1. Огляд літератури

1.1 Стан та перспективи виробництва сої в світі та в Україні

Світовий ринок сої за останні 10-15 років є одним з найдинамічніших в аграрному секторі. У середньому щорічно у світі виробляється близько 150 млн. тонн насіння сої. Лідерами виробництва є США, Бразилія, Аргентина і Китай, які щорічно збільшують обсяги виробництва й вирощують близько 3/7 від загальносвітової кількості [22].

Якщо в 1960 році у світі вироблялося 31 млн. тонн сої, в 2003 році цей показник досяг 190,6 млн. тонн, в 2006-2007 році він склав 218,2 млн. тонн, в тому числі: США - 71,5 млн. тонн; Бразилія - 61,0; Аргентина - 47,0; Китай - 15,2; Індія - 7,9; Україна - 0,89; Росія - 0,78 млн. тонн. Практично культура сої забезпечила динамічний розвиток сільського господарства в тих країнах світу, де вона культивується на мільйонах і десятках мільйонів гектарів. Відомо, що в США за рахунок введення сої в сівозміну отримують 40 % приросту економічної ефективності сільського господарства [17].

Якщо всебічно оцінювати сучасну й потенційну роль сої у формуванні світових ресурсів білка, особливо у розвязанні проблеми харчового рослинного білка й олії, то всі інші зернобобові й білково-олійні культури, які хоч і відіграють важливу роль в окремих країнах (регіонах), все ж на глобальному рівні за обсягом виробництва поступаються соєвим бобам [14,18]. Основний напрямок використання сої в промислово розвинутих країнах - виробництво соєвої олії, макухи, шроту, білкових концентратів, ізолятів, текстуратів, борошна, молока, сиру. Страви й вироби, в які частково додані соєві інгредієнти, перерахувати неможливо [18].

Соєва олія відрізняється високим вмістом поліненасичених жирних кислот (85% від загальної кількості жирних кислот). Особливо високий вміст лінолевої кислоти, яка нормалізує вміст холестерину в крові, рівень кровяного тиску, стан серцево-судинної системи [14].

Актуальність збільшення виробництва рослинного білка гостро поставлена часом і перед Україною. Аналіз ситуації в Україні засвідчив дефіцит у раціоні більшості диференційованих за різними ознаками верств населення повноцінних білків, у тому числі тваринних, поліненасичених жирних кислот, вітамінів, мінеральних елементів (кальцію, заліза та інших), харчових волокон при надлишковому споживанні тваринних жирів та рафінованих вуглеводів [11].

В Україні розроблено та затверджено наказом Мінагрополітики галузеву програму "Соя України" на 2008-2015 роки. Метою програми є доведення посівних площ під сою за період 2008-2015 років до 1,0 - 1,3 млн. гектарів та виробництва щорічно сої на рівні 1,5 - 3,0 млн. тонн. Нещодавно посівні площі сої в Україні були незначними. Але за останні роки ситуація значно змінилася (рис.1.1).

Рис. 1.1 Динаміка посівних площ сої в Україні, 2001-2015 рр., тис. га [faоstat, оutlооk - 2012]

Отже, на сьогодні в більшості країн світу виробляється широкий асортимент соєвих продуктів, які суттєво відрізняються за способом одержання та властивостями. В різних країнах світу, в тому числі і в Україні, готують більше 300 харчових продуктів із сої, для виготовлення яких необхідно мати високоякісне зерно даної культури та ще й в значній кількості. У звязку з цим і виникає потреба збільшення обсягів виробництва сої, яке змогло б забезпечити потреби переробних виробництв. Що і вимагає підвищення урожайності даної культури.

1.2 Народногосподарське значення сої та її місце в економіці господарства

За посівними площами і валовими зборами зерна соя є головною зерновою бобовою культурою світу. Вирощують її більше 40 країн на загальній площі понад 50 млн га [5].

Соя сьогодні займає перше місце по виготовленню рослинного жиру на світовому ринку. Соєвий жир складає біля 30% від усього, що виробляється в світі, а в світовому виробництві насіння, що містить жир, на долю сої в 1980 - 2000рр. приходилось 50-52 % [8].

Основним компонентом сої є білок, другим по значенню - жир. Якщо співставити вміст білку і жиру у сої і інших культур, то можна помітити, що мало рослин в світі можуть зрівнятись з нею по цим показникам, 88-90% білків сої складає водорозчинна, 2-5% - солерозчинна фракція. розчинні білки набагато краще засвоюються організмом тварин і людини. Основною перевагою соєвого білку визнається оптимальне співвідношення амінокислот, в першу чергу незамінних, дуже близьке до тваринного білку і, відповідно, найбільш повно задовольняє потреби живого організму. З цієї причини соєвий білок знайшов широке застосування як у виробництві кормів, так і повноцінного і порівняно дешевого харчування [5,12,14].

Соєвий жир багатий вітамінами, в першу чергу вітаміном Е. Його концентрація становить 114 і більше мг/100г. В соєвому жиру міститься від 1.8 до 2.5% фосфоліпідів (лецитін, кефалін). Ці сполуки важливі для функціонування клітинних мембран [14].

Із вуглеводів в сої містяться 9-12% розчинних цукрів, 3-9% крохмалю, 3-6% клітковини. Соя використовується як сировина для отримання вітамінів. Її насіння містить (мг/100г): 0,07-0,12 вітаміну А, 0,94-1,28 вітаміну В1, 0,21-0,23 - В2, 1,30-1,60 - В3, 0,39-0,91 - В6, 8,50-9,70 - С, 1,79-2,70 - Е, 0,15-0,24 - К, 2, 20-3,40 - РР, 95-160 - Р [16].

Найважливіші мінеральні елементи в зерні сої розподілені наступним чином (мг/100г): калій - 1607, фосфор - 510, кальцій - 348, магній - 191, натрій - 44, залізо - 12 [20].

Різноманітний хімічний склад насіння сої дозволяє використовувати її для харчових, кормових і технічних цілей. З неї виробляють молоко, масло, маргарин, сир, борошно, ковбасні, кондитерські вироби й багато інших продуктів. У країнах Південно-Східної Азії (Китаї, Японії й ін.) соя здавна широко використовується в їжу, заміняючи мясо, молоко, рибу, будучи основним джерелом білка. Соєві продукти широко використовуються в США, а в останні роки й у ряді європейських країн [20].

Продукти із сої входять в перелік продуктів лікувально-профілактичного значення. Але вони також унікальні і по достатньо високому вмісту лецетину-фосфоліпіду особливої структури, який відіграє надзвичайно важливу роль у функціонуванні біологічних мембран. Наявність лецетину зменшує накопичення жирів, затримує синтез холестерину, регулює правильний обмін речовин [25].

Внаслідок того, що натуральні продукти із сої не містять лактозу і холестерин, їх використовують в спеціальному і дієтичному харчуванні, особливо для дітей і людей похилого віку. Вони незамінні в дієті людей, що страждають харчовою алергією на жирові білки, серцево-судинними захворюваннями, являються унікальними дієтотерапевтичним засобом для хворих діабетом і, безумовно, повинні бути в раціоні людей, що страждають ожирінням, а також широко використовуватись в профілактиці цих поширених в сучасному суспільстві хвороб.

Встановлено, що вживання продуктів із сої сприяє звязуванню і видаленню із організму радіонуклідів і іонів важких металів. Соєві продукти є джерелом харчової клітковини, якою також обділений раціон сучасної людини [9].

Велика кількість соєвих бобів переробляється на олію. Рафінована соєва олія безпосередньо використовується в їжу, йде на отримання маргарину і майонезу.

Соєву муку використовують при виготовленні дитячого харчування, цукерок і кондитерських виробів, сирків, дієтичної їжі, соєвого соуса, а також додають в хліб.

Широко використовується соя для технічних цілей - у миловарній, лакофарбовій, текстильній, хімічній й іншій галузях промисловості. З неї виготовляють пластмасу, клейонку, лінолеум, мастила, фарбу і лаки, клей, ущільнюючі суміші, дезинфікуючі засоби, інсектициди, мило й багато інших товарів [12,17].

Соєва олія слабовисихаюча (йодне число 107-137). Після рафінування воно використовується для харчових цілей. Широко використовується для виготовлення маргарину, а також в миловарінні, в виготовленні гліцерину, фарб, для виготовлення лінолеуму, плівки, типографної плівки, в текстильній і багатьох інших галузях промисловості [19].

Соя - цінна кормова культура. Для кормових цілей використовують макуху, шрот, соєве борошно, зелену масу. Соєва макуха містить 38,7% протеїну, 5,5 % жиру. Додавання соєвої макухи й борошна в комбікорми заміняє незбиране молоко в раціоні телят. З 1 т насіння сої одержують 750 - 800 кг шроту, що містить 40% протеїну, 1,4% жиру і є найціннішим концентрованим кормом для тварин.

Зелена маса сої охоче поїдається всіма видами худоби як у свіжому виді, так й у силосі з іншими культурами. В 100 кг її, зібраної у фазі цвітіння - наливу бобів, міститься до 22 кормових одиниць і до 3 кг протеїну. На 1 кормову одиницю зеленої маси сої доводиться 145 - 301г протеїну. Згодовують її як у чистому виді, так й у суміші зі злаковими культурами.

Вміст каротину, протеїну, кальцію в зеленій масі сої в 2-5 разів більше, ніж у злакових. Соєве сіно по кормових властивостях не поступається конюшиновому: в 100кг його міститься 47-54 кормові одиниці, 11-15 кг протеїну. Солома сої також є гарним кормом для тварин. У ній міститься 2-4,8 % протеїну, 1,5-2,9% жиру, в 100 кг соломи - 38,2 кормові одиниці [7].

Соєве сіно містить близько 15,4 % білку, 5,2% жиру, 38,6 % вуглеводів, 7,2 % золи, 22,3 % клітковини: 100 кг сіна відповідає 51 корм од. соєва полова і вегетативна маса поїдаються вівцями. В сухій вегетативній масі сої близько 5,3 % білку; в 100 кг соломи міститься 32 корм од [19].

Цінними концентрованими кормами є соєва макуха із вмістом до 47 % і шрот, який містить понад 45 % білка. За амінокислотним складом вони не поступаються мясному й рибному борошну [5].

Вирощування сої - з агрономічної точки зору, є важливим, оскільки її рослини як азотфіксатори, збагачують грунт азотом, покращують його структуру. Після її збирання на 1 га накопичується 70-80 кг засвоюваного азоту. Як просапна культура, при гарному догляді за нею, соя залишає поле чистим від бурянів і є цінним попередником багатьох польових культур. Підвищення врожаю зернових, вирощених після сої, становить 3-4ц/га. Її можна обробляти на малопотужних підзолистих ґрунтах як сидеральну культуру [18].

В районах достатнього зволоження добре облистені сорти сої можуть бути використані в якості зеленого добрива. Урожай зеленої маси сої досягає 250-300 ц з 1 га [19].

Соя є стратегічною культурою для України. За даними академіка УААН А.О. Бабича, фермери США за рахунок введення сої в сівозміну (2000 рік - 29 млн. га) отримали 40% приросту економічної ефективності сільського господарства [7]. Актуальність збільшення виробництва рослинного білка гостро поставлена часом і перед Україною.

1.3 Біологічні особливості та сортовий потенціал сої в Україні

Соя відноситься до родини Бобових (Fabacеaе). В культурі представлена одним видом - Glycіnе hіsріda Maxіm., який поділяється на 6 підвидів (по В.Б. Єнкену). Найважливіші з них є: маньчжурський (subsр. manshurіca Еnk.), словянський (subsр. Slavоnіka Kоv. Еt Ріnz), китайський (subsр. chіnеnsіs Еnk), індійський (subsр. іndіca Еnk.), корейський (subsр. kоrajеnsіs Еnk). Більшість сортів сої, що вирощуються в країнах СНГ, відносяться до маньчжурського підвиду [19].

Соя - однорічна травяниста рослина з прямостоячим, гіллястим, невилягаючим стеблом, покритим рудими або білими волосками, висотою від 60 до 100 см (з варіюванням від 20 до 200 см) (рис 1.2).

Рис.1.2 Посіви сої у фазу бутонізації

Коренева система стрижнева, проникає в грунт на 1,5 - 2 м, основна маса коріння знаходиться в шарі 0 - 50 см [20]. Через 7-10 днів після появи сходів на головному і бічних коренях, розташованих в орному шарі, зявляются бульбочки, в яких проходить фіксація атмосферного азоту. Бульбочки утворюются шляхом взаємодії тканин кореня із симбіозними азотфіксуючими бактеріями роду Rhіzоbіum. Завдяки бактеріям соя отримує додаткове азотне живлення, яке бактерії синтезують із азота повітря, а бактерії отримують від сої вуглеводи, які вона виробляє з надлишком. Соя утворює бульбочки виключно з бактеріями виду Rhіzоbіum jaроnіcum. В тих місцях, де соя росте в дикому вигляді або дуже часто використовується в сівозміні, в грунті накопичується досить багато бактерій, заселення їх на коріння відбувається природним шляхом. Там, де сою вирощують вперше, необхідно вносити в грунт культуру цих бактерій, тобто проводити передпосівну обробку насіння препаратами, які містять даний штам бактерій - інокуляцію [4,13].

При проростанні рослини сої виносять на поверхню сімядолі. По характеру росту всі сорти сої поділяються на три типи: з індетермінантним, детермінантним і напівдетермінантним типом росту. Кількість вузлів головного стебла коливається від 6 до 22, у промислових сортів нашої кліматичної зони - 11-15. Довжина міжвузлів складає від 3 до 15 см.

Листки складні, трійчасті, довгочерешкові, з великою овальною або яйцевидною листковою пластинкою, сильно опушені. Колір від темно-зеленого до світло - і сіро-зеленого, в залежності від сорту і умов вирощування. При дозріванні листки обпадають [9].

Квітки маленькі, білого або фіолетового забарвлення, зібрані по 3 - 8 в китицеподібне суцвіття, розташоване в пазухах листків (рис 1.3).

Рис.1.3 Посіви сої у фазу цвітіння

Соя - самозапильна культура, проте спостерігається і перехресне запилення. Запилення у сої проходить ще в закритій квітці. Темпи росту і розвитку статевих органів в квітці спочатку неоднакові: маточка випереджає тичинки, тому пиляки знаходяться на ранніх фазах росту значно нижче рильця, яке раніше дозріває, виділяючи особливий екстракт. Поява його на рильці раніше, чим розтріскуються пиляки, дає можливість наносити пилок інших рослин і затримувати доступ свого [12,17].

Середня кількість пилкових зерен в одному пиляку у різних сортів неоднакова і дорівнює кільком тисячам, причому у сортів з великим насінням їх більше. Біля 80-94 % пилкових зерен фертильні [7].

Плід - біб мечовидної або шаблевидної форми, опушений. Насіння різної величини, овальні або колоподібні, злегка сплюснуті або плоскі, жовтого, коричневого, зеленого або чорного забарвлення (рис 1.4). Маса 1000 насінин в залежності від сорту і умов вирощування варіює від 50 до 400 г, у більшості сортів які вирощуються в Україні - від 100 до 250 г [20].

Рис. 1.4 Боби та насіння сої у період повної стиглості культури

Вимоги до тепла. Соя - теплолюбна культура. Насіння починає проростати при температурі грунту 8-10є С, а дружні сходи зявляються при 15-18єС. Висока вибагливість сої до тепла спостерігається упродовж усього періоду вегетації, особливо під час цвітіння та наливання зерна. Сприятливою середньодобовою температурою для росту та розвитку сої протягом вегетації є 18-22є С, а при цвітінні-наливанні насіння 22-25єС. проте її сходи практично не пошкоджуються заморозками мінус 2-3є С [5].

Вимоги до вологи. Соя у різні періоди вегетації неоднаково реагує на гадходження вологи. З посиленням росту вегетативної маси, потреби сої у волозі збільшуються, досягаючи максимуму під час цвітіння і розвитку плодів. Транспіраційний коефіцієнт сої у середньому становить 520.

Вимоги до світла. Соя - рослина короткого дня. Районовані в Україні сорти дозрівають за 115-140 днів.

Вимоги до грунтів. Результати наукових досліджень показують, що найкращими грунтами для вирощування сої є чорноземні, темно-сірі та каштанові. Грунти з легким механічним складом та не удобрені - мало придатні, так як культура вибаглива до рівня їх родючості. Соя негативно реагує на недостатню аерацію грунту. Засолення грунту не повинно перевищувати концентрації 0,05 %. Кислотність грунту допускається в межах рН 5,5-7,5 але оптимальною величиною є 6,5-7,0 [12,17].

Класифікація сортів сої за тривалістю вегетації. Сорти сої за тривалістю росту і розвитку можна розділити на пять груп:

· Ультраранні (до 85 днів);

· Ранньостиглі (86 - 105 днів);

· Середньоранні (до 95 днів);

· Середньостиглі (106-125 днів);

· Пізньостиглі (понад 135 днів).

Нижче наведено коротку ботанічну характеристику ранньостиглих сортів сої, за якою можна визначити рівень продуктивності цих сортів (табл.1.1)

Таблиця 1.1

Характеристика сортових ресурсів сої в Україні

На сьогодні в Україні виведено достатній асортимент вітчизняних високопродуктивних сортів сої, урожайність яких коливається в межах 12-16 ц/га без зрошення та 35-38 ц/га при зрошенні в умовах зони Степу.

2. Місце, умови та методика виконання роботи

2.1 Грунтові умови господарства

Дерново-підзолисті грунти мають невелику глибину гумусового горизонту, він часто дорівнює орному шару. Вміст гумусу у верхньому шарі (0-20 см) низький і становить у середньому від 0,6 до 1,1 %. Вбирна здатність таких грунтів невисока, реакція ґрунтового розчину кисла. Даний тип грунту відноситься до найменш родючих ґрунтів України. Для підвищення його родючості слід вносити вапно (не більше 2т/га), сіяти люпин на зелене добриво. З метою запобігання вітрової ерозії не слід залишати такі ґрунти без рослинного покриву (табл.2.1).

Таблиця 2.1.

Водно-фізичні показники дерново-підзолистого супіщаного грунту

Характерною особливістю дерново-підзолистих грунтів є перерозподіл за ґрунтовим профілем елементів живлення, зокрема фосфору. Найменша кількість його знаходиться у верхніх шарах. Це потрібно враховувати при розробці систем удобрення сільськогосподарських культур і обробітку грунтів.

За хімічним складом ці грунти майже повністю складаються з кремнієвої кислоти Н₂SіО₃ і бідні на поживні речовини. Мінералогічний і гранулометричний склад материнських порід визначає наявність і форми мікроелементів у них. Їх вміст, як і всіх хімічних елементів, у материнських породах різний. За кількістю поживних речовин грунт належить до малозабезпечених.

На цих грунтах вирощують усі районовані культури Полісся (озиму пшеницю, льон, бобові, картоплю тощо). Тут добре ростуть багаторічні насадження, крім місць, де на глибині менше ніж 0,5 м від поверхні розміщуються піщані відклади.

Для вирощування сої дані грунти не є найкращими, оскільки вони мають високу щільність грунту, низький рівень рН та недостатні запаси гумусу. Проте вирощування та отримання сталих врожаїв на цих грунтах можливе за внесення високих доз органічних добрив, які не лише забезпечать культуру елементами живлення, а й сприяють покращенню фізичного стану ґрунту.

2.2 Аналіз кліматичних і погодних умов з оцінкою відповідності їх вимогам сої

Клімат в зоні розташування ТОВ "Аріадна" помірно-континентальний, досить вологий, з тривалим прохолодним літом та мякою зимою.

Початок періоду з середньою добовою температурою повітря понад 0° С вказує на кінець зими і здебільшого збігається із звільненням полів від снігового покриву та початком розмерзання грунту. З настанням періоду з середньою добовою температурою понад 5єС звичайно починаються польові роботи. Тривалість періоду з середньодобовою температурою понад 10°С може бути показником теплозабезпеченості багатьох культур, а тривалість періоду з температурою понад 15°С - показником можливості вирощування теплолюбних культур.

Влітку темперaтурa може доcягaти 36-39°C, a взимку мінімaльнa може доcягaти мінуc 36°C cередня темперaтурa 6,5-7°C. Нaйтепліший літній міcяць - липень, його темперaтурa cтaновить 19-20°C, a в cічні - 7,0°C нижче нуля 210-215 днів тривaє період з темперaтурою 5°C і 150-189 днів з темперaтурою вище 10°C. Літо прохолодне, зимa мякa. Веcняні приморозки припиняютьcя у ІІ-ІІІ декаді квітня, a перші - починаються приблизно на початку жовтня. Безморозний період тривaє 170-175 днів.

Надходження вологи за рік cтaновить близько 550-700 мм, a зa вегетaцію основних польових культур - близько 300-400 мм.

Протягом літa cпоcтерігaютьcя грози й зливи, приблизно у червні-липні їx нaйбільше. Інколи бувають і засухи.

Cніговий період тривaє до 120 днів. Глибинa промерзaння ґрунту до 67 cм. Xaрaктерним для Поліccя є те, що cумa опaдів зa рік перевищує випaровувaніcть, це зумовлює промивний тип водного режиму, a тaкож зaболочувaння нa понижениx ділянках (табл.2.2).

Тaблиця 2.2

Середньомісячна темперaтурa повітря тa кількіcть опaдів, 2013 рік

Отже, з усього вищезазначеного встановлено, що погодні і клімaтичні умови 2013 року були достатньо cприятливими для вирощувaння сої. Оскільки кількіcть опaдів та темперaтура повітря у середньому за вегетацію та окремо по фазам розвитку була наближеною до оптимальної для роcту і розвитку даної культури. Про це свідчить зміна даних показників протягом року (риc.2.1).

Риc.2.1 Динаміка температури повітря та надходження опадів протягом 2013 року.

Отже, максимальна кількість опадів приходиться на вегетаційний період (квітень-вересень). Найбільше опадів (до 40% річної норми) випадає в червні-липні. Мінімум опадів випадає в зимові місяці (листопад-лютий) - біля 15% річної кількості. Аналогічна ситуація прослідковується і з надходженням ефективних температур. Таким чином, кількість атмосферних опадів, їх розподіл, а також температурні показники по періодах року цілком забезпечують культуру вологою. Проте, слід памятати, що соя - культура короткого світлового дня, тому необхідно обовязково зважати на правильний підбір строків, сортів і норм висіву, які б відповідали погоднім умовам господарства.

2.2.1 Сонячна радіація та використання ФАР

Серед факторів, що визначають загальну продуктивність рослин, фотосинтезу належить провідна роль, якщо врахувати, що частка органічної маси, утвореної під час цього процесу, становить близько 95 % маси всіх сухих речовин рослини. Тому керування фотосинтезом посіву є одним з найефективніших шляхів управління продуктивністю рослин, впливу на їх урожайність.

До найважливіших факторів, що визначають рівень продуктивності посівів сільськогосподарських культур, належать: енергія сонячного світла, яка забезпечує проходження фотосинтезу; постачання посівів вуглекислим газом, також необхідним для фотосинтезу; рівень мінерального живлення, умови водопостачання та тепловий режим.

Основне завдання землеробства - використання енергії сонячної радіації через фотосинтез для утворення органічної речовини з найбільшим коефіцієнтом корисної дії.

За сучасними уявленнями, оптимальні за структурою, рівнем забезпеченості водою, мінеральним живленням та вуглекислим газом посіви найпродуктивніших сортів можуть використовувати ФАР (фотосинтетично активна радіація) 4-5% на фотосинтез та нагромадження органічних речовин. Але при середніх урожаях по країні (8-10 ц/га) зернобобові культури витрачають не більше 0,6-0,9 % ФАР. Отже, для збільшення врожаю цих культур існують великі резерви. Важливим для дальшого зростання його є створення високопродуктивних сортів та гібридів, які характеризуються підвищеною фотосинтезуючою активністю, а також розробка науково обґрунтованої технології вирощування їх.

Одним з найважливіших питань в агрономічній науці є визначення можливості максимального накопичення рослинами органічної речовини в процесі високої продуктивності фотосинтезу.

Світловий режим для життя рослин має не менше значення, ніж температура, вологість та мінеральне живлення. Світло, або промениста енергія, у широкому розумінні цього слова, є важливим енергетичним фактором, який бере активну участь у створенні органічної речовини на землі. Промениста енергія сонця у більшості випадків впливає на особливості процесів росту, форми і розміщення листя у рослин та ін. Вона бере участь не тільки у формуванні органічної речовини, але і в її перетворенні та відкладанні, впливає побічно та безпосередньо на процеси загартування рослин, зміни їх зимо - та посухостійкості. Світло також впливає і на формування органів рослин.

Важливим якісним показником посівів, здатних з великим ККД засвоювати енергію світла та СО₂ з маси повітря, є достатньо висока оптична щільність при великій сумарній поверхні асимілюючих органів, головним чином листя.

Зміни в інтенсивності освітлення часто тісно повязані зі змінами температурного режиму ґрунту, у посівах та в самих рослинах. Вони одночасно помітно впливають на проходження ряду мікробіологічних процесів у ґрунті, тобто не лише на характер й інтенсивність фотосинтезу, але й на зміни ґрунтового живлення рослин. Тому вивчення питання про вплив світла на рослини є важливим не лише як теоретично, але й для використання цих знань у сільськогосподарській практиці. Створення оптимального світлового режиму посіву можна досягнути нормами висіву, способами сівби, розміщенням рослин на площі, кількістю їх у рядках та ін. Цими заходами можна помітно збільшувати коефіцієнт корисної дії фотосинтезу, надходження сонячного світла на землю.

2.2.2 Показники зволоження території

Основні сільськогосподарські культури оцінюють за запасами продуктивності вологи, порівнюючи їх з найменшою вологоємкістю, яка в метровому шарі супіщаного ґрунту на початку весни становить 140-150 мм. Оптимальна вологість ґрунту для зернових та бобових культур становить відповідно 65-75 % та 75-80 % вологи [4]. Суму опадів, що була в даній зоні, представлена в нижченаведеній таблиці 2.3.

Таблиця 2.3

Сума опадів (мм) за 2013 рік за даними Поліської метеостанції

У червні місяці сума опадів за липень і серпень перевищувала середньо багаторічні на 3.9 та 9.1 мм відповідно, позитивно впливають на формування насіння сої.

Район розміщення господарства характеризується достатньою та надмірною зволоженістю. Середня річна сума опадів становить 470 мм. В окремі роки сума опадів значно відхиляється від наведеної величини і в вологі роки доходить до 700-800 мм, а в найбільш сухі роки не перевищує 300-400 мм. Розподіл опадів протягом року дуже нерівномірний. Проте, незважаючи на наявність позитивного балансу вологи, на території господарства не виключена можливість ґрунтових посух.

3. Агроекономічний аналіз системи землеробства та технології вирощування сої в господарстві

3.1 Співвідношення земельних угідь та структура посівних площ

Співвідношення площ окремих угідь господарства визначається структурою земельних угідь, що визначається спеціалізацією та впливом організації виробництва.

Для того, щоб мати уяву та проаналізувати основні напрямки господарювання, спеціалізацію, сильні та слабкі сторони підприємства, перспективні кроки до поліпшення та збільшення виробництва продукції, нижче в таблицях пропонуються основні дані по економічних, виробничих показниках діяльності, взятих з річних звітів ТОВ "Аріадна" за останні роки (табл.3.1).

Таблиця 3.1

Структура посівних площ господарства на 2013 рік

Дані таблиці свідчать про високу розораність території. Рілля займає 84,7 % від загальної площі території господарства та 90,0 % від площі сільськогосподарських угідь. Відповідно, уся площа ріллі зайнята польовими культурами. Серед сільськогосподарських культур 39,9 % займають зернові, 24,3 - зернобобові, 27,8 - технічні та 8 % овочеві культури від загальної площі ріллі.

За останні 3 роки загальна посівна площа у ТОВ "Аріадна" дещо зменшилася (табл.3.2). В структурі посівних площ господарства у 2013 році провідне місце займають зернові культури (43,4 %). Таке насичення сівозміни культурами одного напряму використання, тобто зернових, пояснюється необхідністю вирощувати більш рентабельні культури, а також відсутністю тваринництва в господарстві і шляхів реалізації продукції технічних культур, зокрема цукрових буряків.

У структурі зернових та технічних культур у 2013 році порівняно з 2011-2012 роками відсутні посіви вівса, гороху, озимого ріпаку та картоплі. Такі зміни відбулися через досить низьку рентабельність цих культур за останні роки. Озимий ріпак, через несприятливі умови перезимівлі доводилось два роки поспіль пересівати ярими формами ріпаку (табл.3.2).

Таблиця 3.2

Структура посівних площ зернових та технічних культур ТОВ "Аріадна"

Тому було прийнято рішення частково замінити дані площі ярим ріпаком. Вирощування картоплі зменшили та перевели у овочеву сівозміну. Культури польової сівозміни (овес, горох) тимчасово зняли із структури посівних площ збільшивши площі інших культур, зокрема сої, з метою досягнення високої економічної ефективності виробництва сільськогосподарських культур у господарстві.

Отже, удосконалення структури посівних площ польової сівозміни господарства має здійснюватись у напрямі збільшення частки зернобобових культур у загальній посівній площі зернових та технічних культур.

3.2 Спеціалізація господарства та урожайність сільськогосподарських культур за останні 3 роки

Спеціалізація підприємства - це переважний розвиток однієї або кількох галузей у виробництві товарної продукції, це - обєктивний і закономірний процес, який розвивається на основі впровадження у виробництво досягнень науково-технічного прогресу.

У ТОВ "Аріадна" протягом усього існування господарства спеціалізуються на вирощуванні зернових та технічних культур. З усього вищезазначеного видно, що посівні площі та культури за останні три роки дещо змінювались задля отримання високих прибутків. Проте напрямок господарства поки що залишається незмінним. Урожaйність сільськогосподaрських культур нaведенa в тaблиці 3.3.

Таблиця 3.3

Врожайність основних сільськогосподарських культур, т/га

За результатами отриманої урожайності у ТОВ "Аріадна" було встановлено, що урожайність зернових та технічних культур протягом останніх трьох років варіювала та зменшувалась переважно у всіх вирощуваних культур. Тому у 2013 році дещо змінили структуру розміщення культур, в тому числі, овес, горох, озимий ріпак та картоплю взагалі не висівали, збільшивши загальну площу сої та замінивши посіви озимого ріпаку на ярий, через несприятливі умови перезимівлі. Таким чином з урахуванням впровадження прогресивних технологій вирощування даних культур, наступного року планується отримати врожайність вищу приблизно на 30 %.

3.3 Сівозміни господарства та місце сої в них

Чергування культур в сівозмінах передбачене з урахуванням створення найкращого агрофону для вирощування культур в господарстві. Сівозміна - це науково обґрунтоване чергування сільськогосподарських культур і парів у часі й на території або в часі [22]. Освоєння рекомендованих сівозмін дозволить розмістити основні сільськогосподарські культури по кращих попередниках, для отримання високих врожаїв та підтримання поля в доброму агротехнічному стані.

Сівозміни дають можливість раціонально використовувати заходи виробництва і землю, більш ефективно організувати сільськогосподарські роботи. Правильне чергування культур у сівозміні поліпшує живлення рослин зольними елементами і азотом. Необхідність чергування культур зумовлюється їх біологічними особливостями. Різні культури використовують поживні речовини у неоднаковому співвідношенні. Різні сільськогосподарські культури та їх вирощування неоднаково впливають на фізичні властивості ґрунту і стійкість його проти ерозії [17].

ТОВ "Аріадна", яке має зерново-технічний напрямок спеціалізації виробництва сільськогосподарської продукції на основі якого складено відповідну систему сівозмін у господарстві. Ця система представляє основну польову пятипільну сівозміну, яка включає зернові, бобові та технічні культури (табл.3.4). Існує у господарстві окремо овочева сівозміна, яка не перевищує 30 га, призначена для власних потреб. Чергування овочевих культур проводять з чистим паром та однорічними травами.

Таблиця 3.4

Система сівозмін у господарстві

Враховуючи погодні умови та тип ґрунтів, де розміщене господарство, із даних таблиці, можна зазначити, що даний варіант не є найкращим, проте враховуючи невелику площу господарства, вона є оптимально допустимою.

За останні роки соя зайняла провідне місце у структурі посівних площ господарства. Гунтово-кліматичні умови зони для даної культури хоча і не є оптимальними, проте її висока рентабельність дає змогу й надалі впроваджувати сою у виробництво задля загального підвищення економіки господарства.

3.4 Оцінка господарської та економічної ефективності галузі рослинництва в господарстві

Економічна ефективність - це таке співвідношення між ресурсами і результатами виробництва, за якого отримують вартісні показники ефективності виробництва. При цьому можливі три варіанти вказаного співвідношення:

1) ресурси і результати виражені у вартісній формі;

2) ресурси - у вартісній, а результати - у натуральній формі;

3) ресурси - у натуральній, а результати - у вартісній формі.

Підвищення економічної ефективності сільськогосподарського виробництва сприяє зростанню доходів господарств, що є основою розширення і вдосконалення виробництва, підвищення оплати праці і поліпшення культурно-побутових умов працівників галузі. Суть проблеми підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва полягає в тому, щоб на кожну одиницю витрат - матеріальних, трудових і фінансових - досягти істотного збільшення обсягу виробництва продукції, необхідної для задоволення матеріальних і культурних потреб суспільства [11].

Сучасному стану галузі рослинництва в господарстві притаманний екстенсивний шлях розвитку, зменшення впровадження у виробництво досягнень науково - технічного прогресу, відсутність нормального машино - тракторного парку, зниження урожайності основних видів культур, безгосподарське ставлення до землі, втрати через недбалість.

За останні роки тракторний парк скоротився на 40%, зернозбиральні комбайни на 41%, картоплезбиральні на 67%, бурякозбиральні машини на 39%. Основними машинами галузь забезпечена на 50 - 60%. Спрацьованість машино - тракторного парку досягає 75%. Готовність тракторів до виконання робіт становить 75%. Зношені основні засоби не забезпечують відповідного рівня і темпів збільшення обсягів виробництва продукції, а також підвищення продуктивності праці.

Внаслідок низького рівня забезпеченості підприємства засобами виробництва не виконуються окремі технологічні операції. Загальні втрати господарств становлять за недобором урожаю понад 30%, за перевитратами пального близько 15%.

Проведення комплексного аналізу дає можливість проаналізувати стан підприємства і виявити резерви підвищення ефективності. Це дає змогу запобігти втратам. Ефективність галузі рослинництва наведена в таблицях.3.5 та 3.6.