5.Встановлення оптимальних розмірів сільськогосподарських підприємств

В економічній літературі приводились різні розрахунки щодо оптимальних розмірів сільськогосподарських підприємств за показниками земельних наділів. Так, при виробництві зернових та соняшнику в зоні Степу для цього потрібно обробляти 300-400 га, картоплі, овочів, плодово-ягідних - 25-50 га [4].

Приводились й інші дані. Однак більшість науковців вважають, що самостійне господарювання у рослинництві на площах 20-50 га не дозволяє створити мінімально необхідні сівозміни і ефективно використовувати машинно-тракторний парк. З урахуванням світового досвіду, для того, щоб використовувати увесь необхідний спектр новітніх технологій та машин як для виробництва, так і для остаточної переробки сировини на кінцеву продукцію, потрібна земельна площа від 2 до 7 тис. га. Менші розміри, відповідно, погіршують рентабельність ведення сучасного екологічного раціонального виробництва, яке обєктивно має поєднувати рослинництво з тваринництвом. Найвищу ефективність забезпечують сільськогосподарські підприємства, площа сільськогосподарських угідь в яких перевищує 5 тис. га. У фермерських господарствах збільшення площі ріллі з 50 до 400 і 900 га підвищує комплексний коефіцієнт використання технічних засобів з 0,16 до 0,88 і 0,91, а відповідно, й значно знижується собівартість продукції.

Науковцями ННЦ «Інституту аграрної економіки» визначено оптимальні розміри сільськогосподарських підприємств - (5-6 тис. га сільськогосподарських угідь); фермерських господарств - 400 га, розміри ферм по вирощуванню великої рогатої худоби - 3 тис. гол., свиней - 10-12 тис. гол. [2; 3].

Тому встановлення раціональних розмірів є важливою складовою організації й підвищення ефективності виробництва. Від розміру сільськогосподарських підприємств залежить і ефективність виробництва.

Вищої ефективності досягають підприємства усіх природно-економічних зон, які мають у використанні 2-4 тис. га ріллі. Високої ефективності досягають невеликі підприємства до 250 га і надвеликі 6-8 тисяч, яких за кількістю небагато. Досягти раціонального виробництва можна шляхом спільного використання надпотужних технічних агрегатів.

Залишається актуальною не тільки в теоретичному, а й практичному плані проблема формування раціональних розмірів тваринницьких ферм і комплексів. Розміри ферм і комплексів визначаються обсягом виробництва продукції та кількістю поголівя худоби. Раціональною за розміром вважається ферма, де виробляють продукцію з найнижчими затратами праці й витратами коштів. Основним критерієм забезпечення раціональних розмірів ферм є мінімалізація приведених затрат із розрахунку на одиницю продукції.

Найвищої ефективності виробництва молока досягають на фермах із поголівям у зоні Степу 450-600 корів, Лісостепу - 300-800, на Поліссі - 300-600 корів.

За показниками виробництва мяса великої рогатої худоби вищого ефекту (менше збитків) досягають у зонах Степу і Лісостепу на фермах з поголівям 800-1200 голів, а на Поліссі - 500-800 голів. Слід зазначити, що ферми з поголівям від 2000 до 2500 голів, яких небагато, у Лісостепу і на Поліссі досягли кращих результатів.

Вища ефективність вирощування свиней на фермах із поголівям від 6 до 10 тис. голів.

Принагідно зазначимо, що середній розмір індивідуальних господарств становить у Польщі - 7 га, Румунії - 4, Східній Німеччині - 17 га.

В ЄС близько 60% всіх фермерських господарств мають у середньому менше 5 га сільськогосподарських угідь кожне. А частина фермерських господарств із середньою площею більше 100 га в загальній кількості господарств складає: у Великій Британії - 16%, у Франції - 8%, у ФРН - 2,7%, в Австрії - 2 %. Але слід зазначити ту обставину, що всі фермерські господарства в країнах ЄС, як правило, мають високу технічну оснащеність і спеціалізовані.

У звязку з цим зазначимо, що нижня межа розмірів землекористування у певній країні і в даний час більш-менш збігається з точкою мінімального рівня рентабельності за якою може наступити економічне банкрутство.

Водночас верхня межа раціональних розмірів навіть для «чисто» аграрних підприємств достатньо відносна, «розмита». А тим більше це стосується агропромислових формувань. Так, функціонуючі в Україні агрохолдинги є не тільки особливо великими, але й мають транснаціональний характер, багаторівневість менеджменту.

Землекористування таких компаній становить від 10-15 до 100 і більше тис. га. В економічних джерелах у звязку з цим наводилися такі дані. У 2007 році в Україні було 33 агропромислових формувань (АПФ), кожне з яких використовує 30 і більше тис. га ріллі. В сукупності вони контролюють 2,78 млн. га, або 10,7 % посівної площі. Прикладом таких АПФ, причому не з числа найбільших, може бути ТОВ «Астарта Київ». До складу цієї компанії входить сім цукрозаводів, вона вирощує цукровий буряк, зернові, соняшник, утримує велику рогату худобу, виробляє комбікорми, консервовані овочі та фрукти, використовує 133,5 тис. га ріллі. Намагання великого капіталу з інших сфер економіки розширити своє поле діяльності в агробізнесі засвідчує, ймовірніше всього, що нині уже домінуючим мотивом вливання капіталу стає не просто намагання забезпечити себе сировиною (переробний бізнес), одержати преференції, набувши статусу сільськогосподарського товаровиробника, зменшити трансакційні витрати і т.д., а стати власником нині орендованих земель після зняття мораторію на продаж сільськогосподарських ділянок [1].

Отже, економічна продуктивність, ефективність та фінансова стійкість аграрних господарств визначається дією низки чинників. Чільне місце серед них займають розміри підприємства, які сприяють використанню інших чинників. Якщо розглядати значимість розмірів господарств в динаміці, то можна виявити таку тенденцію: в міру зростання продуктивних сил в сільському господарстві, розвитку техніко-людської системи її ефективне використання обєктивно вимагає досягнення певного рівня концентрації виробництва взагалі і земельних площ зокрема.