. Так, у притерасній частині заплави формуються різні болотні ґрунти: переважно дерново-болотні, торфяно-болотні й торфяники. Усі ці фунти на контакті заплави з першою надзаплавною терасою часто бувають перекриті шаром піщаного делювію, який потрапляє сюди з тераси. Перші надзаплавні (борові) тераси характеризуються розвитком дерново-підзолистих, а також приховано підзолистих піщаних ґрунтів.

Рослинний світ Сумщини характеризується значним видовим багатством. Лише деревних і чагарникових порід на території області налічується понад 100 видів. Серед них аборигенні види: береза бородавчаста та пухнаста, бузина червона та чорна, бруслини європейська та бородавчаста, глоди обманливий, несправжньо-кривостовпчиковий, український, калина звичайна, клени гостролистий, польовий, татарський, липа серцелиста, тополі біла, чорна, тремтяча (осика), ялина європейська, інтродуковані види -- дуб північний (червоний), клен ясенелистий, сосни австрійська, Веймутова, Банкса, горіхи сірий та чорний, черемха паня з Північної Америки, сосни кримська та австрійська, модрини європейська та сибірська, бархат амурський тощо.

Степова і лучна рослинність. Крім широколистяних лісів, панівними у поза заплавних умовах колись були степи. Нині вони залишились лише на непридатних для обробки схилах. Добре збережені степові ділянки зазвичай характеризуються високою видовою насиченістю: на 10 м2 можна бути понад 100 видів квіткових рослин. Багато з них потребують охорони, зокрема сон чорніючий, астрагал шерстистоквітковий, шафран сітчастий, брандушка різнокольорова, ковила пірчаста та волосиста, горицвіт весняний (усі види, крім останнього, занесено до Червоної книги). У більш вологих місцезростаннях розвиваються лучні травостої. У їх формуванні беруть участь понад 400 видів квіткових рослин. Луки традиційно поділяють на материкові та заплавні. Перші у сухих умовах представлені дрібно травними угрупованнями, де домінують злаки - мітлиця тонка, зростають віскарія звичайна, любочки шорсткі, нечуйвітер волохатенький, перстач сріблястий тощо. На багатших ґрунтах у травостої переважає різнотравя: конюшина гірська, бедринець ломикаменевий, підмаренники мякий і справжній, жовтець багатоквітковий тощо. На вологих луках, що приурочені до нижніх частин схилів балок, лісових галявин, поширені ценози пахучої трави звичайної, тонконога лучного та костриці лучної. Різнотравну основу їх складають королиця, дзвоники розлогі, конюшина лучна тощо. У пласких зниженнях і улоговинах з багатими дерновими ґрунтами розпинаються злаково-різнотравні луки.

Найбільшу площу лучна рослинність займає у заплавах. Видовий склад рослин їх ділянок залежить передусім від тривалості заливання весняними водами, кількості та якості відкладеного намулу. Поблизу русла на слабко сформованих шаруватих ґрунтах переважають зарості кореневищних злаків бромопсиса безостого, пирію повзучого, на пісках - куничника наземного. Характерними для таких місць є зарості кремени, листки якої нагадують листки мати-й-мачухи, проте більші за розміром. Для рівнинних ділянок центральної заплави з багатими дерново-лучними ґрунтами характерні високопродуктивні луки з пануванням костриці лучної, тимофіївки лучної, лисохвосту лучного, з якими поєднуються численні бобові -- конюшини лучна, гібридна та повзуча, чина лучна, горошок мишачий, із різнотравя -- оман британський, любочки осінні. У більш вологих умовах зустрічаються жовтець їдкий, рутвиці проста і блискуча, плакун верболистий, чихавка звичайна. На підвищеннях, які навесні лише зрідка і ненадовго заливаються, розвиваються остепнені луки. Найчастіше тут домінують мітлиці тонка і тонколиста, тонконіг вузьколистий, типчак. Знижені ділянки, де надовго затримується повенева вода, зайняті болотистими луками тонконога болотного, бекманії, очеретянки, мітлиці повзучої, осоки гострої. У помірно густому травостої тут інколи трапляються лучні орхідеї - зозулинець болотний.