Аналіз синекологічних досліджень агрофітоценозу тритикале озимого

дипломная работа

1.3 Морфологічні ознаки тритикале

Коренева система. Рослини тритикале мають мичкувату кореневу систему, яка складається із зародкових (первинних) корінців, утворених під час проростання насіння, додаткових та вторинних (вузлових) корінців, утворених під час кущення. Зародкові корінці, кількість яких варіює в межах 4-7 шт., спочатку розвиваються за рахунок запасних речовин зерна, а потім, закріплюючись в орному шарі ґрунту, використовуючи резерви останнього, відіграють важливу роль у розвитку наземної маси роздолин до фази кущення. На початку вегетації рослина має лише зародкові корені, за допомогою яких відбувається кореневе живлення.

Стебло у рослини тритикале - соломина, циліндричної форми, потовщене, заповнене мякою паренхімою, складається з 4-6 міжвузлів, відокремлених між собою вузлами. Порожнина під колосом, як правило, має опушення. Довжина міжвузлів різко збільшується від кореневої шийки до колоса. Міжвузля від вузла до колоса найдовше. Довжина кожного середнього міжвузля дорівнює половині суми нижнього та верхнього. Росте стебло у висоту за рахунок поділу меристематичних клітин, розміщених в основи листкових вузлів (інтеркалярний ріст), спочатку першого міжвузля, потім другого та іншого. Найбільш інтенсивніше стебло росте на початку виколошування й призупиняється після цвітіння. Довжина соломини у зернових сортів - 90-125 см, зерно кормових - 110-125 см, кормових - 120-160 см. Довжина стебла тритикале залежить від низки абіотичних факторів.

Листовий апарат. Від кожного стеблового вузла відростає листок, що складається з піхви, яка щільно охоплює стебло, та листкової пластинки. Листкова піхва захищає частину стебла від пошкодження та надає йому стійкості проти вилягання. Доведено також, що чим краще й щільніше піхва охоплює стебло, тим менше рослина пошкоджуються гессенською мухою та іншими шкідниками [29]. У нижній частині листка, де він прикріплюється до стебла, є потовщення (листковий вузол), яке надає стеблу міцності. У разі переходу піхви в листкову пластинку з внутрішнього боку відростає короткий листковий язичок (у вигляді тонкої плівки) та вушка. Язичок запобігає проникненню в піхву дощової води, що стікає по стеблу. На надземній частині стебла тритикале розвивається 5-6 листків. Найбільшого розміру досягає листкова пластинка у другого або третього листка зверху.

В тритикале суцвіття - колос, який складається членистого стрижня і колосків. На кожному членику стрижня міститься по одному багатоквітковому колоску, стрижень якого у разі достигання зерна не розламується. Колос, як у жита, - багатоколосковий - містить 25-35 колосків. Багатоколосковість колосу тритикале контролюється генами жита, багатоквітковість - генами пшениці. Кількість колосків у колосі істотно більша, ніж у колосі жита. Колосок складається з двох колоскових лусок і 8-9 зачаткових квіток, з яких залишається лише 2-4 й, які утворюють зерно. Решта квіток відмирає на ранніх фазах розвитку. Колоски розміщуються на виступі членика стрижня по одному. Колоскові луски подібні до пшеничних. Кожна квітка має дві квіткові луски, з яких нижня в остистих форм закінчується остюком, маточку і три тичинки. Квіткові луски захищають тичинки й завязь з приймочкою від несприятливих умов. Між нижньою та верхньою квітковою лускою є 2 (рідше 1 або 3) ніжних приквіткові лусочки, або квіткові плівки - лодікули. Тичинок зазвичай 3, розташованих в 2 кола; тичинкова нитка тонка; пиляки переважно розкриваються повздовжньою щілиною. Рильця маточки (їх два) найчастіше перисті, завязь верхня, одногнізда, з одним насіннєвим зачатком. Для тритикале характерне самозапилення, але за певних обставин відбувається перехресне 15-20 % зі 100 %.

Делись добром ;)