Аналіз виробничої програми підприємства та чинників її формування (на прикладі СФГ "Україна" Гребінківського району Полтавської області)

курсовая работа

1.1 Виробнича програма підприємства, її зміст, календарний розподіл та оптимізація, методи формування

Виробнича програма підприємства (план виробництва продукції) визначає складність та якість продукції, яка підлягає виготовленню й доставці споживачам у плановий період згідно з договорами поставок. Цей план є вихідним і провідним розділом як перспективного, так і поточного планування економічного й соціального розвитку підприємства. На його основі визначаються потреба у виробничих ресурсах, економічні результати господарської діяльності підприємства і, з рештою, зміст інших розділів плану економічного й соціального розвитку.

Основним завданням плану виробництва та реалізації продукції є максимальне задоволення потреб споживачів і народного господарства в цілому у високоякісній, конкурентноздатній продукції при найкращому використанні ресурсів з метою отримання прибутку. Для вирішення цього завдання в процесі планування необхідно дотримуватися таких вимог:

- обґрунтування обсягів виробництва замовленнями споживачів та достовірний облік попиту продукції ;

- повна узгодженість натуральних і вартісних обсягів виробництва, постачання та реалізації продукції;

- забезпечення плану виробництва можливостями підприємства і, у першу чергу, його виробничою потужністю.

При складанні виробничої програми слід орієнтуватися на вибір такої продукції, товарів, робіт та послуг, які принесуть виробникам найбільші прибутки.

Виробнича програма за номенклатурою та обємом випуску продукції повинна забезпечити повне завантаження всіх робочих місць та персоналу.

Планування виробництва конкурентоспроможної продукції передбачає складання планів виробництва та продажу продукції.

Незалежно від форми власності процес розподілу виробничої програми між конкретними виконавцями (цехами, дільницями, бригадами, робочими місцями) здійснюється за єдиною схемою, на основі одних і тих самих функцій управління.

Розподіл програми по підрозділах, як правило, здійснюється в розрізі кварталів та місяців року. Ця робота є основною функцією планових служб. Формування виробничої програми та її розподіл здійснюється, зазвичай, один раз на рік. Однак, у процесі її реалізації можливі різного роду коригування щодо зміни номенклатури, кількості, обємів робіт.

Слід відмітити, що квартальні та місячні періоди планування не є випадковими. Вони традиційно визначають межі, відповідно до яких кожний підрозділ звітується перед керівництвом підприємства про виконання своєї виробничої програми, а значить, кількісних та якісних показників роботи, внаслідок чого підводяться підсумки реалізації загальної мети підприємства, тактичних цілей та оперативних завдань кожного підрозділу.

Доведення сформованої виробничої програми до робочих місць вимагає врахування в ній конкретних умов, що склалися, а також можливості виконання робіт у межах встановлених строків, результатів виконання попередніх виробничих завдань.

До оперативних у сільськогосподарських підприємствах належать робочі плани на періоди сільськогосподарських робіт у рослинництві, плани-наряди, місячні (квартальні, декадні) планові завдання у тваринництві.

Основні завдання оперативного планування - встановити взаємозвязок і послідовність виконання окремих робіт, визначити щоденну потребу в робочій силі і засобах виробництва.

Робочі плани по періодах сільськогосподарських робіт у рослинницьких галузях. Це плани організації окремих виробничих процесів, розстановки робочої сили і засобів виробництва з метою своєчасного і високоякісного виконання робіт. Головні його завдання такі: встановлення послідовності виконання робочих процесів; правильна розстановка людей і техніки; визначення щоденної потреби в робочій силі, машинах і знаряддях, живій тягловій силі та інших матеріально-технічних засобах для виконання роботи у певні агротехнічні строки. Ці плани складають відповідно до річного плану підприємства, річних виробничих програм бригадам, використовуючи технологічні карти вирощування і збирання сільськогосподарських культур.

У сільськогосподарському виробництві склалося пять періодів сільськогосподарських робіт, на кожен з яких розробляють робочі плани для господарства, бригад у рослинництві.

Перший період - період весняних робіт. У цей час проводять раннє весняне боронування, культивацію зябу і парів, боронування та підживлення озимих і багаторічних трав, переорювання зябу, внесення добрив, сівбу і садіння сільськогосподарських культур та ін.

Другий - період догляду за рослинами, парами та сінокосіння.

Третій - період збирання озимих і ранніх ярих культур, сівби озимих та підняття зябу.

Четвертий - період осінніх робіт. У цей час збирають пізні ярі зернові і технічні культури, реалізують продукцію, проводять підняття зябу, заготівлю силосу та інші осінні роботи.

Пятий - період зимових робіт. Завозять корми на ферми, проводять снігозатримання, заготовляють добрива і вивозять гній на поля, підготовляють насінний матеріал, ремонтують трактори і сільськогосподарські машини та виконують інші роботи.

На кожен період складають робочі плани для бригад і в цілому по господарству. У робочому плані зазначають щоденну потребу в робочій силі, тракторах і сільськогосподарських машинах, автомобілях, живій тягловій силі, матеріалах, передбачають конкретну розстановку робочої сили і засобів механізації, заходи високопродуктивного використання машинно-тракторного парку.

Типових форм робочих планів немає. Він може включати такі показники:

- види робіт із зазначенням обсягу і якості виконання їх;

- календарні строки кожної роботи і кількість робочих днів;

- місце проведення роботи (номер поля сівозміни, ділянки, назва культури тощо);

- склад агрегатів;

- кількість людей для обслуговування агрегатів і виконання ручних та кінно-ручних робіт;

- змінні норми виробітку;

- щоденна потреба в тракторах, машинах та знаряддях, транспортних засобах і робочій силі.

Робочі плани дають змогу своєчасно зосередити засоби механізації і людей на виконанні певних робіт. Організація робочих процесів здійснюється на основі заздалегідь передбачених точних розрахунків, що забезпечує своєчасне виконання їх, дає змогу уникнути простоїв і зайвих холостих переїздів агрегатів, більш продуктивно використовувати техніку й робочу силу. Відповідно до робочих планів готують потрібну кількість насіння, добрив, палива тощо.

Складовою частиною робочих планів є маршрути руху тракторних і комбайнових агрегатів по ділянках і полях сівозмін.

Плани-наряди - це завдання на виконання певних робіт бригаді, ланці, окремому працівникові. Ці завдання дають у письмовій формі, а іноді - усно на різні строки, як правило, на 1-5 днів. У плані-наряді, як правило, зазначають види робіт, місце виконання їх, обсяг, строки виконання, норми виробітку, агротехнічні вимоги, а також кількість людей, машин, знарядь та робочої худоби. Керуючись планом-нарядом, бригадири, діючи самостійно, організовують його виконання.

Після закінчення зміни або строку плану-наряду бригадир на його зворотному боці зазначає обсяг робіт, строки виконання їх, якісні показники (глибина оранки, культивації тощо), кількість людей, машин і знарядь, робочої худоби, витрату палива тощо. Тому план-наряд використовується для контролю за виконанням робіт.

У тваринницьких галузях оперативними планами є місячні (декадні), квартальні плани на виробництво молока, мяса, яєць, надходження приплоду тощо.

Складаючи місячні планові завдання на виробництво продукції тваринництва, показники виходу продукції уточнюють залежно від періоду, норм годівлі та умов утримання худоби.

Крім того, у сільськогосподарських підприємствах складають місячні (декадні) плани потреби тваринництва в кормах, плани надходження приплоду, постановки тварин на відгодівлю і зняття з відгодівлі. їх розробляють на основі річного плану підприємства і виробничих програм ферм, уточнюючи показники планів і програм на певний період залежно від змін в умовах виробництва, зокрема в погодних умовах тощо.

Виходячи з викладеного, виробничі програми підрозділів характеризуються багатогранністю форм, певною періодичністю та деталізацією розробки. Вертикальний структурний розріз їх складу є переліком послідовно розроблених виробничих програм та завдань від рівня підприємства, підрозділу до окремих робочих місць на дільницях та в бригадах (табл. 1.1).

Наведений перелік програм є узагальнюючим і тому приблизним. На кожному підприємстві складається свій варіант структуризації програм та завдань у залежності від ступеня автоматизації та механізації виробництва та інших причин.

Для самостійних підприємств завдання по номенклатурі та асортименту продукції ніхто не встановлює, але ця проблема є досить актуальною тому, що вона тісно повязана з їх виживанням у гострій конкуренції. Відповідно, з урегулюванням товарно-грошових відносин, інтерес до проблеми вибору оптимального асортименту з метою одержання максимального прибутку буде зростати.

Виробнича програма, яка в найбільшою мірою відповідає структурі ресурсів і забезпечує найкращі результати за будь-яким критерієм, називається оптимальною. Але, в умовах ринкової економіки існують певні обмеження, які враховуються в процесі оптимізації асортименту.

Таблиця 1.1 Система планування виробничих програм підприємства

Рівні планування

Система виробничих програм

Стратегічне планування

Вивчення конюнктури ринку та збуту продукції у відповідності зі спеціалізацією підприємства. Формування перспективного плану випуску продукції

Тактичне планування

Формування виробничої програми. Розподіл програми випуску продукції за плановими періодами року. Розрахунки календарно-планових нормативів руху виробництва. Формування номенклатурно-календарних планів випуску продукції. Формування виробничих програм на квартал, місяць та їх розподіл між дільницями, бригадами.

Оперативне планування

Формування оперативно-календарних планів (графіків) запуску-випуску на короткі планові періоди. Формування змінно-добових завдань.

Незначні, на перший погляд, обмеження можуть суттєво вплинути на Вибір оптимального асортименту. Особливо це стосується обмеження по ресурсах, хоча на сучасному етапі немає проблем у придбанні тих чи інших ресурсів, головне - наявність коштів. Отже, найважливішим обмеженням можна вважати обмеження щодо обсягів виробництва з урахуванням попиту і виробничих потужностей підприємства.

Очевидно, що процес вибору оптимального асортименту повинен бути ітеративним і розглядати кілька варіантів із різними обмеженнями. Можна, наприклад, розглядати варіант з обмеженням та без обмеження по ресурсах. Варіант без обмеження по ресурсах потребує залучення додаткових власних чи позикових коштів для поповнення оборотних коштів. Отже, дані щодо ефективності вибору того чи іншого варіанту повинні бути скориговані, у першу чергу, з урахуванням залучення позикових коштів. Такий підхід дозволить перевести розрахунок оптимального асортименту з деяких розумоглядних побудов у реальну площину практичних потреб підприємств і позначиться на ефективності виробництва.

Для вирішення цього завдання застосовується метод лінійного програмування, у тому числі із застосуванням ЕОМ (симплекс-метод).

Делись добром ;)